Є підприємство — нема зарплати, є зарплата — нема підприємства

Якщо бути до кінця відвертим, то це не така вже й страшна цифра. Вона становить менше двох відсотків від фонду оплати праці за попередній місяць. А фактично вчасно не отримало гроші 1,6 тисячі осіб. Це навіть менше відсотка від загальної кількості працюючих.

Звісно, за кожною цифрою — доля людини і родини. І кожному зі згаданих працівників не заплатили в середньому по три тисячі гривень.

Та навіть такі суми навряд чи можуть бути критичні у житті окремої родини, а тим паче для економіки всієї області. То чи не надто затято урядовці намагаються привернути увагу суспільства до проблеми, що не є визначальною?

Кожному зрозуміло, зарплата — це лише наслідок діяльності підприємства. Що успішніша діяльність, то вагоміший заробіток кожного. Тож розв’язання задачі, де праця повинна дорівнювати адекватному заробітку, бажано розпочинати з першої, а не останньої дії. Але на одній із колегій ОДА заговорили про факти, які ще більше заплутують ситуацію.

У загальнообласному рейтингу Хмельницький район потягли донизу борги торгово-сервісного центру «Поділля». Свого часу спорудження цього ринку викликало чимало дискусій. Добрий десяток літ тому він швидкими темпами виріс на околицях обласного центру. Але через різні обставини, про що варто поговорити окремо, так і не запрацював. Однак саме за цим, фактично не діючим підприємством, висіли зарплатні борги.

Як повідомив голова Хмельницької РДА Валерій Кольгофер, вони становлять менше 50 тисяч гривень. Але ж було, що перевищували півмільйона. Як не дивно, їх вдалося ліквідувати. І це при тому, що, за словами очільника району, нині не знайти офіційного власника цього підприємства. Тож виходить, хазяїна немає, підприємство не працювало жодного дня, а зарплата виплачена. Чи можлива така ситуація там, де чітко діють економічні закони і податкова служба? Навіть уявити важко, що реальні гроші можуть роздавати віртуальні роботодавці. Та, виходить, можуть.

Водночас можна назвати десятки підприємств, котрі працюють, випускають продукцію, але не платять за роботу. Наприклад, у працівників підприємств з виготовлення виробів з деревини, виробництва паперу та поліграфії, текстильного виробництва, пошиття одягу та цілої низки інших рівень зарплати становить від 57 до 60 відсотків від середньообласного показника. Було й таке, що товариство «Будмонтажсистема» із того ж Хмельницького району примудрилось видати своїм працівникам по 350 гривень за місяць. Трохи більше платили у Нігінському кар’єрі, шепетівському товаристві «Нова цегла» та славутському «Агровідродженні», і скрізь так і не дотягнули до мінімального рівня.

Утім, важко сказати, чи насправді саме таку суму працівники отримували на руки. Палітра всіх відтінків «сірого та чорного налу» міцно увійшла в практику нарахування зарплатні. Це офіційно середня цифра заробітку в області становить близько 2,7 тисячі гривень. Але дізнатися, хто скільки отримував насправді, поки що не вдається нікому.

Владні структури не перестають твердити: зарплатні та податкові проблеми створюють недобросовісні роботодавці, які роздають винагороду у конвертах. Тіньовиків шукають дедалі активніше. Але, як правило, вивести з тіні час від часу вдається лише по кілька десятків чоловік. І це при тому, що на підприємствах усіх форм власності загалом було зайнято близько 119 тисяч осіб. Тож кількість виведених на зарплатне світло із нетрів злісних порушників закону надзвичайно скромна. Та чому? Погано працювали перевіряючі та контролюючі служби? Навряд чи. Адже кожна скрупульозно звітує перед вищими органами, а чиновники на місцях добре розуміють, що і їх робота залежить від цього показника.

При цьому реєструвалися десятки виведених на світло суб’єктів підприємницької діяльності, укладалися трудові договори між підприємцем та найманим працівником. Але чи можна назвати ці здобутки такими, що додадуть ефективності роботі економіки чи істотно поповнять бюджет? А головне: чи гарантувало це всім легалізованим більшу і вчасну зарплату, стабільну роботу? Знову відповідь за вами.

Переважна більшість керівників підприємств, незалежно від форми власності, стверджують: останнім часом ухилятися від податків стає дедалі важче, а то й просто неможливо. Фіскальні служби працюють дедалі жорсткіше, і щоразу міндоходівці звітують про перевиконання планових показників. Для казни — добрий знак. А як для самих підприємств? Чи стала їхня робота насправді успішнішою і чи можуть вони при цьому підвищити платню своїм працівникам?

Відповіді неоднозначні. Статистика наводить такі дані: фінансовий результат підприємств краю до оподаткування позаминулого року становив майже 1,5 мільярда гривень, а 2012-го — лише мільярд. При цьому нерентабельно працювала майже третина підприємств. Вони допустили 1,6 мільярда гривень збитків, що вдвічі більше, ніж за попередній рік. Найгіршого фінансового результату, більш як у півмільярда гривень збитків, зазнали установи оптової та роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів, оператори з нерухомим майном та транспортники. То де ж при таких результатах взяти гроші на зарплату?

Зрозуміло, що порушників трудового законодавства потрібно знати і карати. Але чи саме це є пріоритетним завданням для влади тепер? Тисячі перевірок, засідань і звітів, які проходять в області щокварталу, так і не змінюють ситуацію кардинально. Від початку року більше сотні разів засідали районні та міські тимчасові комісії з питань погашення всіх видів грошових заборгованостей, на яких заслухали понад три сотні керівників. До десятка разів, тобто практично щодва тижні, засідала й обласна комісія, куди викликали найбільш злісних боржників.

Чиновники переконують: у результаті цих заходів виплачено мільйони гривень зарплатних боргів. Але чи не кожен учасник таких зустрічей розуміє: починати потрібно не зі звітів та покарань керівників, а насамперед зі створення оптимальних умов для підприємств. Тільки тоді з’являються нові робочі місця і добрі заробітки.

Було б неправильним казати, що в області не створюються такі місця. Щомісяця звітують про створення тисяч таких. Але щоразу тисячі і ліквідовуються. І це трохи нагадує часи, коли, роблячи славнозвісний крок уперед, доводилось відступати на два назад. Досвід сумнівний. Але ми так і не можемо відшукати того шляху, яким можна хоч і повільно, але рухатись уперед.

Тепер дедалі активніше пропагується ідея: от якби кожен підприємець та заплатив багато, а головне — офіційно своєму найманому працівнику, всі ми, включно з бюджетом, жили б набагато краще. І все, начебто, зводиться до того базарника, який поставив у свою ятку продавця, фермера, котрий дав сусідові роботу на своєму полі, чи підприємця, який разом із товаришем ремонтує чужі авто у своєму гаражі. Мовляв, між собою вони якось домовилися про оплату, зате обійшли податки і бюджет... От якби кожен та й заплатив.

Хмельницький.