Автомобільний транспорт є чи не одним із основних постачальників в атмосферне повітря таких шкідливих речовин, як оксиди азоту, окис вуглецю, вуглеводні, сажа, сірчистий ангідрид тощо. Крім того, автотранспорт та його супутня інфраструктура є головними забруднювачами водних об’єктів і ґрунтів нафтопродуктами. Насамперед це стосується відкритих автостоянок, гаражних кооперативів та автозаправних станцій, котрі не обладнані локальними очисними спорудами. Негативно впливають на стан довкілля також відходи автотранспортних засобів, які утворюються в процесі їх експлуатації, а саме: відпрацьовані фільтри, акумулятори, шини, деталі та корпуси автомобілів, утилізацію яких належним чином так і не налагоджено.
Тим часом експерти наголошують, що вихід є і полягає він у переході на електричний вид транспорту, що успішно роблять багато країн, але не наша. І це за того, що експериментальні зразки таких авто в Україні було розроблено ще в далекі радянські часи. Нині в нашій країні виділяються непогані суми на розвиток альтернативної енергетики, але сталося так, що всі ці кошти спрямовано на створення сонячних батарей. А от про екологічно чистий і, головне, дешевий транспорт чомусь забули.
Чи можна зрушити справу з мертвої точки і розпочати промислове виробництво електромобілів? Про це йшлося під час розмови у прес-клубі, що його організувала Національна спілка журналістів і Незалежна медіа-профспілка України.
Потрібні політична воля і державні гарантії
То чи реально налагодити у нас масове виробництво електромобілів?
— Якщо вже говорити про електротранспорт, то це незворотний процес, — каже керівник напряму електромобілів одного з українських заводів Олександр Туз. — Для цього у нас є чимало передумов. Чий досвід найкраще перейняти? Це, напевно, — Франція. Там уже налічується 100 тисяч таких авто і динаміка постійно зростає. До речі, у Франції, як і в Україні, велика питома вага атомних електростанцій, а це дешева енергія. Активно працюють у цьому напрямі також Данія та Ізраїль. У США поки що точиться боротьба, але також є позитив.
Тим часом у нас жодного автомобіля вироблено не було. Хіба що тестові зразки. До того ж експерти зазначають, що в нас є державна цільова програма з цього напряму. Запустити її мали ще в 2006-му, але ці перші п’ять років фактично вже проґавлено. Хоча для того, щоб розпочати виробництво в Україні, потрібні лише добра воля чиновників і державні гарантії. А ще треба просто усвідомити, що це здоров’я нації.
На жаль, такого усвідомлення поки що немає.
На ентузіастах галузь розвиватися не може
Утім, хоч власні електромобілі ми й не випускаємо, українці потроху самі переробляють своїх стальних коней. І хоча й тут не все так просто, один із таких Кулібіних — Валентин Гербштейн — після засідання прес-клубу продемонстрував автомобіль, зібраний власноруч. Каже, складав його довго, тому підрахувати, у скільки він йому став, не може. Але одна лише батарея коштує 5 тисяч доларів США.
Як зазначає конструктор-аматор і організатор клубу екоавтомобілістів В’ячеслав Полтавець, одна справа — зробити такий автомобіль, і зовсім інша — його зареєструвати в наших чиновницьких кабінетах. Хоч як дивно, але, знаючи, що електромобіль не має вихлопів, за інструкцією власник його все одно повинен провести експертизу на ці-таки вихлопи. Коштує вона, до слова, півтори тисячі гривень. Загалом реєстрація потребує з десяток усіляких дозволів, тож неважко здогадатися, в яку копійчину все це виллється.
Без популяризації не обійтися
Можливо, тоді простіше купити одразу авто з електроакумулятором і не ходити по кабінетах? Такі бажаючі також є. Але знову-таки... По-перше, задоволення це не з дешевих. І хоча на нашому ринку це переважно «китайпром» із гелевими недовговічними акумуляторами, коштуватиме він вам не менш як 18 тисяч доларів. По-друге, люди дуже погано обізнані з перевагами такого виду транспорту. А по-третє, вирушати на електромобілі в далеку дорогу не відважишся — у нас просто немає мережі станцій швидкої зарядки.
Такі станції, як повідомили у прес-клубі, незабаром з’являться поки що лише в Києві. Тут уже є домовленість із метрополітенівцями, і перші 20 розеток мають вивести біля станцій метро. Загалом у столиці на базі Київпастрансу планують складати електробуси, які незабаром курсуватимуть містом. Займатиметься цим інвестор і лише незначна частина видатків ляже на плечі міської адміністрації. Курсує Києвом і перша служба екотаксі. Проте було б добре, щоб на такі автомобілі пересіли, приміром, даішники, «Швидка допомога» тощо. Приміром, в Естонії 70 відсотків держслужбовців їздять на електромобілях, у такий спосіб рекламуючи переваги цього чистого виду транспорту. А ми поки що дотуємо свою сусідку Росію, закуповуючи далеко не дешеве пальне, яке до того ж іще й шкодить довкіллю.
Одне слово, мати електромобіль вигідно уже зараз, адже підзарядку можна здійснювати і від домашньої розетки — електроенергія майже нічого не коштує. Він набагато простіший в кермуванні — не потрібна коробка передач. Але найголовніше — не забруднює довкілля. Тож перспективи у цього виду транспорту значні, однак без належної популяризації тут не обійтися. А для цього треба докласти рук і державі, і приватним структурам, і власне автомобілістам.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
ДО СЛОВА
У Франції держава повертає покупцеві електромобіля 7,5 тисячі євро і це за того, що ціна на такі авто там цілком прийнятна.
НА ЗАМІТКУ
12 відсотків спалення бензину йде безпосередньо на рух, решта пального у вигляді шкідливих речовин і газів потрапляє в атмосферу. Загалом на одного киянина припадає понад 80 кілограмів так званих автомобільних викидів на рік.