Про медичну реформу і лікарі, і їхні пацієнти здебільшого відгукуються з критичним акцентом. Болить, що наша медицина не така безплатна, як її зображають. Що ліки від хвороб не такі дієві і дешеві, як їх рекламують. Що якість медичного обслуговування не для всіх однакова та інше. Тим часом чимало й діаметрально протилежних оцінок: мовляв, якість медичного обслуговування за останні роки значно поліпшилася, поменшало черг біля лікарських кабінетів тощо. Суб’єктивізм в оцінках, як каже мій добрий приятель-лікар з Вінниці, який надіслав мені електронною поштою деякі інформаційні графіки, закономірний приблизно так само, як погляд на діагноз лікаря та його пацієнта.
Обнадійлива динаміка
Надіслані з Вінниці графіки одразу нагадали мені нашу суперечку дворічної давнини. Вона відбулася на самому старті медичної реформи, коли Вінниччину разом з Дніпропетровською, Донецькою областями та Києвом визначили пілотними регіонами для реформування первинної ланки медичної допомоги. Інакше кажучи, йшлося про створення фактично з нуля центрів первинної медико-санітарної допомоги з мережею амбулаторій. Тоді, пригадую, ми побилися об заклад з лікарем, бо я не вірив, що пілотні проекти за умов скорочення промислового виробництва і дефіциту центрального бюджету отримають належне фінансування. І помилився, бо реформування системи охорони здоров’я в пілотних областях стало вочевидь пріоритетним. Програну пляшку коньяку я передав у Вінницю, коли центрам ПМСД у Вінниці, а їх на той час вже налічувалося 35, вручали ключі від 95 спецавтомобілів. На це пішли понад шість мільйонів гривень державної субвенції, близько дев’яти мільйонів гривень було витрачено на закупівлю комп’ютерів та серверів, понад 50 мільйонів — на медичне обладнання та інвентар.
І ось тепер вінницький лікар одним з графіків нагадав мені, що той епізод лише віддзеркалює динаміку сталої тенденції. І щонайперше на це вказує динаміка зростання заробітної плати людей у білих халатах.
При цьому мій приятель дописує цілком слушно на полях: «попри наявні прорахунки в інформаційному забезпеченні, протидію прогресивним ініціативам у реформуванні галузі охорони здоров’я з боку бюрократів та люмпенів, позитивна динаміка змін обнадіює, а структура медичного обслуговування населення дедалі покращується».
Самого лише бажання замало
Ясно, що реформа охорони здоров’я чи не найскладніша, оскільки потребує значних капіталовкладень з одного боку і відмови від багатолітніх стереотипів — з другого. Недарма в пілотні записували індустріально розвинені регіони, усвідомлюючи заздалегідь, що тут помилок не вибачатимуть. І не дивно, що саме звідси лунає найгучніша критика, згадати хоча б настрої незалежних профспілок медичних працівників та громадських організацій на Дніпропетровщині.
Поза тим, саме тут відкрито чи не найбільше навчально-практичних центрів з питань сімейної медицини — 26 територіальних і один обласний! Лікарі та інтерни з усіх районів Дніпропетровщини відпрацьовують тут свої навички, саме тут нові підходи в лікуванні хворих вивчають сімейні лікарі. На сьогодні, як стверджують у департаменті охорони здоров’я, тут пройшли навчання практикою близько 800 лікарів і 1700 медсестер з педіатрії, гінекології, медицини невідкладних станів. А вчити новому тут є кому. Досить сказати, що цього літа почесне звання «Медична гордість нації» здобув головний лікар Криворізького міжобласного центру медичної генетики та пренатальної діагностики Микола Веропотвелян за професіоналізм, який вражає очевидців. Річ у тім, що Веропотвелян щороку здійснює понад тисячу операцій, зокрема — внутрішньоутробних, які потребують переливання крові при резус-конфлікті під час вагітності. Для того щоб реформа не гальмувала, потрібні щонайперше світлі голови й золоті руки наших лікарів, яких, на щастя, не бракує. Не дивно, що материнська смертність на Дніпропетровщині (з розрахунку на 100 тисяч осіб) за 2011—2012 роки знизилася удвічі, а дитяча припинила своє зростання.
Загалом по Україні, як свідчать графіки мого доброго приятеля, картина також доволі оптимістична. Але і до них є слушна примітка: «Поза сумнівом, успіх медичної реформи, як і багатьох інших в соціальній сфері, залежить від темпів економічного розвитку і ефективності бюджетної політики. Адже зрозуміло, що три пілотні регіони — це доволі умовний індикатор динаміки змін в охороні здоров’я усієї країни. До того ж від радянських стереотипів ми нібито відійшли, а до європейських — ще не прийшли. Але ми вирушили в правильному напрямку. А це вже важить багато. Сьогодні я б поставив ще одну пляшку коньяку на те, що на манівці не зіб’ємося».
Інфографіка з «Інформаційного бюлетеня КМУ».
Фото з сайту www.kmu.gov.ua.
