Я чую, лікарю!

 

Здавалося б, тиха й мало примітна за всіма параметрами вулиця Зоологічна в Києві, але, однак, постійно заставлена безліччю автомобілів, за номерами яких цілком можна вивчати географію України. Щільним кільцем оперезавши мало не єдину висотну будівля, вони немов підкреслюють її значимість для доль багатьох наших співвітчизників і приїжджих з-за кордону. Тут розташовано ДУ «Інститут отоларингології імені професора О.С. Коломійченка Національної академії медичних наук України».

...Ми сидимо в кабінеті директора установи, академіка НАМН України Дмитра ЗОБОЛОТНОГО й ведемо розмову про гостроту проблеми часткової й повної втрати слуху, можливості сучасної медичної науки і практики допомогти таким хворим, готовності до цього колективу київського інституту.

— Приблизно так. Але ви правильно сказали — «у різному ступені». Тому що є різні категорії хворих. Одних можна лікувати консервативними методами, для інших підходять тільки хірургічні втручання. Це, переважно, хронічні гнійні захворювання середнього вуха, отосклероз, аномалії розвитку, глухота та ін.

— Орган слуху доволі складний в анатомічній і функціональній будові, досконало опанувати всіма хірургічними втручаннями в області зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха може тільки той, хто багато й наполегливо працює над цією проблемою. На щастя, в інституті й Україні є чудові хірурги-отіатри вищої кваліфікації, яким підвладні ці операції. І сьогодні в нашій установі можна зробити практично все: «відремонтувати» вушну раковину, відновити барабанну перетинку, замінити пошкоджені слухові кісточки й за вираженого ураження внутрішнього вуха, тобто глухоти, поставити штучне вухо. Часто хворі переживають, що в них «дірка» у барабанній перетинці, вважаючи це безвихідністю. Тим часом мірингопластика, що зводиться до закриття цієї самої «дірки», — одна із простих і спокійних на сьогоднішній день операцій.

Головна проблема в отіатрії — ураження слухового нерва. Якщо це трапляється, тоді, на жаль, розраховувати на особливий успіх консервативного лікування практично не доводиться. Я завжди наводжу такий приклад: відсутність барабанної перетинки ідентична перегорянню електричної лампочки: вкрутив нову — і світло є. Але якщо перебито проводку, хоч сто лампочок міняй, світло не з’явиться.

— В інституті сьогодні здійснюють усі операції із приводу будь-якого захворювання зовнішнього, середнього або внутрішнього вуха, які потребують втручання хірурга. За останніх 25 років ми не відправили жодного хворого за кордон. Навпаки, до нас їдуть по допомогу і з країн СНД, і з далекого зарубіжжя.

— У цьому разі правильніше буде казати про отосклероз. На це захворювання страждає приблизно до 1 відсотка населення, частіше — жінки. Лікування переважно хірургічне, і хворий просто на операційному столі знову починає чути. Така операція триває лише 30—40 хвилин. Суть її — те саме що відновлення заржавілого поршня в циліндрі двигуна. У вусі є точно такий самий поршеньок — підніжна пластинка стремена. Але якщо раніше його виймали, «змазували» і ставили на місце, то тепер його замінюють штучним імплантатом, який може бути виготовлений із різних матеріалів — пластмас або навіть золота. Варто встановити замість «заржавілого» такий своєрідний протез, і людина з радістю заявляє: «Я чую, лікарю!».

— Це питання нас турбує найбільше. Щорічно по всій планеті народжуються тисячі дітей (в Україні — до 1 відсотка) з патоло-гією органа слуху й передусім із сенсоневральним ураженням слухового аналізатора. Поряд зі спадкоємною сенсоневральною тугоухістю провокуючими чинниками під час вагітності матері можуть бути різні інфекції (на-

приклад, грип, краснуха, скарлатина, кір, інфекційний паротит та ін.), прийом ототоксичних антибіотиків, алкогольна інтоксикація, несумісність крові плода і матері за резус-фактором або груповою приналежністю тощо. Різні інфекції й особливо ототоксичні антибіотики призводять до ураження рецепторних клітин слухового аналізатора в перші роки життя дитини, що також нерідко закінчується глухотою.

— Звісно. Наприклад, дитина в перші роки життя занедужує на  пневмонію. Їй дають простий, але дуже ефективний препарат — гентаміцин. За тиждень дитина вже здорова, пневмонії немає. Але практично кожна 50-та або 100-та втрачає слух. Ми підготували й МОЗ видав наказ, яким пропонується до трирічного віку препарат не застосовувати й використовувати його тільки в разі загрози для життя хворого. На жаль, не скрізь і не всі це виконують.

— Розлад слуху в дітей, на відміну від дорослих, призводить до відхилень у мовному розвитку, формуванні інтелекту й особистості дитини загалом. Річ у тім, що слуховий аналізатор, роль якого виконує внутрішнє вухо, має вирішальне значення для виникнення й функціонування звукової мови. Порушення слуху в перші роки життя малюка спричиняє недостатній розвиток мови, погану вимову, обмеження запасу слів і понять, що негативно позначається на загальному його розвитку. Лише внаслідок кропіткої роботи багатьох фахівців, включаючи насамперед кохлеарну імплантацію «штучного вуха», дитина, що втратила слух може стати соціально адекватним членом суспільства, нормально розвиватися психічно й фізично. У нашій країні є державна система допомоги, що забезпечує необхідні умови для цього. Вона передбачає сучасну діагностику порушень слуху в дітей, хірургічну імплантацію й надалі — сурдопедагогічне навчання дітей із порушенням слуху. Завдяки державній програмі, здійснюваній у нас уже понад п’ять років, регулярно виділяються гроші із бюджету. Тож ні за операцію, ні за слуховий пристрій, ні за медикаменти пацієнти не платять. Головне — на сьогоднішній день у країні глухих дітей віком до п’яти років практично немає. Усіх хворих імплантовано, вони перебувають на обліку і за місцем проживання, і в інституті.

— Я б сказав, навіть не половина шляху. Найбільша робота попереду — це заняття з дитиною: постійні й тривалі, які покликані навчити її чути і розмовляти. Це заняття із сурдопедагогами в нас в інституті і, що дуже важливо, вдома в колі родини, далі — в дитячих садках і школі. Ми стежимо за цими дітьми й допомагаємо. У багатьох областях, насамперед у Львові, Івано-Франківську, Дніпропетровську та інших, є спеціальні дошкільні заклади. До цього потрібно підходити відповідально: по-перше, імплант коштує 250 тисяч гривень, а по-друге — це ж доля малюка, а завтра дорослої людини. Треба віддати належне більшості мам, вони дуже великі молодці й віддають дуже багато сил і часу своїм дітям, приїжджають з ними до нас, відвідують організовані в інституті заняття груп із сурдопедагогами. Згодом такі діти грають, танцюють, співають. І забувають про свою недугу. А якщо врахувати, що такі операції ми проводимо з 1990 року, то багато хто з них уже закінчили вузи. Отже, ми не тільки повертаємо дітям слух, ми розв’язуємо соціальну проблему величезної життєвої важливості.

Наш «гід» — головний учений секретар інституту Тетяна Холоденко кружляє нас поверхами слуховідновного центру. На одному з них зустрічаємося з Віктором Писанкою, головним сурдологом МОЗ України, доктором медичних наук, головним науковим співробітником дитячого відділення інституту. Він поспішає до операційної, тому весь зібраний і небагатослівний.

— Є мовні й слухові зв’язки, — пояснює на ходу. – Якщо операцію дитині не зробити до 5—7 років, вона, може, й буде щось чути, але не зможе розмовляти, оскільки ці зв’язки втрачено. Тому дуже важливо виявити небезпечну патологію якомога раніше.

Тетяна Холоденко пропонує подивитися кабінети досліджень слуху, кохлеарної імплантації.

— Інститутські хірурги проходили навчання у всіх провідних клініках світу, зарубіжні фахівці часто бувають у нас, — розповідає вона. — В якому напрямі рухаємося далі? — перепитує Тетяна Юріївна. — Сьогодні рівень нашого арсеналу такий високий, що доводиться лише вдосконалювати все те, що є. Скажімо, імпланти зменшуються в розмірах, стають комфортніші. Більш досконалою стає кохлеарна імплантація. Здійснюються також дослідницькі пошуки, так би мовити, на стику наук: разом з Інститутом нейрохірургії НАМН України намагаємося «відновлювати» слуховий нерв шляхом введення стовбурних клітин. Тісно співробітничаємо також із матеріалознавцями. Щоб поставити, наприклад, пломбу в стоматології, потрібно висвердлити, як відомо, всю хвору, запалену тканину. Точно так само у вусі, де потрібно прибрати й замінити всю запалену частину. Раніше це робилося м’язом, а тепер отвір просто засипається спеціальним матеріалом, запропонованим ученими Інституту надтвердих матеріалів НАНУ.

Наш останній «об’єкт» — відділ слухопротезування й функціональної діагностики дорослих. Його завідувач, кандидат медичних наук Лариса Савчук, ставить на робочий стіл невеликий кейс. Відкривши, показує нам імпланти, які повертають хворим слух. Їх розмір — трохи більш як п’ятак. Інститутські хірурги мають достатній вибір — австрійські, австралійські, американські, французькі.

— Ці мікропластинки роблять справжнє диво, — каже Лариса Анатоліївна. І звертає нашу увагу на кольорові знімки, виставлені в кабінеті. Одразу впадають в око дві молоді дівчини, що щасливо посміхаються. Одна з них, як з’ясувалося, чемпіонка  із плавання Валерія Верниба, друга — чемпіонка України із дзюдо Софія Ткаченко. Вони — з багатьох тих, кому в інституті повернули радість чути, здійснивши їхні мрії.

Київ.