Щороку професійно-технічні коледжі Донецької області закінчують сотні сиріт. У багатьох з них разом з дитинством закінчується нормальне життя.

Операція «Адаптація»

Ані Мірошниченко 19 років. У десять дівчинка потрапила до інтернату у Вуглегірську, потім вчилася на маляра-штукатура в Ясинуватському професійному будівельному ліцеї №24. Опісля дівчина поїхала до Макіївки за місцем народження, але житла, а отже, й роботи в неї там немає.

Уже місяць Аня живе при громадській організації «МАРТІН-клуб». «Тут я допомагаю по господарству, гуляю з дітворою, чекаю, поки дадуть «общагу». Мене вже навчили готувати, вмію робити супи і салати. Ким завгодно хочу працювати — головне, щоб була прописка: без неї місця не дадуть. Із представником «МАРТІН-клубу» їздимо в соціальну службу, там кажуть, щоб почекали до серпня, і тоді дадуть гуртожиток. Але я в цьому не певна», — відверто каже дівчина.

Цьогоріч громадська організація прийняла чотирьох дітей, закріплених за Червоногвардійським районом Макіївки, серед них — і Аня.

— У всіх схожа ситуація: дітей перекидали з інтернату до інтернату, тепер вони залишилися ні з чим. Один хлопчик, потрапивши до нас, два дні не їв — реакція на стрес. Діти хороші, не вживають наркотиків, налаштовані на те, щоб одержати роботу, але вкрай розгублені, — розповідає керівник організації Вікторія Федотова.

Училища (по-сучасному — коледжі) зобов’язані забезпечувати випускників-сиріт робочими місцями, але влаштувати дитину без прописки — фантастика. Часто з’ясовується, що вихованець інтернату народився в іншому місті, а право на державне житло сироти мають тільки за місцем народження.

За інформацією Донецької обласної ради, на початку 2013 року в області проживало 9897 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, з них забезпечено житлом 4828 осіб (48,8%). При цьому більшість (3408 із 4828 дітей) тільки мають право на проживання або користування, обстояти яке найчастіше дуже складно.

Дитина стає повнолітньою, і починається перетягування канату між місцевою владою: чиє дитя й хто повинен дати йому «путівку в життя»?

Утім, Вікторія Федотова не вважає відсутність житла особливою проблемою — якщо зважити на виплати, що їх держава дає сироті-випускнику. Набагато важливіше те, що діти не в змозі жити самостійно. Багато хто з повнолітніх не вміє готувати й розпоряджатися грішми, не знає, що потрібно вчасно оплачувати комунальні послуги. Дитина може одержати робоче місце, але після першого ж конфлікту розрахуватися й залишитися ні з чим.

«МАРТІН-клуб» допомагає важким дітям понад десять років. Організація працює на зразок соціального дому: діти проживають невеликими компаніями, співробітники допомагають їм улаштувати побут, звикнути до нового життя, а заодно знайти або обстояти власне житло. Але привчити вихованця притулку до самостійності складно.

— Це залежить від багатьох чинників. Наприклад, що пізніше дитина потрапила до дитбудинку — то простіше їй пристосуватися. Інтернати могли б адаптувати дітей краще, але однаково це не було б повноцінно», — вважає Вікторія Федотова.

«Держава формує підхід до проблеми»

За законом, сиротам повинні видавати житло протягом місяця, в цьому їм зобов’язані допомогти виконкоми місцевих рад і місцеві соціальні служби. Але останні не завжди працюють сумлінно, тому законні вимоги дітей обстоюють дорослі. В «МАРТІН-клубі» з такою ситуацією теж зустрічалися. Вікторія Федотова сміється: «Після того, як ми взяли нових вихованців, усі, хто мав допомагати їм у пошуках житла, сказали, що тепер цим займається наша організація».

Ситуацію може поліпшити регіональна програма «Забезпечення житлом дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, та осіб із їх числа на 2013—2017 роки», прийнята Донецькою обласною радою 27 червня цього року. Згідно з нею, опікунські ради, виконкоми і соцслужби повинні контролювати дотримання житлових прав сиріт, стан їх «квадратних метрів». А дітей, позбавлених опіки, братимуть на квартирну чергу не з 18, а з 16 років.

Швидкий спосіб забезпечення сиріт житлом — створення мережі соціальних гуртожитків: до кінця 2017 року такі працюватимуть у Горлівці, Донецьку, Костянтинівці, Маріуполі. Вікторія Федотова категорично проти подібних проектів:

— Концентрація дітей-сиріт в одному місці — дуже велика проблема для суспільства. Так вони продовжують жити своїм колом і залишаються маргіналами.

В інших громадських організаціях проблему також визнають. Водночас довелося зустріти й таку думку: мовляв, діти-сироти можуть жити по-дорослому. У кожного свої проблеми, але в училищі вони здобули професію і тепер повинні працювати. В області є приклади успішної адаптації: деякі діти після училищ закінчують технікуми і вступають до вишів.

— Найкращий вихід — сімейне виховання. Держава формує підхід до проблеми, але за один день цього не зробиш. Відчуваю, що рік-два — і ситуація почне змінюватися, бо вже нині багато дітей виховуються в родинах, приплив в інтернати поменшав, — резюмує Вікторія Федотова.

Фото Павла ДІДУЛИ.

Коментар начальника Служби у справах дітей Донецької облдержадміністрації Віри Сагайдак:

— Ми багато часу витрачаємо на оформлення та поновлення документів на житло. Щороку в нас по 10—15 справ у прокуратурі саме щодо захисту житлових прав дитини. Раніше були підприємства з мережею гуртожитків. І нехай там давали непрестижні професії, але в дитини був хоч якийсь стартовий майданчик. Сьогодні багато гуртожитків приватизовані, зруйновані... Іде криза, і з кожним роком ситуація погіршується.

Так, багато що залежить від місцевої влади. Наприклад, у Селідовому заздалегідь планують, коли «їх» дитина закінчить училище, повернеться до міста, і їй за законом треба буде надати житлоплощу. Там багато покинутого житла, і з бюджету виділяються гроші на ремонт. І хоча Селідове — не найбагатше місто в області, до 80 відсотків «своїх» випускників інтернатів вони житлом забезпечують.

Проблеми розходяться, як кола по воді. Наприклад, у Добропіллі виконком відремонтував житло, хлопцю-сироті дали місце роботи. Але він усе життя провів в інтернаті й не зміг бути самостійним, кинув роботу: що йому скромна зарплата, після державної допомоги?

Проте багато хто вже зараз щось робить. Недавно обласна рада прийняла програму «Забезпечення житлом дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, та осіб із їх числа на 2013—2017 роки». Дитину без опіки тепер ставлять у чергу на житло з 16 років, а не з 18: так у місцевої влади є запас у два роки, щоб підготувати випускникові інтернату площу.

Потрібно створювати фонди соціального житла. Соціальні гуртожитки — лише проміжна база, тут можуть допомогти визначитися з житлом. Але уявляєте, що буде, якщо зібрати під одним дахом декілька десятків осіб, які нічого не вміють і не знають? Одне слово, механізми створені, але вони ще не скрізь працюють.

Випускниця інтернату Вікторія з сином після закінчення навчання знайшла притулок у соціальному домі громадської організації «МАРТІН-клуб».