Стати жертвою може кожен?

На всіх зустрічах мені підкреслювали, що сьогодні у Верхньодніпровську наркотиками не торгує тільки ледачий. Серед білого дня в райцентрі можна відкрито збувати крадене. При цьому міліція лише іноді обмежується конфіскацією виявленого (для наступного перепродажу). Про те, щоб провести обшук за місцем проживання скупників, навіть не йдеться.

За словами прокурора Верхньодніпровського району Романа Комнатного, склалася доволі напружена криміногенна обстановка. Найбільше турбують питання, пов’язані з наркотиками, скупкою металобрухту, негативно оцінюють і роботу ДАІ. Левова частка у злочинах припадає на квартирні крадіжки.

— Але насамперед потрібно організувати ефективну роботу всіх служб міліції із профілактики правопорушень і злочинів, — каже прокурор. — Для цього необхідно об’єднати зусилля органів внутрішніх справ, прокуратури, місцевої владі та громадськості. Але ситуація з такої взаємодії в районі доволі непроста.

У РВВС постійно знижується рівень професіоналізму кадрів через невиправдане звільнення досвідчених фахівців, які відпрацювали понад вісім років. У прокуратурі впевнені, що довіра до міліції з боку населення району сьогодні катастрофічно падає. Така ситуація спостерігається вже впродовж понад півтора року. І лише завдяки авторитету, набутому за багато попередніх років, зацікавленості в зниженні криміногенної напруженості в представників інших держорганів баланс злочинності поки що вдається втримувати.

Показова історія з верхньодніпровським ветераном, учасником Великої Вітчизняної війни Петром Липкою, котрий пішов із життя торік. Як стверджує інший фронтовик, Микола Копаниця, до його смерті хтось доклав руку.

— Перебивався Петро Степанович як міг. Виживав, — каже голова міської ради ветеранів Марія Поварова. — Останнім часом ходив як неприкаяний, за собою не стежив. Хоча пенсію отримував непогану. Я чула, що його вистежили якісь негідники, побили й пограбували. Напевно, через ці побиття людина й померла.

Сусідка ветерана Любов Забєгайло розповіла, що коли тому стало погано, вона викликала міліцію, «швидку допомогу», зібрала свідків. З’ясувалося, що в старого зняли паркан, розбили вікна. Ще через деякий час сусідка побачила, що хтось знову заліз до будинку ветерана, розбив вікно, розірвав подушки в пошуках грошей. «Я їм кажу: йдіть звідси, а вони мене послали, — згадує Любов Петрівна. — Сказали: йди, якщо не хочеш, щоб і в тебе були проблеми».

Як повідомили кореспонденти районної газети «Приднепровский коммунар», навідувалися зловмисники до ветерана не раз, а востаннє побили так, що організм уже не витримав. Родичі старого кажуть, що в нього поцупили всі документи, в тому числі й на будинок, ордени, пенсію. «Останній місяць життя дід ходив «під себе», був уже немічний, а тіло було чорне від побоїв, — згадує дружина племінника ветерана Людмила Остромська. — А до цього дід був людиною міцною, навіть узимку ходив в одному піджаку й кепці».

Так і помер герой, нагороджений медаллю «За відвагу», як обшарпанець, не переживши катувань тих, хто годиться йому в онуки. Як удалося з’ясувати журналістам, у міліції зафіксовано лише одне звернення невістки про смерть ветерана. Жодної іншої інформації, тим паче про побиття і грабежі фронтовика, немає. І це незважаючи на те, що сусідка викликала міліцію. Ніхто не побачив слідів насильства?

У райдержадміністрації також підтверджують наявність серйозних проблем у всій цій ситуації. На думку голови РДА Миколи Цебенка, рівень довіри населення до міліції сьогодні падає. Немає поваги до органів, недостатня взаємодія міліції з місцевою владою. «І причини цього мають суб’єктивний характер: ситуація залежить від людей, які приходять працювати в органи. Багато чого потрібно виправити, — зазначає Микола Миколайович. — До нас надходять тривожні дзвінки від громадян про те, що співробітники міліції приїжджають до них, вимагають гроші. Диму без вогню не буває».

Тривожних дзвіночків справді чимало. Підприємець із райцентру К. розповів, що із приходом три роки тому нового начальника РВВС Ігоря Лушпая ситуація докорінно погіршилася. Так, стосовно самого підприємця була неправомірно порушена кримінальна справа. Відбулося 11 судових засідань, зрештою, суд визнав його правоту.

Колишній слідчий РВВС із семирічним стажем Сергій Кривко, котрий вів цю справу в 2010 році, стверджує що його викликав начальник Ігор Лушпай і повідомив, що такий собі К. здійснив крадіжку металевих виробів. До того ж начальник дав указівку затримати цього громадянина в порядку статті 115 КПК. Вивчивши матеріали справи й особу К., слідчий повідомив начальнику, що немає підстав для затримки.

— На це Лушпай сказав, що якщо я не виконаю вказівку, то в мене будуть проблеми з роботою, — продовжує Сергій Кривко. — Я був змушений написати рапорт на звільнення з органів внутрішніх справ, хоча все життя мріяв тут працювати.

Приватний підприємець із села Дмитрівка Алла Котовицька з 2003 року займалася з чоловіком сільським господарством. У 2010-му засіяли 150 гектарів соняшнику. У липні до них приходить лист за підписом Лушпая з вимогою подати в районний ВБЕЗ (відділ із боротьби з економічною злочинністю) документи: скільки обробляється землі, де вона перебуває, хто власники паїв, що посіяно тощо. Пояснили це тим, що за законом проводиться перевірка на предмет самозахоплення землі. Але, як потім з’ясувалося, цей закон набував чинності лише за місяць. Приховувати людям було нічого — адже все оформлено офіційно через сільраду. З’ясувалося — даремно заспокоїлися.

2 жовтня 2010 року, коли підприємці були відсутні, зателефонував син і розповів, що невідомі люди косять на комбайнах соняшник на їхньому полі. «Чоловік приїхав на місце й побачив, що збирання майже завершено, а просто біля поля стоять кілька співробітників ВБЕЗ. Їх нібито викликав новоспечений «хазяїн» землі та врожаю, показав якісь папери, — згадує Алла. — А нам просто в обличчя заявив: я завіз до райвідділу чотири КАМАЗи насіння на хабар, і нічого ви не зробите. Співробітники райвідділу пропонували йому дочекатися справжніх господарів і вивчити їхні документи, але на це реакції не було».

Цими ж днями чоловіка Алли невідомі побили так сильно, що він потрапив до лікарні. Свідки стверджують, що це була змова. Жінка подала три заяви на ім’я начальника РВВС. Але коли у ВБЕЗ їх прочитали, то прямо сказали: роками судитися будеш. Так досі все й відбувається, кримінальну справу так і не було порушено. До того ж заяву із приводу побиття чоловіка довелося з РВВС забрати — через погрози.

Трохи пізніше просто із двору родини була викрадена сільгосптехніка. Знову на заяви до РВВС відповіли відмовою порушувати кримінальні справи. Майно через два роки знайшли, але... так і не повернули. Загальний збиток становить близько мільйона гривень! І сьогодні родина із чотирма дітьми з останніх сил намагається відшукати кошти для виплати відсотків за взяті під той урожай кредити.

Чоловік Алли відкрито заявляє: єдине, що залишається, — це брати і йти воювати з міліцією, доводити свою правоту. І разом з ними багато хто вийде.

Про те, що ситуація, коли незаконно скошують чужі поля, в районі не рідкість, стверджує й підприємець Іван Кушнір. Про це йому нібито казали, крім усього іншого, і самі співробітники міліції. «Якби не бездіяльність міліції, цього не сталося б. Маємо цілковиту безкарність, — вважає Іван Іванович. — Потерпілі по кілька років безрезультатно намагаються домогтися справедливості. Раніше такого не було: ніхто не насмілювався, знали, що будуть покарані. Тоді ніхто й уявити не міг, що можна заплатити гроші й вирішувати будь-які питання. Чув я й про те, що для того, аби спокійно працювати, людям доводиться платити. Такий от законний рекет».

Стати жертвою міліцейського свавілля в районі можуть не тільки підприємці. Від цього не застрахований ніхто. Прикладів чимало. Ось один із них.

Увечері 6 листопада позаминулого року родина жителів Верхньодніпровська Ревчук поверталася додому. Дорогою зустріли знайомого, котрий порадив не ходити цією дорогою: там, мовляв, біля закладу «Парадиз» стріляють із пістолета... п’яні співробітники міліції. Олександр із Тетяною на це застереження уваги не звернули — вони нічого не порушували, ніколи в конфлікти із законом не вступали. І тут раптом почули крик: «Стояти!».

— Я поцікавився, у чому річ, — згадує Олександр. — І через пару секунд відчув різкий біль від удару в районі ступні правої ноги. Від цього удару я впав на землю, а якийсь чоловік стрибнув мені на живіт. І, сівши на нього, став утримувати мене за плечі. Я побачив, що інший однією рукою утримує за плечі мою дружину. У другій руці в нього був пістолет, який він тримав біля її скроні.

Олександр запитав, за що його вдарили і що відбувається. Відповіді не отримав. За запахом від чоловіка, котрий сидів на його животі, Ревчук зрозумів, що той перебуває у стані алкогольного сп’яніння. У цей час до місця події почали сходитися люди. Хтось запропонував викликати міліцію. За словами Ревчука, чоловік, який тримав пістолет біля скроні жінки, відповів, що нікого викликати не потрібно — він сам співробітник міліції. «Його попросили представитися, він назвався Лушпай Ігор Михайлович, — зазначає Олександр. — Дружина зателефонувала до РВВС і там підтвердили, що це начальник райвідділу».

Самостійно піднятися потерпілий не міг, викликали «швидку». У лікарні виявили перелом ноги.

Мабуть, загули начальника міліції закінчуються для оточуючих не завжди настільки благополучно. Так, у лютому минулого року на території району сталося ДТП. За кермом автомобіля «Хонда-Акорд», 2011 року випуску, перебував начальник ДАІ району, поруч сидів начальник РВВС, на задніх сидіннях були ще один міліціонер і цивільний.

— У результаті отриманих травм начальник ДАІ помер у лікарні, — розповів майор у відставці Михайло Станько. — Офіційно це не підтвердили, але, за моїми відомостями, всі вони перебували в нетверезому стані.

Те, що сьогодні відбувається в райвідділі та із криміногенною ситуацією в районі, хвилює колишніх співробітників РВВС, які віддали службі в міліції десятиліття. Зі своїми заявами вони звернулися до заступника міністра МВС. За його дорученням перевірку проводили співробітники облУВС.

— Коли за нашими заявами з перевіркою приїхав інспектор з особового складу Яременко з обласного УВС, то «перевіряв» він, розмовляючи зі мною... на лавці автостанції, — згадує Михайло Станько.

За словами підполковника у відставці Сергія Сіроштана, складна обстановка в районі склалася багато в чому завдяки масовим звільненням професійних співробітників райвідділу. Сергій Іванович стверджує, що із приходом нового начальника Ігоря Лушпая було звільнено близько половини співробітників. Люди йшли за власним бажанням — їм висували умови: або робиш, як я скажу, або йдеш. Більшість молодих перспективних співробітників ішли через неперевірену інформацію, що з’являлася й могла їх дискредитувати. Людей могли безпідставно звинуватити в кришуванні наркоманів і змусити написати рапорт на звільнення.

— Таке сталося з оперативниками з Верхівцевого, — наводить приклади підполковник. — Працівника служби у справах неповнолітніх звинуватили в поборах і теж змусили звільнитися — а це був представник династії міліціонерів, батько якого загинув під час виконання службових обов’язків. Трьох оперативників із Верхньодніпровська звинуватили в перевищенні повноважень під час розкриття серії крадіжок великої рогатої худоби в селі Заполички і звільнили за статтею. Інші йдуть, не чекаючи таких дій стосовно себе.

А де ж тут виховна робота з підлеглими з боку керівництва РВВС? Адже в інших райвідділах ситуація зовсім інша.

За словами заявників, сьогодні керівник райвідділу налаштовує співробітників проти ветеранів, які написала заяви в міністерство. Переконує, що скарги було подано на роботу РВВС, а не конкретно на нього, як керівника. І результатом цього стала нібито призначена атестація особового складу в облуправлінні. Люди бояться втратити місце і вважають винними саме ветеранів.

А тим часом розкидатися досвідом ветеранів з боку Ігоря Лушпая, м’яко кажучи, нерозумно. Цим людям є чим поділитися і з ким порівнювати. Вони набиралися досвіду під керівництвом і нині шанованих у районі колишніх начальників РВВС: Литвина, Герасимова, Буйновського, Листопада та інших. Ці люди справді виховували кадри, дбайливо ставилися до їхнього становлення і професійного загартування. Ветерани розуміють: статистична звітність на папері про роботу й реальність — зовсім різні речі. А кому ж сьогодні працювати?

— Останніми роками в райвідділі стався колосальний відтік кадрів. Напевно, щось із керівництвом не в порядку? — розмірковує голова районної організації пенсіонерів—ветеранів ВВС Олександр Писоцький (на знімку). — Нам, ветеранам, не дають спілкуватися з особовим складом — нікуди толком не запрошують. Цілком втрачено наступність поколінь. Але ж ми могли б і досвідом поділитися, і допомогу надати.

Наприклад, у селі Заріччя живе колишній дільничний Анатолій Брядун. Він уже десять років на пенсії, але жителі дотепер зі своїми проблемами йдуть до нього, а не до діючого дільничного.

Свого часу від керівництва обласного УВС до райвідділу прийшла вказівка надати ветеранській організації приміщення на території РВВС. Спочатку виділили кімнату на першому поверсі будівлі паспортного стола. Вона потребувала ремонту. Пенсіонери самотужки організовували суботники, купували матеріали.

— І тут начальник райвідділу каже: мовляв, є в нас таке громадське формування «Ангели» — його керівник Якименко надасть вам допомогу в ремонті. Ми зраділи, — згадує Олександр Писоцький. — Ремонт зробили, ми вже зібралися меблі підшуковувати, як з’ясувалося, що приміщення відходить цьому формуванню. У мене ключі забрали. Ніяк юридично це не оформлялося.

Після того, як ветерани почали писати скарги, їм у передпокої відокремили куточок півтора на півтора метра й написали, що тут проводиться прийом громадян ветеранською організацією. У гарного хазяїна собача будка більша, ніж офіс організації, в якій понад сто членів і яка за своїми показниками посідає лідируючі місця в області. Сьогодні всі документи організації керівник змушений тримати вдома і в гаражі, з людьми зустрічається на вулиці.

Автор зустрівся з керівником «Ангелів» Сергієм Якименком. Той повідав, що вони є серйозною організацією в системі УВС області. Приміщення відремонтували й обладнали за власний кошт. Утім, як і працюють — добровільно й безкоштовно.

— Ми своїм коштом організовуємо патрулі, рейди, проводимо роботу з молоддю у школах, боремося з малолітнім свавіллям, — розповів пан Якименко. — Ніхто нам нічого не оплачує: скидаємося хто скільки може. На засіданні Дніпропетровської обласної ради було рекомендовано розширити наш спецпідрозділ у межах області й виділити державну фінансову підтримку. Ми офіційно зареєстровані як неприбуткова організація. Тому здійснювати охоронну діяльність не можемо.

Сергій Якименко стверджує, що серед їхніх співробітників немає раніше засуджених громадян, всі вони перед тим, як потрапити в організацію, проходять спецперевірку й навчання в райвідділі. Видається сертифікат про те, що людина може патрулювати, складати протоколи.

А натомість колишні підлеглі Якименка стверджують інше: про те, що патрулювати вулиці міста виходять і раніше засуджені за наркотики й крадіжки, про те, що об’єкти таки охороняються і за це платять гроші — неофіційно й без оформлення. Можуть звільнити в будь-який момент, не виплативши обіцяного. Нерідко «громадські працівники» займаються вимаганням грошей під загрозою «посадити». І все це — під дахом РВВС.

Коли автор спробував разом із ветеранами РВВС перевірити цю інформацію, то на одному із зазначених, нібито неохоронюваних об’єктів — кафе комплексу «Віват», — справді перебував парубок у формі. Хто їх охороняє, адміністратор закладу так і не відповів. А коли було поставлено запитання стосовно сертифікатів на товар — пішов дзвінок. У лічені хвилини до кафе під’їхали кілька автомобілів РВВС на чолі із заступником начальника й особисто Сергієм Якименком. У кореспондента й ветеранів було взято пояснення. На мої слова про те, що працівникам міліції замість того, щоб перешкоджати роботі журналіста, краще все-таки припинити порушення законодавства про права споживачів, відповіді не було.

Проте й не затримали. І на тому спасибі! Адже все могло б бути й по-іншому. Наступного дня я збирався поговорити з дільничним із сусіднього села Новомиколаївки. Однак уранці з’ясувалося, що молодого хлопця знайдено повішеним у дворі свого будинку. А на прохання розповісти, що тут відбувається останнім часом, керівник сільради відреагувала зненацька бурхливо. Мене мало не силоміць, супроводжуючи публічними образами, випровадили з будинку сільради. Хто дав такі вказівки керівництву громади — невідомо.

У грудні минулого року у Верхньодніпровську відзначали День міліції. Напевно, він запам’ятається багатьом: уперше людей зібрали в невеликому приміщенні Червоного куточка в РВВС. Присутніх було багато, стільці зламані, сісти ніде, а в президії, крім начальства розмістився й керівник формування «Ангели».

Як розповів у бесіді з автором голова обласної ветеранської організації Асоціації ветеранів МВС України, радник начальника ГУ МВС України в області (свого часу впродовж семи років керував головним управлінням карного розшуку МВС) Віктор Литвин, начальник райвідділу з моменту призначення абсолютно не приділяв уваги ніколи й нікому. До цієї ветеранської організації Віктору Лук’яновичу небайдуже: десять років відпрацював начальником цього райвідділу. У 1970-му райвідділ посів перше місце серед всіх райвідділів Радянського Союзу, отримав перехідний Червоний прапор і золотий Диплом, що сьогодні зберігається у ветеранському музеї. Співробітників занесено до Вічної книги пошани МВС СРСР. 28 осіб отримали урядові нагороди, а сам Віктор Литвин — Орден Червоної Зірки.

— Відтоді всякі бували начальники, але такої людини, як нинішній, ще не бачив. Якщо хоча б один із ветеранів-верхньодніпровців скаже про нього, що він гарна людина — я візьму свої слова назад і вибачуся, — обіцяє він. — Необхідно вживати дуже термінові заходи.

На жаль, на пропозицію прокоментувати ситуацію для газети «Голос України» начальник РВВС Ігор Лушпай так і не відреагував. Заявив, що все зазначене в заявах ветеранів — цілковита маячня. Можливо, кращою його відповіддю стало відкрите після відвідування кореспондентом «Голосу України» об’єкта «Віват» кримінальне провадження. У чому мене звинувачують, я поки що не знаю. Але відомо, що заявники-ветерани вже перебувають «під ковпаком». Та і я був змушений залучити до охорони своїх близьких охоронну структуру, маючи всі підстави побоюватися за їхнє здоров’я та безпеку.

Але насамперед я тривожуся за щасливий кінець ситуації у Верхньодніпровську. Хоча, на думку професіоналів, усе в цій справі більш ніж очевидно.

Дніпропетровська область.