Ми вже повідомляли про завершення кар’єри однієї з найяскравіших зірок світового спорту Наталії Добринської (на знімках), коли її гаряче вітали трибуни столичного НСК «Олімпійський». До вашої уваги розмова з олімпійською та світовою чемпіонкою з багатоборства, в якій вона розповідає про причини свого рішення та ділиться планами на майбутнє.
— Спортсменам завжди складно завершувати кар’єру. Здається, що ти ще можеш багато чого зробити. Але в мене трішки знизилося бажання виступати. Я відчувала, що можу змагатися й маю на це сили, готувалася до чемпіонату світу в Москві, але необхідного настрою і бажання все-таки забракло. Коли приймала рішення щодо завершення кар’єри, я, звісно, радилася з іншими людьми, багато спілкувалася на цю тему, але саме моя позиція була вирішальною.
— Якось ви казали, що прихильно ставитесь до всіх без винятку видів багатоборства. Адже якщо якийсь із них не любити, то й він не любитиме тебе...
— Таке ставлення має бути до всього в комплексі. Взагалі до всього, що робиш, необхідно ставитися з повагою.
— Чи вже вирішили, чому тепер приділите основну увагу?
— Конкретного проекту поки що не маю. Але точно знаю, що сприятиму розвитку спорту, намагатимусь бути корисною для своєї країни. Мені дуже хочеться дати щось Україні окрім перемог, які для неї здобувала. Я — віце-президент ФЛАУ. А нещодавно мене обрали заступником голови Комісії атлетів Асоціації Європейських олімпійських комітетів (ЄОК), і це відкриває певні перспективи. Я знаю спорт зсередини, а тепер зможу познайомитися з ним з нового боку. Справді, ідей маю дуже багато — лише втілюй їх у життя.
Нині переживаю період навчання. І перше, що зроблю, — це в грудні поїду на цілий місяць до Великої Британії вивчати англійську мову. Поки що вирішую, в яке саме місто та школу. Для мене дуже важливо ґрунтовно оволодіти мовою, щоб могла вільно нею спілкуватися. Це необхідно і для моєї роботи в Комісії атлетів ЄОК, і для моїх майбутніх проектів. Адже щоб вони були вдалими, необхідні контакти не лише у своїй країни, а й на міжнародному рівні.
— Відомо, що ви захоплюєтеся гольфом, але самі неодноразово пояснювали, що професіонально ним не займатиметеся...
— Ми, спортсмени-професіонали, розуміємо, що для досягнення результатів потрібно тренуватися щодня. А я граю, коли є час, хоча мені дуже подобається гольф. Він вплинув на моє життя і певною мірою змінив його. Але це вид спорту, до того ж олімпійський. І якщо хочеш досягти високих результатів, потрібно знову з головою зануритися у цю справу, їздити на збори... У жодному виді спорту не можна просто захотіти і почати перемагати. Це все тяжка праця.
— Схоже, що життя поза спортом вас аніскільки не лякає?
— Спорт — дуже класна штука. Життя — то зовсім інше, і краще його почати раніше. Атлети часто намагаються відтягнути момент цього переходу. Ми емоційні, відкриті, по-іншому до всього ставимося. Думаємо, що скрізь усе чесно. Знаємо, що є секундомір, рулетка, і нас ніхто не обдурить. Тому сподіваємося, що в повсякденному житті поза спортом все так само чесно. Але насправді все трішки інакше. От і я на порозі докорінних змін. Сприймаю це абсолютно нормально. Повірте, я щаслива, що навчатимуся чогось нового. Нині, наприклад, можу спробувати себе в зимових видах спорту, чого не робила раніше. Є багато нових видів, багато завдань, багато того, чим можна займатися. Головне — мати бажання, шукати новий інтерес. І тоді, я переконана, нове життя стане не менш цікавим, ніж було спортивне.
Фото Володимира КОТЛЕНКА та з архіву «Голосу України».
