Фахівці вивчали бойовий корабель, який лежить на морському дні, щоб з’ясувати: можна підняти його повністю чи лише фрагменти. А тим часом на суші не припиняються пошуки родичів загиблих моряків.
Небезпечна робота
Підводний човен «Щ-216» проекту Х-біс, або «Щуку», як човни цієї серії називали самі моряки, 4 липня цього року виявили фахівці Чорноморського центру підводних досліджень. Знайшли і спочатку не повірили своїм очам, настільки рідкісною і несподіваною виявилася знахідка. Але ще більше здивувало дослідників те, що субмарина перебувала на глибині лише 52 метрів за 12 миль на південний захід від мису Тарханкут. А отже, бойове судно, можливо, вдасться підняти.
За допомогою архівних даних дуже швидко вдалося встановити не тільки повний список особового складу екіпажу, а й бойовий шлях підводників. «Ми подали запит до Центрального військово-морського архіву Російської Федерації, звідки нам передали копії особистих карток сорока семи членів екіпажу. Всі вони були молодими червонофлотцями віком від 18 до 22 років. Найстарший — командир, капітан третього рангу Григорій Карбовський, 1903 року народження, уродженець Сочі», — розповіла на прес-конференції в Сімферополі голова Республіканського комітету АРК з охорони культурної спадщини Лариса Опанасюк. Усі підводники були уродженцями України і Росії.
У свій останній похід з бойовим завданням знищити німецькі каравани «Щ-216» відправилася 17 лютого 1944 року, її атакували ворожі кораблі, які закидали радянську субмарину глибинними бомбами. У результаті пошкоджень сталася розгерметизація корпуса судна, човен ліг на ґрунт. Екіпаж устиг випустити по ворогу 4 з 10 торпед, які були на борту, перш ніж поліг смертю хоробрих.
Але торпеди, які не розірвалися, становлять тепер найбільшу небезпеку для підйому судна. У серпні п’ять кораблів українського і російського флотів відправилися на місце трагедії. Водолази провели первинний огляд човна. З’ясувалося, що носова частина майже повністю відділена від корпуса субмарини. Крім того, за 70 років судно, як павутиною, покрилося рибальськими сітями, які обплутують 80% його корпусу. В середині вересня розпочався другий етап, який тривав до початку жовтня. Його мета — звільнення човна від «пут» і обстеження торпедних й артилерійських відсіків щодо безпеки підняття човна на поверхню.
Під час першого огляду (ще в липні-серпні нинішнього року) фахівці дійшли висновку, що більшу частину корпусу човна не заповнено водою і з 7 відсіків, найімовірніше, затоплено лише один — пошкоджений другий відсік, у якому й вибухнула глибинна бомба.
«У чому винятковість ситуації: якщо насправді затоплено тільки другий відсік, а решта шість непошкоджені, то це унікальна можливість створення музею, адже там з лютого 1944 року нічого не змінилося», — розповів директор Чорноморського центру підводних досліджень Сергій Воронов.
Зазначимо, що фахівцям центру довелося працювати в екстремальних умовах, ускладнених підводними течіями й штормом на поверхні. Тому зібрана первинна інформація потребує уточнення.
Новий етап обстеження затонулого судна засвідчив, що в районі першого і другого відсіків корпус значно пошкоджено. А якщо так, то під час підйому човна виникне загроза того, що її носова частина може відірватися. Крім того, зважаючи на стан судна, без ризику для життя потрапити всередину субмарини водолазам навряд вдасться. «Обстежити зсередини пошкоджені вибухом відсіки немає змоги, — підтвердив «Голосу України» Сергій Воронов. — Ми поки що зібрали інформацію для офіційного звіту, а висновки про можливість підйому човна робитимуть інші фахівці». Зате майже одразу водолази підняли на поверхню 45-міліметрову кормову артилерійську установку і фрагмент задньої частини бойової рубки.
Зберегла вірність
З того часу, як стали відомими прізвища членів екіпажу «Щ-216», не припиняється робота з пошуку родичів загиблих моряків-підводників. «На сьогодні у нас є точні координати родичів 17 членів екіпажу, і ще з декількома родинами ми встановлюємо зв’язок, — розповіла прес-секретар Республіканського комітету з охорони культурної спадщини АРК Софія Чернова. — Уже сьогодні можна сказати, що ми знайшли родичів більше 20 підводників. Наші пошуковці продовжують роботу».
Мені вдалося зв’язатися з дочкою старшини групи електриків човна «Щ-216» Михайла Байкова — Інною Качан. Доньці героя в липні виповнилося 73 роки. Більшу частину життя вона прожила в Миколаєві, куди одержав призначення її батько і де було збудовано підводний човен «Щ-216». «Мої батьки одружилися 1939 року, а я народилася 1940-го, — пригадує Інна Михайлівна. — У червні 1941 року мені було 11 місяців». Дитяча пам’ять зберегла короткі і яскраві спогади про батька, коли він приходив у відпустку і провідував їх з матір’ю в Батумі, де родина жила в евакуації. «Пам’ятаю велику площу, здається, вона тоді носила ім’я Берії, і ми йдемо за руку з батьком, а мама іде нам назустріч. Ми тоді ходили в духан, — пригадує Інна Михайлівна. — Батько був дуже веселою людиною, гарно співав і часто насвистував свою улюблену мелодію «Уходим завтра в море». Про те, що батько загинув і похований у морі, родина дізналася 7 березня 1944 року.
«Мама все життя залишалася вірною батькові і заміж більше не виходила, виховувала мене, — каже донька підводника. — Їй довелося нелегко, і жили ми скромно. Вона працювала вчителем у школі глухонімих». Доля склалася так, що Інна Михайлівна пішла стопами своєї мами і теж працювала викладачем, але в професійно-технічному училищі. А от син і онук пов’язали життя з морем, закінчивши кораблебудівний виш. Новину про те, що знайшли субмарину, на якій служив її батько, Інна Михайлівна дізналася від знайомих. «Спочатку друзі почули про це у випуску новин на телебаченні і передзвонили мені, а потім уже я сама побачила статтю в газеті», — розповідає дочка героя. Все, про що нині мріє Інна Михайлівна, — це приїхати в Крим, коли субмарину підніматимуть.
Надія на це є. У серпні Президент України Віктор Янукович доручив Кабінету Міністрів України й уряду Криму вивчити можливість підняття човна. На жаль, після обстеження субмарини водолази дійшли висновку, що робити це вкрай ризиковано саме через снаряди і торпеди на її борту, які не розірвалися. Але остаточне рішення ще не прийнято.
Підняті з дна фрагменти бойової субмарини передали до Феодосійського музею. Там, у Феодосії, буде встановлено пам’ятник героям-підводникам. Якщо фахівці все-таки вирішать, що підняти човен немає змоги, то «Щ-216» залишиться на морському дні ще одним меморіалом мужності моряків-чорноморців.
Підняті фрагменти підводного човна.
Фото надані учасниками експедиції.
Член екіпажу підводного човна Михайло Байков з дружиною Ганною.
Фото з сімейного архіву Інни Качан.
довІдкОВО
Підводний човен «Щ-216» було спущено на воду в травні 1940 року. Судно здійснило 14 бойових походів, під водою провело 299 діб. За результативністю в підводних силах Чорноморського флоту «Щ-216» посідала четверте місце. За роки війни в Чорному морі було знищено 26 із 42 діючих на той час підводних човнів.
