Будьте здорові. За 4 гривні на добу

Летичівський район на Хмельниччині важко назвати лідером у медичній галузі. Як розповідає районне керівництво, із запланованих десяти амбулаторій сімейної медицини наразі діє лише половина. А із більш як трьох з половиною десятків сільських фельдшерсько-акушерських пунктів капітально відремонтувати вдалось одиниці. Серед останніх — оновлений та осучаснений ФАП у Западинцях.

На його відкриття зібрався не тільки місцевий люд, а й привезли гостей із сусідніх сіл та ще з району. Ось побілені та пофарбовані кабінети, ось — нові вікна, ось — нагальне медичне обладнання. Там — підведене водопостачання і нові батареї. «А он газовий гусак, що непідключений стирчить надворі», — показують місцеві жителі. Не вистачило грошей, щоб провести опалення всередину. Тож недвозначно запитують у гостей: «Може, нам, пенсіонерам, ще й на це скинутись?» На що тут-таки отримують дуже втішну відповідь: новий конвектор стане подарунком від обласної влади.

Тільки-но сказали, що можна тиск виміряти, одразу й черга вишикувалась на прийом. «І для невідкладної допомоги у нас усе є, — демонструє поличку з медикаментами фельдшер Олена Володимирівна. — Ну, а як треба, то кожен уже сам собі мусить купувати таблетки та уколи».

А інакше яким може бути лікування, коли навіть оцих невідкладних ліків на кожного мешканця села припадає в середньому по області десь на чотири—п’ять гривень в рік.

Тож хоч скільки говори, що в селі тепер є сучасна медицина, переконатися в цьому реально доволі проблематично. Бо насправді нічого так і не осучаснювали, а лише зробили ремонт. Та й на нього, що загалом обійшовся у 110 тисяч гривень, стягувались усім миром: половину коштів виділено завдяки проекту ООН, понад п’ять тисяч гривень зібрали самі люди, цілих тринадцять тисяч гривень зуміла назбирати місцева Шрубківська сільська рада, що за її статків чимало, а решту — відшукали в районному бюджеті.

А якби Європа не допомогла, спромоглися б самі відремонтувати ФАП у Западинцях? Чи довелося б його «реформувати»?

Відповідь на це запитання спробуємо відшукати буквально за кілька кілометрів від Западинців — у Трибухівецькій сільській лікарні. Але такою вона була раніше. А тепер це амбулаторія сімейної практики, яка, за вимогами сьогодення, має бути оновленою, осучасненою, а головне — із значно вищим рівнем медичних послуг. Та люди по-іншому оцінюють ці зміни.

Своєю лікаркою Євдокію Божинською люди не натішаться у всіх селах, котрі десятиліттями обслуговувала лікарня. У Трибухівцях жінка пропрацювала тридцять п’ять років, і пацієнти завжди настільки їй довіряли, що, як правило, відмовлялись від послуг районних медиків. І тепер з новою назвою нічого в роботі Євдокії Василівни та в ставленні пацієнтів до неї не змінилось. Натомість лікарні не стало.

Ще два роки тому тут працювало майже півсотні людей, котрі обслуговували мешканців восьми навколишніх сіл. Лікарня була розрахована на двадцять ліжок, серед яких були й дитячі. Але вже з весни кількість місць скоротили вдвічі, а тепер взагалі залишилось тільки п’ять. При цьому і число медичного персоналу зменшилось майже вдвічі.

Селяни не розуміють, чому так сталось? Що насправді поліпшилось для них, і для чого потрібно було «осучаснювати» лікарню, котра завжди була доглянута і охайна? Тільки останнім часом тут так само скористались двома проектами підтримки Євросоюзу на загальну суму в 320 тисяч гривень. Завдяки одному зробили ремонт, завдяки іншому — встановили економну систему опалення. А потім взяли, та й... скоротили.

Реформаторські ідеї про наближення медицини високого рівня до найвіддаленішого куточка в багатьох селах залишаються малозрозумілими. Сільським пенсіонерам, а це і є левова частка пацієнтів, зручно і комфортно, коли лікарня якщо не в своєму селі, то в сусідньому. Мало хто, навіть у разі хвороби, хоче їхати в район, а тим більше — в область. Хочеться бути поближче до дому. А головне при цьому — мати гроші, бо інакше не допоможуть ані оновлені ФАПи, ані реформовані амбулаторії. Хоч би скільки звучало запевнень, що медзаклади забезпечені ліками для надання невідкладної допомоги, це не знімає проблеми планового лікування, котре щодня обходиться хворому в сотні і тисячі гривень.

У тих самих Западинцях дідусь під дверима нового медпункту просто розплакався від хвилювання:

— Дружині зробили операцію. На тиждень грошей вистачило. А що робити далі? За що лікувати?

Правда, представники влади тут-таки пообіцяли, що допоможуть дідусеві. Але скільки таких пацієнтів, котрі ніколи не наважаться просити допомоги. Та й, зрештою, де на кожного знайти спонсора?

Заступник директора департаменту охорони здоров’я Надія Федів на одній із відомчих колегій назвала цифри: в першому півріччі видатки на охорону здоров’я на одного жителя області становили 295 гривень. При цьому найвищий показник — у 544 гривні — виявився у Нетішині, і навіть обласний центр із своїми 302 гривнями на кожного хмельничанина суттєво відстав від нього. Але були й ті, хто навіть до середньообласного рівня не дотягнув. То як там лікувалось?

Не варто забувати, що це доволі умовні цифри. Тобто, вони зовсім не означають, що саме така сума була витрачена на пігулки чи процедури. В бюджетну цифру завжди закладені ще й податки, відрахування, різного роду витрати... Тож якщо зрештою припаде отих чотири-п’ять гривень на день, то буде ще й добре.

Підрахувати, скільки здоров’я можна «отримати» на таку суму, навряд чи вдасться. Та все одно напрошуються певні паралелі в оцінках як загального стану системи охорони здоров’я, так і можливостей кожного пацієнта при лікуванні. Інколи складається враження, що вони просто відділені один від одного. Бо, з одного боку, все-таки ремонтуються ФАПи, оновлюються відділення районних лікарень, купується нове устаткування для обласних закладів — і це не можна заперечити. З другого, не дай Боже, захворіти. Бо тоді кожен постає перед хворобою або зі своїми заощадженнями, або із тими бюджетними гривнями в кишені, за котрі, хоч яке старайся, не вилікуєшся. І тоді не допомагають ні ремонти, ні нові назви, ні реформаторські гасла та обіцянки.