Напередодні парламентських слухань з питань освіти ми зустрілися з керівником фахового видавництва навчальної літератури «Генеза» — його президентом, доктором політичних наук Олексієм ДУБАСОМ (на знімку).
— Олексіє Павловичу, останнім часом на сторінках численних періодичних та інтернет-видань з’являється багато публікацій, що стосуються навчальної літератури та, зокрема, шкільного підручника. Більшість матеріалів висвітлює цей сегмент видань негативно. Яке ваше ставлення до таких публікацій?
— Хоч як парадоксально, позитивно оцінюю увагу українського суспільства до цієї надзвичайно актуальної теми. Мабуть, уперше за період незалежності вона стала в центрі громадської уваги. Раніше проблеми шкільної навчальної літератури були в полі зору лише педагогів, науковців та видавців.
Сьогодні до цієї теми з різних політичних, економічних та кон’юнктурних причин звернулися різні люди, котрі вважають себе фахівцями. Не секрет, що в політиці, економіці, футболі, та підручниках розбираються всі!
Тому я і більшість моїх колег оцінюємо кожну публікацію, зокрема, відсортовуємо реальні наведені проблеми і факти від суб’єктивних та надуманих і без зайвих емоцій робимо свою справу. Ми не сприймаємо серйозно оцінки (цитую дослівно шановану мною газету «Дзеркало тижня») про конкурс рукописів підручників: «Однак, незважаючи на все це, з року в рік ходять настирливі чутки про те, що конкурс міг би бути, м’яко кажучи, прозорішим і об’єктивнішим» або «працівник одного видавництва Марія Петрівна наводить ще одну причину зникнення якості...»
— Але ж хіба на круглому столі в рамках Форуму видавців у Львові, де критикували стан видання навчальної літератури та стратегії Міністерства освіти і науки України, зібралися не фахівці?
— Ми з повагою ставилися до діяльності Комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти як модератора круглого столу, і, безумовно, більшість проблем, обговорюваних там, є актуальними і заслуговують на увагу.
Але хотілося б бачити за круглим столом й іншого, чи не основного модератора навчального процесу — Міністерство освіти та науки України (МОНУ). Ми разом із колегами-видавцями брали участь у дискусіях того круглого столу і, крім емоційних заяв кількох видавців, що не витримують конкурентної боротьби, та окремих, незаконно, на їхню думку, «не-
грифованих», авторів, нічого не почули.
Маємо надію, що праця створеної там робочої групи матиме більш конструктивний характер.
— Як ви оцінюєте становлення та розвиток української навчальної книги?
— Так сталося, що створення саме українських підручників, спочатку історії, а потім і всієї лінійки, стало справою мого життя. Ми понад двадцять років були в епіцентрі цього процесу.
Не можна однозначно оцінити таку складну і масштабну справу.
За роки незалежності здійснено титанічну роботу, яку ми починали на порожньому місці. Адже до 1991 року українці не мали власних підручників, а вчилися за перекладеними, єдиними для всіх радянських «республік-сестер».
Перше покоління підручників ми конструювали разом із викладачами вузів. І саме ці, ще не досконалі, але вкрай необхідні книжки заповнювали вакуум на українському полі підручнико-творення.
Сьогодні ми вже маємо досить сильну й талановиту школу авторів — науковців, учителів, методистів, які створили кілька поколінь навчальної літератури.
Інший творець процесу підручникотворення, його лабораторії — видавництва теж «виросли» за роки незалежності.
Безумовно, ми розуміємо, що наша навчальна книга ще не може конкурувати з продуктами світових метрів, такого, на-приклад, як «Оксфордпрес», що існує вже понад п’ять століть. Але на пострадянському просторі ми маємо цілком гідний вигляд.
— А ви можете конкретніше оцінити якісний та кількісний стан забезпечення навчальною літературою українських шкіл?
— Навчальна література розподіляється за кількома категоріями. Є ядро навчального процесу в школі — власне підручник і так званий спектр шлейфа у вигляді робочих зошитів, методичних матеріалів, хрестоматій, прописів тощо. Окрема мова про навчальні матеріали на електронних носіях.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.11.2002 року №18-рп/2002 з метою захисту неповнолітніх та реалізації їх права на безкоштовну освіту було остаточно відмовлено у встановленні плати за користування підручниками. Тобто для учня він є безкоштовним, видруковується за кошти державного бюджету і ним на 100 відсотків забезпечуються всі школи України.
Якість гарантує конкурсний відбір рукописів, етапи рецензування, редагування, грифування та апробації. Звичайно, тільки постійний процес шліфування впродовж навчального процесу і кожне наступне перевидання роблять підручник дедалі досконалішим. Останні кілька літ українські школи вчасно, до початку навчального року, повністю забезпечуються підручниками.
Що ж до методичної літератури, то тут існує вільний ринок, що регулюється процесом грифування та вчителем, учнем і батьками. Створено досить об’ємне конкурентне середовище, де за кожною позицією фігурують десятки однакових назв різних авторів та видавництв.
— А що взагалі відбувається на ринковому полі української книги?
— У середині 1990-х років завдяки кільком стратегічним помилкам, а саме фактичному знищенню української системи книгорозповсюдження та запізнілій на п’ять років реакції на введення податкових пільг у Росії, Україна програла книжковий ринок, окрім сегмента навчальної літератури. Запровадження податкових пільг для суб’єктів видавничої сфери України у 2001 році було спонтанною реакцією влади на вимогу широкої громадськості у зв’язку з фактичним згортанням ринку української книги в 1999-му, коли кількість видань на рік на одного мешканця країни становила 0,4 книги (!), досягши найнижчого рівня за всю історію України.
Торік нарешті пільгування галузі та інші суб’єктивні й об’єктивні чинники дали перші відчутні результати. Було випущено 62 120,5 тисячі примірників книжок, 16 777 назв, що становить 1,4 примірника на одну людину.
Показники галузі нині ще динамічніші — уже випущено майже 50 мільйонів примірників, що становить 135 відсотків порівняно з минулим роком.
Отже, не все так погано на нашому книжковому ринковому полі.
— Які, на ваш погляд, перспективи електронної навчальної книги у світі та Україні?
— Протягом останніх кількох років у передових країнах світу відбуваються революційні технологічні зміни, йдеться про заміну традиційних паперових підручників електронними засобами.
Так, наприклад, уряд Південної Кореї планує до 2015 року вкласти у процес заміни паперових підручників на електронні засоби та інтерактивні навчальні матеріали понад 2 мільярди доларів.
У більшості штатів США також іде процес заміни шкільних підручників на планшетні комп’ютери.
В Україні ця технологія поки що, з багатьох причин, не обіцяє великих перспектив.
Річ у тім, що, по-перше, оператори на ринку електронних книжок не вміють і не хочуть працювати з книгою як предметом продажу і розрахунку з видавцем, а зорієнтовані на незаконне використання.
Один за одним з’являються різноманітні сайти, які незаконно розміщують наші підручники, і ми вже втомилися врегульовувати ці процеси згідно з нашим недосконалим стосовно цього законодавством.
По-друге, наш ринок для інвесторів у цьому секторі поки що не цікавий, а більшість видавництв, які ледве зводять кінці з кінцями і позбавлені серйозних кредитних ресурсів, у цьому напрямі наразі серйозно не прогресують. Тому, окрім розміщення на своїх сайтах елементарних електронних копій своєї літератури, нічого не мають.
Загалом, поки на державному рівні не буде створено службу чи відпрацьовано елементи системного контролю за ринком електронної книги, електронної продукції чи контенту, прогрес малоймовірний.
У програмі Національного проекту «Відкритий світ» передбачено подолання освітньої нерівності і забезпечення найвищого стандарту освіти в кожному куточку України до 2015 року в чотири етапи.
Перший — модернізація, згідно з якою 17 тисячам шкіл по всій Україні буде передано новітнє мультимедійне обладнання: комп’ютери вчителів, цифрові лабораторії, мультимедійні комплекси.
Другий — забезпечення за «соціально прийнятною ціною» школярів портативними та зручними планшетами.
Третій — запуск єдиного інформаційно захищеного Освітнього порталу для пошуку навчальних матеріалів, спілкування, обміну досвідом та інформацією для навчання дітей, батьків і вчителів.
І четвертий — створення власного інтернет-порталу, який на базі технології 4G з’єднає між собою всі школи, планшети школярів, комп’ютери батьків і педагогів у єдину систему.
Але недостатньо купити рідер, ввійти в Інтернет, скачати потрібну інформацію — і далі в учня немає питань, бо він уже з підручником, а платити нічого нікому не треба.
У видавців із цього приводу є безліч запитань. Починаючи з того, скільки годин на добу дитина проводитиме біля електронних пристроїв, і закінчуючи законодавчим регулюванням авторського права та проблемами інвестицій. Але то вже тема іншої дискусії.
— Яке ваше бачення найближчих перспектив навчальної книги?
— Моделі забезпечення підручниками різні, проте здебільшого базуються на двох принципах: закупівля за бюджетні кошти та вільний ринок навчальної літератури. Моделі сертифікації підручників (у нас — грифування), тобто визначення певного рівня відповідності сучасним вимогам та можливостям використання в навчальному процесі, вирішується теж у кожній країні по-різному.
У більшості країн Європи фінансування відбувається за рахунок місцевих бюджетів, а підручник вибирає рада вчителів або спеціально уповноважені органи освіти, що формують загальнонаціональні списки.
Нашу країну найближчим часом, на наш погляд, теж чекає поступовий перехід до фінансування програм видання підручників за кошти місцевих бюджетів, паралельно з розробкою заходів щодо переходу на формування державного замовлення знизу догори, від шкіл до центру.
Решту навчальної літератури, в тому числі й на електронних носіях, буде визначати ринок, регульований фаховим грифуванням.
Інтерв’ю взяв Віктор ДЕЙНЕКА.
