День визволення України від фашистських загарбників пліч-о-пліч з дорослими бійцями наближали і діти, чиї обпалені війною душі прагнули миру.
80-річна Ганна Іванівна Томчук — єдина жива партизанка в Гощанському районі, що на Рівненщині. 1943-го вона пережила жорстокий бій в оточеній фашистами домівці, загибель батька, арешт і допити в гестапо. Серед нагород юної партизанки-підпільниці — медаль «За бойові заслуги», ордени Вітчизняної війни ІІ ступеня, «За мужність», ювілейні медалі. Її батько, Іван Томчук, посмертно нагороджений медаллю «За відвагу», а комісару партизанського загону імені Леніна Петру Волинцю, який загинув разом з її батьком, присвоїли звання Героя Радянського Союзу.
У роки війни в селі Павлівка, що на Вінниччині, разом із сестрою Катею, бабусею Килиною Ганна доглядала поранених народних месників у рідній хаті край Чорного лісу. Тут була явочна квартира, де таємно готувалися до бойових завдань бійці та командири, і водночас — госпіталь. Батько до війни завідував початковою школою, вчив дітей, але коли село окупували фашисти, то за велінням совісті добровільно став підпільником.
— Як же ви, десятирічна дівчинка, допомагали партизанам? — запитую в Ганни Іванівни.
— При потребі я була зв’язковою: на дитину в лісі ніхто особливої уваги не звертав, — розповідає Г. Томчук. — Конспірації мене і на три роки старшу сестру Катю вчила бабуся (наша мама у перший рік окупації померла від туберкульозу). Ми чудово розуміли страшну небезпеку найменшої необережності. Та основною турботою в мене, сестри, баби Килини був догляд за пораненими. У квітні 1943 року в нас лікувався молодий комісар загону Петро Волинець, його батька і меншого брата розстріляли фашисти. А він з побратимами підірвав склад пального в райцентрі Калинівка, знищив багато ворогів.
Оскільки село Павлівка розташоване неподалік секретної зони навколо ставки Гітлера на Східному фронті, Калинівський район кишів німцями та поліцаями. Вони пильно спостерігали за всіма жителями. Якось вистежили й арештували двох хлопців, довго допитували, катували. Один із них не витримав знущання і розповів усе, що знав, зокрема — про явочну квартиру Томчуків. Наступного дня поліцаї та гестапівці приїхали до хати підпільника, де їх зустріли пострілами. Іван Томчук та Петро Волинець автоматним вогнем поливали нападників. Бій тривав не одну годину. Вороги до оселі наблизитися не могли. Вогнеметом підпалили хату. Тоді Іван Томчук уже був поранений. Закінчилися набої в партизанів, залишилася одна граната у Петра Волинця. Він крикнув бабусі та дівчаткам в іншу кімнату: «Виходьте на двір! Не дивіться, як ми загинемо!» Однак батько заперечив: «Там їх одразу вб’ють». Щоб не потрапити до рук катів, знесилений Петро сів біля Івана Павловича і вирвав чеку з гранати. Вибух розірвав комісара і на смерть вразив господаря. Поліцаї та солдати зайшли до хати, почали виганяти надвір Килину з онуками.
— Я побачила жахливу картину в кімнаті, де загинули батько і Петро, — згадує Ганна Іванівна. — Ми вийшли із задимленої хати, перекладач звернувся до німецького офіцера: «Розстріляти їх треба негайно. Нехай усі бачать: яке коріння, таке й насіння». Але німець наказав відправити нас до Калинівки, у поліцейську дільницю для допиту. Ми з бабою Килиною чекали на загибель, адже хлопчиків, моїх однолітків, Павлика Гуменчука, Лесика Волинця та інших, безжально вбили. Нас довго допитували, лякали, потім повезли до Вінниці. Катування продовжили в гестапо. Однак потім випустили для приманки, з надією вистежити партизанів.
Томчуки поневірялися в сусідньому селі, потім повернулися до Павлівки, жили в родичів, знайомих, бо від хати залишився сам попіл. Аж через рік прогнали окупантів і прийшов мир у село. Колгосп побудував осиротілим дівчаткам нову хату. Ганна закінчила семирічку, вступила до Вінницької фельдшерсько-акушерської школи, здобула фах медика. Згодом вийшла заміж, працювала в рідному районі, потім — на Херсонщині. У 1969 році з сім’єю переїхала до Гощі, тут виростила сина і дочку.
Рівне.
Ганну Іванівну Томчук прийшли відвідати голова Гощанської районної ради ветеранів війни та праці Людмила Музичук та заступник голови Гощанської РДА Микола Ющук.
Фото Анатолія КАРДАША.
