Світло і тінь плану «Б»

Люди старшого віку ще пам’ятають дитячу лічилку часів радянського періоду: «Трактор в полі дир-дир-дир, ми — за мир!» Незалежно від моєї волі, ці рядки закарбувалися і зараз набули нового змісту. Аби трактор задиринчав, має працювати Харківський тракторний завод (ХТЗ). І миру він шукає вже не з інтернаціоналістських, а з комерційних міркувань. Не деінде, а на митниці своєї країни.

Тепер про те, що сталося цього місяця. ХТЗ зупинив конвеєр через затримку на митниці вантажу з комплектуючими, які надійшли з Росії, Китаю та Італії. Судячи з повідомлення обласного главку Міністерства доходів і зборів про звільнення з-під митного «арешту» комплектуючих, претензії до імпортерів стосувалися сумнівів щодо митної вартості задекларованого вантажу — з’ясувалося, що з дев’яти «спірних» декларацій у двох вартість таки була занижена. Допускаємо понад те — що то є виняток із загальних правил. Однак поміркуємо, до якої міри неприємний виняток для усіх.

Зупинка кількох тисяч робочих місць сталася в момент, коли реальний стан економіки потребує додаткових стимулів ділової активності, оскільки негативно позначається на доходах держави. Це — по-перше.

ХТЗ є не тільки потужним імпортером, а й експортером, одним із найбільших в області платників податків і постачальників валюти. Приміром, його зупинка ставила під загрозу виконання великого контракту з виробництва тракторів для Куби. Це — по-друге.

Самий факт зупинки ХТЗ спричинив одразу ж невмотивовану інформаційну хвилю про штучні перепони на україно-російському кордоні, що суперечило курсу на відновлення втраченого товарообігу зі східним сусідом і нагадувало серпневий ступор у взаємній торгівлі.

І про найголовніше. Прикрий факт, усупереч інтересам бізнесу і держави, був негативно сприйнятий міжнародними інвесторами. Про це можна було почути в Одесі в момент, коли віце-прем’єр Олександр Вілкул здійснював експериментальний запуск нового зерноперевалочного комплексу ТОВ «Бруклін—Київ» в Одеському морському порту.

Новий зерновий елеватор на Андросівському молу — це унікальний, високотехнологічний перевалочний комплекс потужністю 4 мільйони  тонн зерна на рік. Мало хто сумнівається, що, зберігаючи у своїх засіках одномоментно 240 тисяч тонн зерна, він не стане свого роду найпотужнішим магнітом на Чорному морі. Ще відзначу, що це вже четвертий термінал в Одеському морському порту, призначений для активізації експорту зерна. Очікується, що в довгостроковій перспективі реалізація Стратегії розвитку портової інфраструктури дасть змогу довести щорічну переробку вантажів до 210 мільйонів тонн, залучити приватні інвестиції обсягом 26 мільярдів гривень, підвищити до 80 відсотків ефективність використання перевалочних комплексів морських портів, а також створити додатково 15 тисяч робочих місць. У жовтні це не здавалося неймовірним.

На тлі падіння промисловості сільськогосподарське виробництво, за підсумками трьох кварталів, демонструє дивовижно ударні темпи — понад 15 відсотків. Якщо кукурудзяний збір доведемо до 60 мільйонів тонн, то половину можна буде сміливо експортувати. А це вірна прикмета того, що наша країна може невдовзі стати насправді годувальницею Європи. Це стійке відчуття жовтня.

Поза тим повернімося на мить до вже сказаного. Як можна було уникнути неприємного простою ХТЗ навіть за того, що до його вантажів митники мали претензії? Правильно, умовно кажучи, застосувавши план «Б». Тим паче, що його легко відшукати в Митному кодексі. Зрештою, так і вчинили, оскільки на вантаж, який класифікувати виявилося неможливо без додаткових лабораторних досліджень, склали тимчасову декларацію. Заморока лише в тому, що план «Б» на практиці потребує більших видатків на адміністрування, бюрократичні узгодження і геть зовсім не зважає на часовий чинник, який зазвичай важить дуже багато.

Типовим прикладом плану «Б» є закон про трансфертне ціноутворення, який формально набрав сили, проте неформально так і не запрацював у жовтні. От коли б працював, як годинник, то цілком ймовірно уряд не мав би таких клопотів з надходженнями до бюджету, як у жовтні. До слова, ця обставина також могла стати спонукальним мотивом для затримки вантажів ХТЗ. Могла, але навряд чи була вирішальною.

Як на мене, головним мотивом, м’яко скажемо, посиленої уваги митної служби до імпортерів є бажання за будь-яку ціну виконати плани з мобілізації доходів до держбюджету. Цього місяця уряд таки визнав, що їхня недоїмка вже спричинила затримку соціальних виплат. Від Прем’єр-міністра Миколи Азарова «на горіхи» дісталося міністрові соцполітики Наталії Королевській, міністрові фінансів Юрію Колобову і керівникам областей та підприємств. Уряд виділив місцевим бюджетам 2,07 мільярда гривень і пообіцяв, що заплановане на 1 грудня підвищення соцвиплат у зв’язку зі зміною прожиткового мінімуму пройде, як і намічалося. Прямо кажучи, це ще один план «Б».

Прикмети рецесії у промисловості і ділового пожвавлення у сільському господарстві звітного місяця дедалі більше контрастували на тлі статистичних даних і боргового навантаження на економіку. На зовнішніх ринках слабка кон’юнктура обмежує інвестиційні можливості вітчизняного бізнесу, а на внутрішньому — доволі висока вартість запозичень стримує його кредитування з боку комерційних банків. Отже, за відсутності ресурсів підприємства втрачали мотивацію нарощувати виробництво і вкладати капітал в оновлення основних фондів. Хронічну нестачу ресурсів легко усунув би черговий кредит від МВФ, але його не вдовольняє латентний розподіл доходів і видатків загальнодержавного балансу, рівень його дефіциту, причому не менше, ніж тарифи на газ для населення. Зважаючи на це, законодавці цього місяця здійснили нетривіальний крок — дозволили перекрити казначейськими векселями бюджетні борги, зменшуючи тим само дірку між доходами і видатками.

Передусім йдеться про реструктуризацію фактичного боргу, який утворився через різницю у тарифах на теплову енергію, водовідведення та водопостачання. Якщо на початок року цей борг становив 4,4 мільярда гривень, то вже станом на вересень — 8,2 мільярда гривень. Борг перед місцевими бюджетами з різниці у тарифах на теплову енергію за цей час зріс з 3,9 до 10,6 мільярда гривень. Уряд вважає, що завдяки векселям можна урегулювати проблему заборгованості з різниці у тарифах і скоротити наявні борги підприємств ТКЕ за енергоносії. Постачальників газу зобов’язано приймати векселі як розрахунки. (Ще б зобов’язати «Газпром» брати в розрахунки наші векселі!). Чи розрубають гордіїв вузол боргів сурогатні гроші — хтозна. Ще важче передбачити, чи принесуть вони директорам підприємств обігові кошти. А що попит на них з’явиться з боку беручких до легких прибутків магнатів — то це однозначно. Адже хоч би який гарний вигляд мав борговий папір, а йому далеко до живих грошей, тому ними торгуватимуть з неабияким дисконтом. Варто пам’ятати лишень: обіг боргових паперів автоматично ставить на кін самопочуття бізнес-середовища, яке може покращитися або навпаки — погіршитися. Тож і на ХТЗ можна очікувати чи то приємних, чи то неприємних сюрпризів.