21 лютого відзначається 120-річчя від дня народження письменника, публіциста, історика та поета Дмитра Нитченка, який народився в м. Зіньків Полтавської області.
Справжнє прізвище – Ниценко, від 1944-го – Ніценко, мав псевдо: Дмитро Чуб, Остап Зірчастий, Микола Срібний.
Волею долі у 1949 році Дмитро Нитченко опинився на іншому континенті – в далекій Австралії, де згодом працював директором та вчителем української мови й літератури в суботній школі у Ньюпорті.
Пізніше він був головою Української центральної шкільної ради Австралії; де за його керівництва кількість українських шкіл зросла від 13 до 50.
А отак описує біографію Дмитра Нитченка відомий український український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, дитячий письменник Михайло Слабошпицький:
"Нелегко було на перших порах на п'ятому континенті. Треба було щодня думати про хліб насущний, оскільки сім'я, ясна річ, не мала ніяких заощаджень, — Дмитро Нитченко працював тоді у каменоломнях. А у вільний час вивчав англійську мову. І, звичайно ж, не переставав писати. Успадкована ще від діда-прадіда селянська наполегливість та працелюбність допомогли йому вижити в тому світі, вигодувати й вивчити дітей. Незабаром Кенгуралія (так жартома називають тамтешні українці Австралію) стала йому вже не чужиною, а майже рідним краєм. Він тривалий час учителював в українських школах, очолював Українську центральну шкільну раду в Австралії, організував літературно-мистецький клуб імені Василя Симоненка й керував його діяльністю. Нитченко — також член об'єднання українських письменників "Слово" (очолює його австралійську філію), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Одне слово, громадських обов'язків у нього вистачило б на десятьох. Але така він людина, що просто не може без цього обходитися. Та й у свої, скажемо прямо, вже далеко не молоді літа почувається людиною при здоров'ї і по-молодечи гострому розумі. Про це чи не найкраще свідчить така деталь. Я зустрівся з ним у київському готелі "Дніпро" під час його приїзду до столиці України. Після кількагодинної розповіді про свою життєву одіссею й українську літературу Австралії він почав демонструвати мені комплекс складних фізичних вправ, які він виконує щоденно, підтримуючи "форму". Такі навантаження посильні не кожному з молодиків.
З-під його невтомного пера вийшло чимало книг. А пише він і вірші, й оповідання для дітей, і мемуари, і літературознавчі праці, і підручники, і статті та рецензії — здається, просто немає тих жанрів, у яких би він не працював. З-поміж найпомітніших його книжок треба назвати "Це трапилось в Австралії", "На гадючому острові", "Вовченя", "Стежками пригод", "З новогвінейських вражень", кілька підручників і збірок статей. Є серед них особливо популярна серед юних українських читачів Австралії, Канади, Німеччини й США (вона витримала вже кілька видань). Це — "Живий Шевченко". Вперше свою біографію поета Дмитро Чуб опублікував ще 1947 року. Вона була прихильно прийнята українською емігрантською пресою. Потім з'явилася в англійському перекладі Юрія Ткача (до речі, внука письменника), а також в оригіналі, збагачена новими розділами й матеріалами. Він добре знає праці вітчизняних і зарубіжних шевченкознавців, спогади сучасників Кобзаря і пов'язані з його особою документи. Чи ж треба казати про те, що за цим стоїть багатолітня напружена робота над темою.
Книжку Дмитра Чуба складає мозаїка епізодів із біографії Тараса Шевченка від днів дитинства й до смерті поета. Кожен із них подано як самостійну документальну новелу. Характерно, що автор ніде не намагається особливо белетризувати події, а викладає їх стисло, постійно підкреслюючи достовірність посилання на джерела. Звичайно ж, тут зібрано не тільки епізоди з побуту. Широко йдеться й про оточення поета, близьких і дорогих йому людей, про радісні й сумні дні Кобзаря. Обрана форма подачі матеріалу дає змогу авторові вільно переходити від побутової подробиці до узагальнення чи навіть гіпотези. Все це робить книгу справді цікавою для читання".
Біографія написана до першого видання в Україні книги: Дмитро Чуб. Живий Шевченко. — К.: "Веселка". — 1994р.
Дмитро Нитченко – це голос української літератури, що лунав крізь океани, відгукуючись у серцях тих, хто був змушений жити на чужині. Його творчість – не лише мистецька спадщина, а й символ незламної відданості українській мові, культурі та національній пам’яті.
За матеріалами Полтавської ОВА.
