Українці вже звикли і полюбили талант-шоу, які нині заполонили майже усі телеканали вітчизняного ефіру. За загальною концепцією вони покликані створювати зірок за короткий термін. І мало хто з учасників цих видовищних телезмагань замислюється над тим, що ці передачі спрямовані передусім на підвищення рейтингів каналів. Організатори часто зосереджуються на увиразненні загальної картинки, що естетично приємно глядачу, а от уміння учасників тоді стають другорядними і цінуються вони лише як компоненти. «Фішка» спробувала зазирнути за лаштунки талант-шоу, щоб з’ясувати, чи є сенс українцям прагнути потрапити на «головну сцену країни».
Звідки вітер подув
Талант-шоу, як і всі продукти реаліті-телебачення, першими з’явилися у Сполучених Штатах Америки. Ще 1946 року програми «Аматорська година» та «Шукачі талантів» започаткували традиції змагань між непрофесіоналами й оцінювання їхніх виступів за допомогою глядацького голосування.
Після них симпатії глядацької аудиторії почали завойовувати «Гонг-шоу», в якому вперше використали всім знайомий китайський музичний інструмент, а також «Пошук знаменитостей», де комедіантів, вокалістів та інших молодих виконавців судді оцінювали зірками — від однієї до п’яти.
Новий бум шоу талантів припав на початок XXІ століття, коли в ефірі телеканалу «FOX» показали «Американського ідола». Саме він дав старт відомим нині проектам «Америка має талант», «Ти думаєш, що вмієш танцювати?» і «Танці з зірками».
В Україні прототипи талант-шоу з’явилися 1999 року — «Караоке на майдані» та його продовження «Шанс». Програми не були масштабними, проте познайомили пересічного українця з багатьма відомими шоу-бізнесовими обличчями. А першим талант-шоу, яке відповідало світовим зразкам, став проект «Танці з зірками». Він вийшов на екрани у жовтні 2006-го. Перший сезон зібрав понад 16 мільйонів глядачів, які розділилися на два табори: прихильників Зеленського—Шоптенко і Ями—Могилевської. Останні після програшу стали мало не народними героями і вловили свою хвилю популярності.
«Танці з зірками» стали проривом на українському телебаченні, але вже два наступні сезони такого успіху не мали, що й призвело до закриття проекту 2008 року.
Наразі наймасштабнішим продуктом телеефіру став «Голос країни», що вийшов на екрани 2011-го. Він є аналогом однойменного голландського проекту й міцно тримає рейтинги вже три сезони поспіль.
Програма стала унікальним явищем, бо, на відміну від інших, зовнішність і вік конкурсантів тут не мають значення. Власне, на сьогодні це чи не єдине шоу, що дає шанс попрацювати зі справжніми професіоналами й побудувати серйозну кар’єру виконавця.
З 2008 року талант-шоу почали впевнено завойовувати телепростір уже на декількох вітчизняних каналах. Один з них навіть зробив це своєю «спеціалізацією», щорічно транслюючи «Україна має талант», «X-Фактор» і «Танцюють всі», а з недавніх пір і «Караоке на Майдані» переїхало на той само канал. Власне, тепер талант-шоу та інші розважальні програми, на кшталт «Холостяк» і «МастерШеф», дають шалені рейтинг і кошти на реалізацію нових проектів.
...маст гоу он
Україна таки має таланти, а різноманітні шоу пропонують нам швидку славу. Та головна проблема талант-шоу — неспроможність зробити учасників та навіть переможців зірками. Хоча за концепцією це їхній прямий обов’язок. А в житті колишні суперстар повертаються додому, до сірої буденності.
Сказати, що так чинять із зірками телеефірів лише в Україні, буде неправильним. У житті талант-шоу рідко допомагають учасникам випускати альбоми й збирати стадіони. Вони обмежуються кількома синглами, кліпами й участю в групових концертах.
Хоча є й винятки як, наприклад, «Американський ідол», випускниками якого за 12 сезонів стали Келлі Кларксон, Дженніфер Хадсон, Керрі Андервуд та Адам Ламберт. Вони сьогодні не лише мають світові турне й знімаються у фільмах, а й отримують нагороди «Біллборд» та «Греммі».
На українських теренах схожі надії дає «Голос країни». Велику роль у цьому відіграють тренери, які безпосередньо зацікавлені в творчому та кар’єрному зростанні підопічних. Переможниця третього сезону — Анна Ходоровська — розповіла «Фішці» про музику та перспективи й висловила своє ставлення до талант-шоу як до кузні зірок.
Ексклюзив для «Фішки»
Анна Ходоровська: «Тепер я точно знаю, що музика — це моє, і я рухатимуся з нею в унісон»
— Участь у талант-шоу — це зважене рішення чи спонтанний крок?
— Музика для мене взагалі щось середнє між спонтанністю й зваженістю. Професійно я почала займатися лише за рік до проекту. Єдине, моя мама за освітою — скрипалька, з дитинства прививала мені любов до музики, і це також вплинуло на моє ставлення до неї.
Брати участь у «Голосі країни» я вирішила за порадою друга. Він вокаліст, разом з ним ми виступаємо в університеті в Одесі, де я навчаюся на економіста. Почули про кастинг — вирішили спробувати. Я подзвонила на телеканал, щоб дізнатися, пісню якого жанру необхідно надсилати на електронну скриньку. Виявилося, що це останній день кастингу, тому думати вже не залишалося часу, довелося скинути запис трирічної давнини. Він став моїм щасливим квитком на телебачення.
— Хто для Вас є ідеальним виконавцем за всіма параметрами?
З дитинства я марила Вітні Х’юстон, завжди мріяла заспівати з нею дуетом. На жаль, сьогодні її вже немає. Є ще співачка Лара Фабіан, особистістю якої я особливо не цікавилися та не захоплювалася хітами «Je t’aіme» та «Adagіo», які переспівали чи не всі естрадні виконавці. Але за тиждень до сліпих прослуховувань я знайшла її пісню «Quі dove іl mare luccіca» та зрозуміла, що це саме те, що я маю виконати на сцені. Вона була новою для мене, і я серйозно зацікавилася не лише творчістю Лари, а й її любовними історіями, про які, власне, майже всі її пісні.
— Якщо згадати увесь сезон, який виступ запам’ятався найбільше?
— Пісня «І guess І loved you» знову ж таки Лари Фабіан, яку я виконувала в першому прямому ефірі. Якщо в попередніх виступах це була лірика, то тут мені необхідно було передати емоції жінки, яка пережила розрив з коханим. На жаль чи на щастя, не доводилося через таке проходити, тому заспівати й водночас відтворити почуття було важко.
— Вибір тренера став для Вас важким випробуванням? Задоволені результатом?
— Абсолютно. Святослава Вакарчука я дуже поважаю, він надзвичайно талановитий музикант. Але в той момент я зрозуміла, що мені треба йти до Олександра Пономарьова (Сьогодні О. Пономарьов займається продюсуванням Анни й готує її до вступу в КІМ імені Глієра. — Авт.). Ще жодного разу про це не пожалкувала, бо у нас повне творче взаєморозуміння.
— Чи варта того така авантюра — кинути все й стати зіркою?
— Так складається, що мені завжди треба доводити, що я здатна досягати всього сама. Так було зі вступом на бюджет, «золотою» медаллю в школі. «Голос країни» став досить важким випробуванням, але воно того варте. Дуже переживала, коли надсилала пісню, коли проходила відбір у готелі «Козацький» і, звичайно, уже на сліпих прослуховуваннях. Я завжди відчувала, що мені подобається ремесло вокаліста. Тому я дійсно вважаю, що кастинги є реальним шансом показати себе. «Голос країни» також допоміг зрозуміти, що на мене чекають великі зміни. Тепер я точно знаю, що музика — це моє, і я рухатимуся з нею в унісон.
Фото Майї МІРОШНИЧЕНКО.
