Енергоефективність — практичний вимір

Хоча нині Словаччина є членом Євросоюзу, більшість багатоквартирних будинків у цій країні (88,5 відсотка) було побудовано ще за часів соціалістичної Чехословаччини (1946—1990 роки) з використанням технології швидкомонтованих панельних будинків, широко поширених в колишніх країнах Східного блоку, в тому числі і в Україні.

Крім того, як і в нас, основними джерелами енергопостачання у Словаччині є природний газ (60,5 відсотка) і вугілля (37,1). На геотермальні та поновлювані джерела енергії припадає лише 2,5 відсотка виробництва енергії. Більшість будинків у Словаччині підключено до систем центрального теплопостачання. Однак зростання цін на енергоносії та неефективність постачальників централізованого теплопостачання призвели до того, що в певний час деякі будинки відключилися від мереж центрального опалення та інвестували в індивідуальні системи теплопостачання. Пік переходу припав на початок 2000-х років.

Проте відмова від централізованого теплопостачання проблему не розв’язувала, тому що істотне зростання цін на енергоносії (електроенергію та газ) призвело до подорожчання тепла навіть в тих будинках, де було встановлено індивідуальні системи опалення.

Із цих причин питання підвищення енергоефективності будівель влада країни визначила як пріоритетне. Реконструкція житлових будинків передбачала такі заходи, що сприяють зменшенню споживання енергії:

* утеплення зовнішніх стін;

* ізоляція даху (водонепроникність і теплоізоляція);

* заміна вікон у приміщеннях загального користування і вхідних групах;

* заміна всіх вікон (зазвичай проводиться індивідуально власниками квартир);

* утеплення стель підвалу;

* термостатичні клапани та налагодження системи опалення;

* реконструкція вертикальних і горизонтальних труб розподілу;

* реконструкція електричних установок (всередині квартири проводиться власниками помешкання);

* реконструкція електропроводки.

Нині законодавство Словаччини зобов’язує керуючих будинками або інші органи, які відповідальні за функціонування та експлуатацію будівель, раз на три роки доповідати про їх енергетичну ефективність з точки зору споживання тепла і гарячої води. Вони повинні оцінювати теплопродуктивність, в тому числі й кліматичні дані, а також перевіряти можливість підвищення енергоефективності в будівлях, якими управляють, спираючись на інформацію від консалтингових компаній, інших менеджерів будівель, а також на інформацію потенційних інвесторів. Усі звіти аналізує Словацьке Енергетичне Агентство.

Досвід Угорщини може бути використаний в Україні в таких містах, як Львів, Одеса, Миколаїв, Харків та інших, де в центральній частині мегаполіса зосереджена велика кількість старих будівель, які мають історично-архітектурну цінність.

Річ у тім, що більш ніж третину міських багатоквартирних будинків в Угорщині було побудовано до 1960 року, а 20 відсотків — ще до Першої світової війни. У зв’язку з історичною та естетичною цінністю їх зовнішнього вигляду загальна реконструкція та модернізація були нереальні для здійснення, адже змінювати зовнішній вигляд фасаду неприпустимо.

Тому зусилля з модернізації було зосереджено на поліпшенні характеристик теплозбереження вікон та дахів, а також на ізоляції верхнього та нижнього поверхів (включаючи підвали і стелі підвалу), що в підсумку дало свої результати стосовно енергозбереження.

Технологія «пасивний будинок» була винайдена доктором наук Вольфганом Файстом в німецькому місті Дармштадт. Фізик-будівельник за фахом, він розраховував енергетичні баланси будівель доти, поки йому не вдалося вирахувати такі показники будівлі, при застосуванні яких спеціальна система опалення буде не потрібна взагалі. Енергетична концепція «пасивного будинку» дає змогу знизити витрату енергії в новобудовах у 8—10 разів. У той час, як звичайні будівлі в Німеччині споживають від 150 до 250 кВт/м2 на рік, «пасивному будинку» достатньо лише 10—15 кВт/м2 на рік.

Будівництво житлових будівель за концепцією «пасивного будинку» вже досить поширене в Німеччині й має великий успіх. Крім того, численні інноваційні проекти реалізовані також під час проектування й будівництва об’єктів соціальної інфраструктури країни.

Показовим проектом є будівля початкової школи «Зюйд-ост» за технологією «пасивний будинок» у швабському регіоні німецької Баварії.

У школі, зведеної за стандартом «пасивного будинку», досить багато тепла, виробленого 25 учнями та одним учителем (що відповідає 1,5 кВт), щоб цілий рік достатньою мірою опалювати класне приміщення під час навчального процесу.

Завдяки великій кількості людей, що перебувають у приміщенні, витрати на ізоляцію школи—«пасивного будинку» менші, ніж витрати на ізоляцію житлових «пасивних будинків». Крім того, однією з переваг школи, побудованої за технологією «пасивний будинок», є те, що навіть в разі відключення теплових насосів на кілька днів температура всередині приміщення не знизиться до критичних показників. Спеціальні вікна для такого будинку гарантують комфорт у зимовий час однаково для всіх навчальних місць, навіть для тих, що розташовані поблизу вікон.

Якість повітря в «пасивному будинку» також вигідно відрізняється від інших будівель. Контрольована механічна вентиляція забезпечує приплив 15—20 кубічних метрів свіжого повітря на людину, що відповідає повному повітрообміну в приміщенні двічі на день. Крім того, завдяки такій технології гарантується відсутність шуму і протягів у класній кімнаті.

Отже, в будівлі «пасивного будинку» не тільки значно знижуються експлуатаційні витрати, а також створюються більш сприятливі умови для навчання школярів та роботи вчителів.

Це лише три приклади із сотень, які наочно ілюструють, що Україна — далеко не перша держава в Європі, котра зіштовхнулась із необхідністю підвищення енерго-

ефективності житлових будинків та будівель соціального призначення. Позитивним для нас є те, що, освоюючи нові технології, ми вже можемо покладатися на практичний досвід інших країн. Акумулюючи результати вже реалізованих реформ і власних розробок, ми можемо знайти найприйнятніші моделі для кожного регіону України, враховуючи його індивідуальну специфіку.