Про певні вивихи з життя українського бізнесу «Голос України» пише вже не перший десяток років. Свавілля деяких володарів «заводів та пароходів» не тільки вражає уяву пересічних співвітчизників, а й підвищує до критичної межі соціальну напругу то в одному, то в іншому регіоні країни. От чому ми знову і знову повертаємося до таких історій. Адже захист простої людини — чи не найголовніше завдання нашої газети.
Як на Сумщині сільські території «розвивають»
У регіоні останні півтора-два роки «розвиток» і «розквіт» тривають вдень і вночі без перерви на обід. Кожного дня «вірнопіддані» сайти прилаштовуються у кільватері обласного авіаносця і безперестану виводять «алілуя» «мудрості, далекоглядності, геніальності» місцевої влади за кожний викопаний колодязь, вкручену електролампочку, відремонтований метр дороги, подарований амбулаторії фонендоскоп... Немає економічного позитиву — переключаються на спортивні, культурні та інші «розваги» й «успіхи». Герої публікацій — «короновані» владними мандатами «слуги народу», які за статусом зобов’язані дбати про людей та соціально-економічний розвиток на підпорядкованій території без всіляких панегіриків. Сказати, що зовсім не дбають, — не можна. Та більшість з нас, передусім «з лампасами», — слабкі істоти, схильні до зарозумілості, чванливості і гордині. Такі запалять власноруч свічку і вимагають, щоб їм співали оди ледь не «на взяття Очакова».
Біда в іншому: копійчану справу оспівують на сто цілкових, зате про проколи, яких, на жаль, у рази більше, ані пари з вуст. Тому «оди» гримлять, вихваляють, не збивають їх з ритму навіть людська розпука і сльози, викликані бідою і трагедіями. І вже впритул не хочуть про них нічого знати «благодійні» можновладці, якщо до цих негараздів причетні вірнопіддані...
Думається, саме з цієї причини обласні керманичі «скромно» не звернули уваги на події, які в останній декаді жовтня розгорнулися у селищі Угроїди Краснопільського району, де тамтешні селяни протестують проти того, що власник ТОВ «Ук. Аз — Дружба» пускає в Угроїдах на металобрухт передостанній з колишніх 17 цукрозаводів регіону. Цю історію «Голос України» розповів читачам у номері за 22.10.13. р. у публікації «Зупинити «модернізацію по-сумськи»!»).
Та, либонь, ця «дрібниця», як і критичний виступ газети, аніскільки не вразили регіональних можновладців. Зрозумівши, що влада налаштована кинути їх по-серйозному, жителі селища вирішили провести мітинг протесту: якщо місцевим начальникам їхня доля до лампочки, можливо, хоч у столиці почують і відреагують.
Проблема співвітчизників болить колективу редакції «Голосу України» так само гостро, як і більшості пересічних українців. Тож у день Х я приїхав до Угроїдської селищної ради задовго до призначених подій. Довідавшись, хто я і звідки, мене миттю оточив з десяток місцевих жителів, які прямували на мітинг.
«На нашому заводі колись вся округа працювала — з Тур’ї, Петрушівки, Покровки, Миропільського, Степка та з інших близьких і далеких сіл, — першою протовпилася до мене Валентина Кругляк, — і для всіх він був годувальником. Я вже 5 років на пенсії, а відколи дізналася, що кляті варвари задумали його порізати, увесь час серце кров’ю обливається. 40 років віддала йому свого життя. І таких тисячі. Тут ми виросли, повиходили заміж, понароджували дітей. Будь ласка, попросіть кого треба, напишіть кому треба, щоб не закривали завод...»
Водій Микола Пушкалов був менш сентиментальним: «Своїми діями вони хочуть, щоб люди піднялися і стали на повний зріст? Недовго залишилося чекати, скоро вибори. Знову приїдуть і, як на попередніх, на напівзігнутих проситимуть: «Віддайте голос за представників партії влади». Звісно, за обіцяні ними райські кущі. А після виборів усіх обіцяльників  немов якась холера забрала. Що наших дітей і онуків чекає за такого «розквіту»? Можливо, нам загодя готувати їм жебрацькі торби на майбутнє? Своїм безчинством можновладці ставлять хрест на Угроїдах, Краснопіллі, нарешті на державі в цілому. Перед цим у селищі пустили під ніж пекарню, цегельню, тваринницькі ферми і комплекс, потужний машино-тракторний парк, і ось добралися до заводу — останньої нашої надії, де колись працювало майже півтисячі чоловік, на утриманні яких було більше півтори тисячі мешканців округи. Скільки людям можна терпіти панське свавілля та наругу?! Та ми вже заморилися боятися і, мов зайці, розсипатися врізнобіч від самого вигляду панських батогів. Тож запитайте через «Голос України» у керівних панів держави: як нам відстоювати право на життя і майбутнє наше і дітей наших?»
Надія помирає останньою
— Після початку вирізання цукроварні мешканці всієї округи — у повному розпачі, — розповідав дорогою на мітинг селищний голова Сергій Соляник. — Людей можна зрозуміти, адже власник підприємства забирає у них останню надію на виживання. Через знищення попередніх промислових і сільгосппідприємств населення Угроїдів скоротилося втричі — з 5 тисяч до 1,8 тисячі чоловік, а кількість робочих місць майже з 4 тисяч — вдесятеро. І ось добралися до заводу. Знищать — взагалі ніде заробити на шматок хліба.
— Знищення заводу, буцімто, через його нерентабельність — це від лукавого, — продовжував співрозмовник. — Поряд з Угроїдами стоїть Наумівка з сучасним спиртзаводом, на якому вперше в Україні було освоєно серійне виробництво біоетанолу для автомобільних двигунів. Є розпорядження чи то Президента, чи то уряду України про нарощування обсягів виробництва біоетанолу. Виготовляють це біопаливо з меляси — відходів цукрового виробництва. Хоча Угроїди під боком, наумівці завозять її з Полтавської, Черкаської і Чернігівської областей та Російської Федерації. Ледь не за триста кілометрів по 2 тисячі тонн щомісяця. Ось вам і вся «нерентабельність». Вона для простаків, адже жодних розрахунків збитковості цукрозаводу власник не надав ні селищній, ні районній радам. Либонь, переконаний: у разі чого — впливові захисники прикриють.
Репортаж з мітингу з авторськими ремарками на полях
О 9-й ранку мітинг біля центральної заводської прохідної ще тільки розігрівався в очікуванні бодай одного «благодійника-рятівника» від обласної влади. Та «рульовим» регіону стихійні зібрання потрібні як зайцю стоп-сигнал. Тому угроїдські збори з області навіть впритул не розгледіли. Регіональна преса, до речі, також. Тож всі скупчилися навколо голови Краснопільської райдержадміністрації Миколи Губи, який переконував людей, що просив Афгана Салманова не проводити жодних дій з вирізання заводу до остаточного з’ясування майбутнього цукроварні та подальших заходів зі збереження робочих місць.
...Тим часом епіцентр подій перемістився на інший бік, де звертався до селян А. Салманов. Оточений майже 250 чоловіками, власник «фабрик і заводів» слухав, але не чув людей. А вони лише хочуть зберегти їхнім дітям надію на майбутнє. Та бізнесмен правив своє: завод нерентабельний, нерентабельний, нерентабельний... Не чув він ні безробітної Світлани Бондарєвої, яка віддала виробництву 30 років життя і на руках якої нині восьмеро прийомних дітей, ні безробітної апаратниці з 11-річним стажем Любові Рашевської, ні решти учасників мітингу, які хотіли дізнатися, чому завод працював лише один сезон? Чому Салманов і його товариші, наобіцявши перед президентськими виборами манни небесної, забули про свої обіцянки? Де економічні пояснення нерентабельності заводу?
Не чув чи не хотів чути? Всупереч людським проханням, власник «Ук. Аз — Дружба» тримався визначеної лінії: лякав людей високою собівартістю цукру, 80-мільйонними гривневими витратами, необхідними на модернізацію заводу, щоденними астрономічними сумами на утримання мертвого виробництва, Європою, яка не прийме Україну до себе в обійми з таким залізяччям... Урешті зрозумівши, що цим людей вже не проймеш, спробував втихомирити натовп «сенсаційним» повідомленням... про зведення на місці підприємства елеватора місткістю «аж» 75 тисяч тонн. Однак ця «благодійна» звістка лише сильніше розпалила пристрасті, оскільки майбутнє підприємство зможе працевлаштувати не більше 35—40 осіб.
Після цього «зізнання» запитання стали ще різкішими і більш безкомпромісними: чи знає Салманов про державну програму відродження цукрової галузі в країні? Чому навесні відмовив у продажі підприємства потенційним покупцям з Росії? З якого, врешті-решт, дива свого часу купив збиткове виробництво?..
Відповідь, мовляв, придбав на прохання тодішнього народного депутата України Юрія Чмиря, ошелешила всіх, хто її почув.
«А тепер, значить, Ю. Чмирь слізно просить А. Салманова порізати цукроварню на металобрухт?» — у десятки голосів зашумів натовп.
Це, мабуть, була єдина правдива інформація, яку озвучив на мітингу член постійної комісії Сумської обласної ради з питань агропромислового комплексу та соціального розвитку села, депутат обласної ради Афган Салманов, за наданим йому статусом покликаний не руйнувати, а відновлювати село та допомагати йому швидше спинатися на ноги. Можливо, зізнання зірвалося з уст «оратора» мимоволі, а може, й ні. Можливо, одному з провідних «будівничих села» не хотілося добровільно звалювати на свої «депутатські» плечі увесь тягар відповідальності за політику «економічного розквіту сільських територій» у регіоні.
Як відомо, істини у мішку ніколи не втаїти. Після створення учасниками мітингу ініціативної групи, якій було доручено задіяти правові механізми для призупинення нищення підприємства до з’ясування усіх обставин, «нерентабельні» шила поперли назовні одне за одним...
Під кінець мітингу до групи з тридцяти чоловік, з криком «еврика», підбігло кілька жінок зі звісткою: мовляв, Афган Салманов не хочете пристати на пропозицію ініціативної групи — призупинити вирізання заводу на тиждень, оскільки він уже не власник заводу. У цьому він щойно привселюдно зізнався. У власності Салманова залишилися лише залізнична вітка і майданчик, на якому він збирається зводити елеватор...»
«...З ким ми тоді розмовляємо! — знову зашумів натовп. — Тому і морочить людям голови збитковістю підприємства, щоб заробити на людській біді чергові мільйони. Не дамо панку принижувати нашу гідність!..»
Наступна новина ще більше ошелешила угроїдців: поспішність, з якою колишній власник Афган Салманов знищує завод, продиктована умовами договору, підписаного ним з голландською фірмою, на поставку заводського металобрухту Країні Тюльпанів, з якого там виготовлятимуть... консервні бляшанки. У разі порушення зазначених в угоді термінів поставки металу постачальнику загрожує виплата багатомільйонного штрафу. Ось і весь секрет втаємниченого поспіху, з яким знищують підприємство.
З’ясувавши майже всі причини «нерентабельності», учасники мітингу ухвалили рішення: делегувати від громади Угроїдів представників ініціативної групи на зустріч з головою Сумської облдержадміністрації Юрієм Чмирем, розповісти йому про свавілля, яке чиниться в селищі, просити в очільника області захисту, а також негайного накладення вето на знищення передостанньої цукроварні в регіоні — Угроїдського цукрового заводу.
І, нарешті, ще одна правда про «збитковість підприємства», яке поспішають пустити під ніж.
...Про приїзд навесні нинішнього року в Угроїди російських бізнесменів для купівлі місцевого заводу вам розкаже кожен тутешній мешканець. Назвуть і ціну, яку пропонували за нього — 1,5 мільйона доларів. Але тодішній власник Афган Салманов відмовив їм у продажі, мовляв, самі вміємо цукор варити. Та, схоже, консервні бляшанки виявилися прибутковішими, та й мороки з ними менше. А як же бути з людьми? Нехай самі про себе дбають! Що йому до них, коли мільйонний навар на кону...
Післямова до «розквіту»...
А от візит до Сум, щоб записатися на прийом до очільника області, завершився для угроїдських ходаків повним фіаско. Чиновниця з облдержадміністрації категорично відмовилася записувати їх на аудієнцію до Юрія Чмиря через його надмірну завантаженість до... кінця нинішнього року. Тож записала до одного із заступників голови облдержадміністрації.
Доки керманичі регіону у поті чола переймаються подальшим «розквітом сільських територій», мешканці Угроїдів сподіваються на підтримку депутатів Верховної Ради України, яким вони направили звернення за підписом 453 чоловік. Хотілося б, щоб спільно з народними обранцями долею селища перейнялися також в уряді і президентському оточенні. Адже на Сумщині села «розквітають» лише «на виконання ініціатив та за дорученням Президента України».
Угроїди Краснопільського району Сумської області.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
Авторська ремарка
Говорив районний керівник довго, говорив правильно, іноді в його голосі навіть бриніли нотки обурення. Однак мало хто вірив, що пред’явлений ним ультиматум коли-небудь буде виконано. Бо не було, на думку людей, в його голосі впевненості, що власник бодай почув ці вимоги, а в очах — справжньої іскри бажання відстояти законні інтереси сільських мешканців. Либонь, і сам розумів безперспективність закликати до порядку одну з найбільш наближених до керівника області креатур. Тим паче, свою промову районний керівник почав із зізнання, що обласне начальство знало про події в Угроїдах.
Знало і проігнорувало? Виходить, поставило великий хрест і на цукроварні, і на долі тутешніх мешканців?..
Авторська ремарка
Доки учасники мітингу намагалися з’ясувати у Салманова подробиці угоди «високих сторін» п’ятирічної давності, я знову пішов у народ. Увагу привернула група з чотирьох чоловіків, які неблагозвучно шпетили обласного «депутата-благодійника».
— А чого нам з ним церемонитися, коли він людей за людей не вважає, — з місця в кар’єр почав екс-заступник начальника транспортного цеху Володимир Демченко. — За те, що забирає можливість чесно заробити на хліб? Я, приміром, бозна відколи живу зі статусом господарки з елементами породіллі, оскільки не можу знайти роботи ні в Угроїдах, ні в районі. До сьогодні хоч аморфна надія жевріла на відродження цукрокомбіанату, та пан депутат щойно поклав її на обидві лопатки.
— Я з цієї причини перекваліфікувався на гувернантку для власних дітей, — каже колишній заступник начальника заводської ТЕЦ Сергій Черней. — Доки депутат заколисує нас обіцянками, найняті ним штрейкбрехери вдень відсипаються, а вночі вирізують завод. І «лякалки» про нерентабельність цукроварні потрібні, щоб виграти час для цілковитого знищення підприємства.
— У нашому роду п’ять поколінь пройшли через завод, і жоден з попередніх власників ніколи не витирав об людей ноги. А цей солодко стелить, та жорстко спати на цій підстілці. Зі знищенням заводу ми всі фактично стаємо безправними байстрюками без жодної надії на майбутнє...