Виходець зі степового краю (Добровеличківського району на Кіровоградщині) Володимир Поляков і прізвище, і характер має степовика. Як степова ковила в’ється на вітрі, але не піддається його потужним подихам, так і доля Володимира Полякова — складна і звивиста. Але — проста за своїми принципами: честі, совісті, добра.

Сьогодні вже Володимир Олександрович, а ще наче зовсім недавно просто Володимир пройшов крізь пекло афганської війни, мічманом брав участь у далеких морських походах, служив кадровим офіцером і навіть попрацював у міліції. На кожному з постів отримував лише подяки та нагороди. Бо робив свою справу на совість. Але, так розпорядилася доля, Поляков найбільше пов’язаний таки з полем. Останні 20 років працівники створеного ним АТП перевозять урожай, вирощений та зібраний на полях не тільки рідної Кіровоградщини, де бігав босоніж, а й сусідніх областей.

Кавалер багатьох бойових нагород Володимир Поляков і на мирному фронті показує, що справжня людина ніколи не повинна опускати руки. За таку життєву позицію минулого року Полякова визнано кращим підприємцем Кіровограда, нагороджено Грамотою Верховної Ради України. На його переконання, це нагороди всього колективу, в якому працюють дружина, два сини та невістки.

Як колишній військовий Володимир Поляков добре знає ціну війні й миру. А як мудра і добра людина — переймається долею тисяч сьогоднішніх захисників України. Неспокійно нині на душі ветерана. Не за власну долю, зведену на міцному фундаменті, перевірену штормами та вітрами, а за долю дітей і онуків. Своїх і чужих.

«Війна постукала в двері кожної української домівки, змусила задуматися кожного, — констатує ювіляр. — Але ж мир потрібен усім, у тому числі й сепаратистам, адже помирати не хочеться нікому. Як його досягти? Мені здається — лише переговорами...»

На запитання: «Чому саме козацтво?» генерал-полковник козацтва, кавалер почесного звання Міжнародної академії козацтва «Герой козацтва» відповідає просто: «Я хоч і давно не військова людина, але значну частину життя віддав саме цій справі. Тож завжди боліло й зараз болить за обороноздатність рідної країни. А українські козаки завжди були захисниками Вітчизни від іноземних поневолювачів. Їх ефективна система виховання, патріотичність, справжнє лицарство живе століттями й відоме в усьому світі. Важливо, щоб в умах і серцях українців ідеї, цінності козацтва оживали й давали свої рясні сходи. Адже сьогодні ніхто не заперечуватиме активну роль українського козацтва в подіях Революції гідності 2013—2014 років чи в захисті територіальної цілісності України в бойових діях у зоні АТО».

До речі, колектив «Поліверу» робить у справу захисту Батьківщини свій посильний внесок. І не лише добросовісною сплатою податків, а й продуктами харчування, коштами на придбання військового спорядження, іншими матеріальними ресурсами. Зокрема, допоміг з екіпіруванням водія Віктора Малиша, який пішов добровольцем воювати в зону АТО.

Полякови мають п’ятьох онуків. На Володю, Катрусю і Сашка оформили опікунство (кілька років тому їхній батько трагічно загинув). Усі люблять дідуся і бабусю та радують їх своїми успіхами.

На запитання: «Яке побажання найбільше хотілося б почути з нагоди ювілею?» Поляков відповів без роздумів: «Нехай у всіх нас буде щасливе і мирне майбутнє!».

Фото автора.

Із трудової біографії

«20 років тому виникла така життєва ситуація — я військовий пенсіонер, і в нас із Вірою троє синів. Треба ставити їх на ноги. Тож вирішили створити сімейне підприємство «Полівер». Відкрили столярний цех, виготовляли шлакоблоки. Потім на позичені гроші придбали перший «КрАЗ». Зараз в АТП — кілька десятків вантажівок, працюють понад 

20 постійних та до 70 сезонних працівників. Усі стабільно одержують непогану зарплату, фінансову підтримку в разі хвороби. Тож люди дорожать своєю роботою. Маємо постійних партнерів по всій Україні, яким надаємо послуги з перевезення зерна. Але працювали б значно краще, якби врешті реформували податкову систему, знизили розміри податків. Це вивело би бізнес із «тіні». Держава б тільки виграла, а загальний обсяг надходжень у казну значно зріс».

Постійному партнеру й читачеві «Голосу України», колишньому військовому моряку, авіатору, афганцю, а сьогодні успішному підприємцю Володимиру Полякову — 60 років!

Шановний Володимире Олександровичу! «Голосоукраїнці» знають про Ваші бойові й трудові досягнення, завжди радіють Вашим успіхам. Ви — справжній громадянин нашої держави, активний та небайдужий член суспільства, який завжди там, де потрібні надійна підтримка, ініціативний розум та працьовиті руки. Бажаємо Вам і в подальшому залишатися на передових рубежах нашого нелегкого, але неповторного життя!

Міцного Вам здоров’я і довголіття!

З повагою, головний редактор «Голосу України» Анатолій Горлов.

З улюбленими онуками.