Розроблений народними депутатами Олександром Кузьмуком і Григорієм Калетніком проект закону «Про правонаступництво майна колишнього Військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР» (реєстр. № 2953 від 30.04.2013 р.) нині активно обговорюється в первинних колективах Південної регіональної організації «Товариства військових мисливців і рибалок». Люди не сперечаються і дискутують, а повністю підтримуючи основні положення проекту закону, вносять конкретні пропозиції і щодо його змісту, і щодо реалізації.

У березні 1992 року на базі колишніх окружних рад військово-мисливських товариств Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів і Військово-Морського флоту України на установчій конференції було створено товариство військових мисливців і рибалок, яке стало правонаступником майна, фінансових ресурсів, прав і обов’язків колишнього Військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР, розташованого на території України. Товариство функціонує відповідно до статуту й чинного законодавства.

Структурно воно складається з п’яти регіональних рад: Центральної (Київ), Східної (Харків), Західної (Львів), Південної (Одеса), Кримської (1 — Сімферополь; 2 — Севастополь), які об’єднують 32 гарнізонні ради й 1158 первинних колективів загальною кількістю в 25 тисяч мисливців і рибалок.

Товариство військових мисливців і рибалок Збройних Сил України проводить роботу за рахунок коштів, отриманих у результаті своєї діяльності, й не отримує дотацій від жодних державних або громадських організацій.

— Після розвалу СРСР про існування військово-мисливських товариств на його теренах на певний час, так би мовити, забули, — розповідає полковник у відставці Костянтин Яні, голова Південного регіонального військово-мисливського товариства. — У березні 1992 року відбулася установча конференція, на якій було створено Товариство військових мисливців і рибалок. У статуті новоствореної організації зазначалося, що вона «є правонаступником майна й фінансових ресурсів, які розміщені в Україні і раніше належали всесоюзному товариству». Пізніше цю норму було закріплено в розподільчому акті, підписаному в Москві з керівництвом Всеармійського мисливського товариства.

Досить «воювати» з мисливцями

Здавалося б, юридичні питання про правовий статус громадської організації вирішені й закріплені Верховною Радою. Але після чергової зміни керівництва Міністерства оборони України чиновники почали воювати з військовими мисливцями, пред’являючи права на майно, мисливські й водні угіддя, які перебувають у їхньому користуванні.

Численні звернення до комітетів Верховної Ради з проханням про захист від зазіхань рейдерів у військових мундирах нарешті були почуті. Йдеться про згадуваний вище проект закону України «Про правонаступництво майна колишнього Військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР».

Цим документом передбачається визначення громадської організації «Товариство військових мисливців і рибалок Збройних Сил України» і її регіональних підрозділів, які отримали статус юридичних осіб, правонаступниками майна Військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР, яке станом на 24 серпня 1991 року залишалося на території України й на день набрання чинності цим законодавчим актом не перебуватиме у власності інших осіб.

У заключних положеннях до законопроекту зазначається, що Кабінет Міністрів України у місячний термін від дня набрання чинності цим документом повинен забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів, які суперечать йому, а також у тримісячний строк має забезпечити передання міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади майна колишнього Військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР, яке перебуває в їхньому управління й користуванні, громадській організації «Товариство військових мисливців і рибалок Збройних Сил України» і її регіональним підрозділам, що отримали статус юридичних осіб.

У пояснювальній записці до документа зазначається, що відсутність законодавчого визначення правонаступництва «порушує права й законні інтереси військових мисливців і рибалок Збройних Сил України, оскільки вищевказане майно придбане за рахунок сплачених ними протягом діяльності колишнього Військовомисливського товариства Збройних сил СРСР із власних коштів внесків і пожертв».

«Крім того, відсутність такого визначення призводить до виникнення певних колізій щодо порядку користування вищезгаданим майном, що, у свою чергу, спричиняє виникнення низки судових спорів, за результатами розгляду яких виносяться суперечливі рішення», — йдеться в пояснювальній записці.

«Не сіяли й не жали, а частки забажали», — так характеризують військові мисливці спроби рейдерів позбавити їх майна і змоги полювати та рибалити в мисливських господарствах.

На чужий коровай рота не роззявляй

Військові мисливці не є власниками земельних, лісових і водних угідь. Вони — користувачі-орендарі. Відповідно до Закону України «Про полювання» «Мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органа спеціально уповноваженого центрального органа виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органа виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Мисливські угіддя надаються в користування не менш як на 15 років. Їхня площа має становити не менше 3 тисяч гектарів, але не більш як 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь. Для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, зводити на цих землях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов’язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів ділянок. Переважне право користування мисливськими угіддями мають власники та постійні користувачі земельних ділянок, а також користувачі, які продовжують строк користування цими угіддями».

— Тобто рейдери, не претендуючи на земельні ділянки, — каже полковник у відставці Костянтин Яні, — накинули оком на об’єкти інфраструктури, створені за півстоліття. Це справді привабливо й обіцяє чималий економічний зиск. Але військові мисливці сподіваються, що після обговорення й прийняття проекту закону «Про правонаступництво майна колишнього Військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР» рейдери раз і назавжди повернуть голоблі.

 

Одеса.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

ФАКТ

38 мисливсько-рибальських господарств і будинків рибалок і мисливців, спортивно-рибальських і туристичних баз у змозі задовольнити запити відвідувачів. Вони мають 1100 човнів, 2634 готельних місця. У товариства — 12 стрілецько-стендових комплексів і вісім магазинів з продажу мисливсько-рибальських товарів і туристичного спорядження.

ДО РЕЧІ

Військово-мисливські товариства в Україні були створені 150 років тому й на сьогодні є найбільш організованими громадськими організаціями полювання й риболовлі. Провадячи господарську діяльність, військово-мисливські товариства щорічно перераховують у бюджет країни до п’яти мільйонів гривень у вигляді різних податків.