У цьому переконаний голова Красилівської районної ради, що на Хмельниччині, Василь Ходак (на знімку). Разом із депутатським корпусом йому доводиться вирішувати чимало фінансових, економічних та соціальних проблем, котрі, здавалося б, нерозв’язні для влади районного рівня. Але, не роблячи рішучих, нестандартних і навіть непопулярних кроків, важко сподіватися на успіх. Інколи варто пожертвувати тимчасовими перемогами, власними успіхами та амбіціями заради кінцевої мети.

— Василю Івановичу, важко запідозрити вас у конфліктності чи нелояльності до влади. Тому було справжньою несподіванкою те, що не так давно значна частина депутатів райради не просто зачепила болюче для району земельне питання, а й виступила ініціатором відставки голови РДА. Таке трапляється не часто. Як і чому депутати наважились на такий крок?

— Справді, та сесія набула чималого розголосу. Причому не тільки в районі. І, думаю, не через особисті інтереси, а через те, що зачепила, неначе оголений нерв, дуже болючу для людей земельну тему. Все розпочалося з того, що окремі сільські голови звернулись до ради із заявами, в яких поставили під сумнів розпорядження голови РДА щодо передачі в оренду окремих земельних ділянок. Причому це були тисячі гектарів. Зокрема, в одних йшлося про такі, що раніше були виведені із розпаювання як залужені. В інших — про ті, де закінчились строки земельної оренди. Були випадки, коли людські паї опинялись в наділах, котрі без згоди власників передали іншим орендарям — чужакам. Водночас у цих же селах було чимало охочих отримати по тих же два гектари землі, і селяни логічно запитували: чому наділи мають отримати «чужі», а не ті, хто прожив і пропрацював на цій землі все життя?

Зваживши на це, депутати переважною більшістю голосів рішення про затвердження нормативної грошової оцінки земельних ділянок не затвердили. І це показало єдність депутатського корпусу в питаннях захисту прав своїх виборців. І тут же породило депутатську ініціативу про відставку голови РДА, не передбачену порядком денним пленарного засідання сесії. Для прийняття рішення не вистачило чотирьох голосів, в тому числі і мого.

— Вам не вистачило духу?

— Ні. Навпаки, я знав, що мене підтримає більшість. Але не хотілося вносити розкол і чвари у район. Тим паче демонструвати привселюдну неповагу до керівника РДА. Це не етично, не морально, не по-людськи. Навпаки, гадав, що спірні ситуації мають зближувати нас у спільній діяльності на користь людям, якої вони від нас чекають.

Районна рада — це не той орган, котрий може давати правову оцінку прийнятих будь-ким рішень, визначати винних чи потерпілих у конфліктах. Для цього є правоохоронні, перевіряючі та контролюючі органи. Але те, що люди звернулися з проханням про допомогу саме до неї, — це вияв високої довіри. Адже часто доводиться чути про те, що вони не знають, де шукати справедливості. Якщо свої сподівання пов’язують із радою — ми, незалежно від політичних уподобань і приналежності, повинні виправдати їх.

Звичайно, у згаданій ситуації можна було обмежитись простим поясненням: землі обробляються, податки платяться. Чого ж іще? Та не варто забувати: часто громаді важливі не оті кілька десятків чи сотень гривень, які отримають, а справедливість.

— Але в місцевій пресі та соціальних мережах красилівчани активно обговорюють цю історію, і припускають, що вона стала приводом для вашого виключення з партійних лав, начебто за те, що виступили проти голови РДА.

— Переконаний, керівники не повинні керуватись своїми амбіціями, а тим більше — опускатись до особистих чвар. Вважаю, до вже згаданої «земельної» сесії жодних проблем у взаємодії та співпраці між районною радою і райдержадміністрацією у нас не було. Тим паче що свого часу я створював районну організацію Партії регіонів, очолював її, був обраний заступником голови. Тож завжди хотілося, щоб влада уособлювала в собі найкращі риси. А можливі помилки треба самим же й виправляти, а не шукати ворога у тому, хто на них вказав. Тому й остання районна партконференція, і її рішення стали для мене, як і для багатьох однопартійців, повною несподіванкою, в якій немає ні логіки, ні пояснень. 

Думаю, час і люди швидко розставлять усе на свої місця. Ми всі повинні розуміти: чвари і розколи нікому не додають сили. Нерозумно шукати ворога там, де його просто немає. Тим більше, намагатись ділити владу в районі. Тут може бути лише один господар — його жителі. А керівники районної виконавчої влади чи районного органу самоврядування покликані робити все для того, щоб їм заможніше жилося, щоб район домагався стабільності зростання та ефективності результатів у господарсько-економічному та соціально-культурному розвитку, щоб повною мірою забезпечувати людям їхні права, свободи та повний правовий захист їхніх інтересів в усіх сферах їхнього буття. За такої умови ніколи не поставатиме проблема поділу влади. Вірю, що в Красилівському районі так і буде.

— Але не секрет і те, що нині є й така думка: місцева влада загалом, а ради — зокрема, не в змозі вирішувати масштабні завдання. Насамперед через недостатність фінансування. Хіба це не так?

— Справді, на заваді дуже часто стає фінансовий дефіцит. Цьогорічний районний бюджет було затверджено із майже чотиримільйонним дефіцитом. Це факт: ми ще не навчились заробляти стільки, щоб жити у розкоші. Значить, повинні говорити відверто: треба бути економнішим у всьому, а не намагатись обіцянками вгодити кожному. Погляньмо на систему освіти в районі. Із 49 шкіл у нас 20 — малочисельних. Із колишніх 11 тисяч учнів, а в деяких роках — і 14 тисяч, залишилося лише п’ять тисяч. Причому нинішнє фінансування йде з розрахунку саме на одного учня. Розумію тих, хто хоче залишити колишню кількість шкіл і викладачів. Знаю, що закриття школи для села є великою втратою. Але й залишати все, як є, неможливо. Тому маємо переконати кожного у необхідності змін. Скажімо, у Мончинцях я побував у кожній хаті, де є діти, і зі всіх сил намагався запевнити батьків, що в сусідньому селі школярам буде краще. І всі вони погодилися з цим.

Дехто закидає, мовляв, у такий спосіб влада думає лише про економію бюджетних коштів. І треба визнати, це теж правда. Бо як можна розкидатися грошима, коли і тепер, після перерозподілу бюджету, коли практично всі додаткові надходження були направлені на освітянську галузь, все одно не вистачає до кінця року майже два мільйони гривень.

Та, з другого боку, пора всім нам навчитися мислити перспективніше. Скажімо, для чого рятувати ту саму школу в селі, котре не має демографічної перспективи? Це реалії, про які потрібно говорити відверто. Бо буває й таке, що у таку школу вкладаємо гроші, а для сусідньої, що має значно більше шансів на життя, їх вже не знаходиться.

— Район займає непогані рейтинги, зокрема, і за виробничими показниками. Виходить, заробляти повинен більше, а проблем із бюджетом має стати менше. Чи так це?

— Сьогодні в районі працюють потужні аграрні інвестори, котрі вміють отримувати високі врожаї і досягати відповідних виробничих показників, і нам, як представникам влади, було б не зовсім коректно вихвалятись їх успіхами. А от для того, щоб самим щось зробити, треба добре мізкувати. Кому ж хочеться визнавати, що ми не зуміли в районі відремонтувати дороги. Можна при цьому посилатись на погане фінансування, знайти інші причини. Але ж потрібно чесно зізнатись і в тому, що є низка сіл, куди відмовився ходити громадський транспорт. То хто за це відповідатиме?

— А й справді — хто?

— Не думаю, що найголовніше — шукати винного. Треба всім, і депутатам райради, і виконавчій владі, і сільським головам шукати шляхи виходу з глухого кута. Бо інакше для чого нас обирали? Якби все було просто, а бюджет тріщав від грошей, і нас не потрібно було б. Я часто буваю в селах, у тамтешніх радах, на сесіях. У всіх дуже схожі проблеми -обмаль грошей. Ну от і починаємо шукати різні варіанти, вмовляти інвесторів, знаходити спонсорів... А коли люди бачать, що районний і сільський голови хочуть щось зробити разом, вони й самі починають відгукуватись. Активно працюємо із європейським проектом соціальних інвестицій, і як тільки громада готова взяти в ньому участь, самостійно зібрати частину коштів, ми обов’язково знаходимо в районному бюджеті гроші на їх підтримку. Та інколи щось зробити вдається і без грошей — люди згадують про колишні суботники, виходять безплатно облаштовувати кладовища, вулиці, білять паркани, чистять криниці. Це важливо, бо так у кожного з’являється відповідальність за своє село, і всі починають розуміти, що вони мають бути там істинними господарями.

— Це звучить дещо пафосно. Люди часто говорять про своє безправ’я, а зовсім не про те, що вони стали хазяями життя. Як їх переконувати в протилежному?

— Лише слова нікого не переконають. Кожен хоче бачити насамперед щиру зацікавленість у його проблемах, і часто це важить не менше, ніж грошова підтримка. Тому і наша рада працює для того, щоб відверто говорити про всі проблеми району, не оминати найболючіші, не мовчати. Повірте, коли громада починає казати своє слово, рішення знаходиться.

Я добре знаю, як важко живеться сільським головам. Знайомий із кожним селом району, побував у всіх школах, дитячих садках, ФАПах. У кожному з них дуже схожі проблеми — бюджетний дефіцит. Але ж при цьому життя не зупиняється: хтось вставляє нові вікна у школі, хтось ремонтує котельню, хтось знаходить банку фарби для паркана. Комусь це може видатись дріб’язком, але люди справді тішаться, коли їм вдається хоч щось зробити. І я разом з усією командою депутатів райради, незважаючи на їх політичну прихильність, готовий кожному допомагати навіть у найменших справах. Тоді з часом можна сподіватись і на великий результат. Саме так ми разом можемо продемонструвати, що не хтось, а ми відповідаємо за все, що робиться у нашому домі. І ми в ньому господарі.

Вела бесіду Ірина КОЗАК.

Хмельницький.

Фото з архіву райради.

Цитата

Голова Красилівської районної ради Василь Ходак: «Найлегше давати загальні оцінки, і ще простіше всю відповідальність скинути на відсутність коштів. Але це не відгородить нас від життя та людських тривог і вимог».