Якби треба було відродити козацьку Січ, то лише Таврія дала б молодого поповнення на кілька січових товариств. Адже більшість регіональних шкіл прагне виховувати малечу саме на козацьких традиціях. Тому хоч до якого навчального закладу завітай — познайомишся якщо не з козаками, то принаймні з козачатами, якщо не з козачатами, то з джурами.

Край «кімнатних» козаків

Це обумовлено історично: де ж іще плекати козацтво, як не в краї, де народилися й загинули Олешківська й Кам’янська Січі! Та якщо в сільських школах масове «навернення у січовики» загалом виправдане, то у великих містах «виховання по-козацьки» часто-густо зводиться до факультативів з історії, занять з рукопашного бою у спортзалі та екскурсій місцями козацької слави. Відповідно, й козаки у тому ж Херсоні виходять «кімнатними» — елементарного виживання не навчені, чуття братерства та вміння сміливо дивитися труднощам у вічі позбавлені. І не вчителі у цьому винні, а чинуші від педагогіки.

— Два роки тому як експеримент улітку організували туристичну мандрівку в пришкільних таборах — частково її оплатили батьки, частково бюджет. Близько півсотні дітей відпочили на березі Дніпра у Бериславському районі, побачили рештки Кам’янської Січі, пройшли мальовничими стежками південного берега Криму, зупинялися на туристичних базах, готували їжу на багаттях. Повернулися живі-здорові, задоволені донесхочу, й казали, що залюбки вирушили б у такі мандри вдруге. І тут з’явилася з перевіркою прокуратура: у кого купували продукти, як їх списували, де накладні. За нею — інспектори з санепідслужби нагодилися: що це за дикунство — харчі на багатті готувати і не в їдальні споживати? Та це ж, мовляв, суцільна антисанітарія, за яку штрафувати треба! Нерви нам тоді так попсували, що наступного року повторити подорож «похідним оздоровчим табором» не ризикнули: собі дорожче виходить, — каже начальник управління освіти Херсона Юрій Ніконов.

Із-за парти — у «морські вовки»

Школярів, котрі ще не заклякли біля комп’ютерів і не поринули з головою у сумнівні вуличні задоволення, вабить романтика, воля, можливість випробувати себе на міцність, пізнати справжню суть дружби. Добре, що у спадок з часів Союзу функціонує чудова альтернатива кімнатному козацтву — Клуб юних моряків. Тут не тільки розповідають про кораблі, малюють схеми й картинки показують, а зараховують в екіпажі суден, і виходять на них у самостійне тривале плавання як матроси та судноводії. Для цього у клубі є власний дебаркадер і подаровані державою ще понад сорок років тому малі судна. У наставниках малечі ходять справжні шкіпери, судноводії, механіки та капітани із 20-річним досвідом роботи. А очолює клуб жива легенда — капітан третього рангу у відставці, командир мінного відсіку атомного підводного крейсера К-438 Олександр Заболотний.

«До нас приходять діти, які марять морською романтикою, хто хоче набратися досвіду для вступу у профільний заклад. До речі, маємо угоду про співробітництво із Херсонською державною морською академією. Та головне — виховуємо мужніх і сміливих, надійних і сильних, без яких дружний екіпаж неможливий. У нас не крадуть, не б’ються, не лінуються, не вживають алкоголю й наркотиків. Натомість минає трохи часу, і хлопці та дівчата починають розуміти, наскільки важливо підтримувати одне одного, визначають справжню ціну успіху. Я певен — доки є клуб, інтерес до моря у наших дітлахів ніколи не згасне», — наголошує Олександр Заболотний.

«Візьміть мене у матлоси!»

— Якби йшлося про дозвілля після уроків, то в нашій школі з цим жодних проблем. Але я прийшов до Клубу юних моряків, чітко знаючи, чого хочу. А хочу я підготуватися до курсів, де отримаю кваліфікацію матроса, і потім вступити до суднобудівного ліцею, — планує одинадцятикласник ЗОШ № 9 обласного центру Сергій Бажан.

— А у мене двоюрідний брат — моряк! Я теж хочу у море, тільки лікарем. Моя вчителька Людмила Никифорівна порадила готуватися у клубі — вона сама тут займалася. Тут справді цікаво й весело, — ділиться враженнями десятирічна «юнга» — п’ятикласниця ЗОШ №57 Вікторія Юркова.

Сьогодні, як і протягом минулих десятиріч, принаймні чверть вихованців клубу — представники шанованих у місті династій корабелів та моряків. Частенько з мамою сюди влітає шестирічний карапуз і з порогу видає: «Візьміть мене у матлоси!». Йому не відмовляють, лишень просять трохи зачекати — адже таку дитячу мрію гріх не підтримати. Не можна, щоб наші діти розучилися мріяти і шукати у житті мету!

Факт

За час існування клубу із 19 тисяч випускників близько семи тисяч стали корабелами чи моряками. Зараз тут навчається 465 учнів 11 шкіл обласного центру — від другого до одинадцятого класів.

Четвертокласниця Дар’я Власюк «потоваришувала» з байдаркою.

Купання на плавальній практиці — подвійне задоволення.

Фото автора.