Половина керівників районів та міських голів у Львівській області прийшли на свої посади з бізнесу та підприємництва. Мали цікаву роботу, хороші заробітки, свободу вибору, але несподівано відмовилися від свого діла і стали підневільними чиновниками. Чому багаті міняють прибуткову роботу на низькооплачувані посади?
«Стара школа»
«Хочемо допомогти людям і залишити після себе якийсь слід. Ми не бідні, добре забезпечені, чому б не використати набутий досвід і попрацювати на благо людей» — приблизно такі пояснення можна почути від учорашніх бізнесменів чи підприємців, які стали державними службовцями.
Тільки більшість із них лукавлять. Знаю лише одного чиновника, що щиросердечно зізнався. Це Орест Краєвський, нинішній голова Перемишлянської райдержадміністрації. Мав бізнес у невеличкому містечку біля Львова. Прийшов до міського голови поговорити про співпрацю, а той каже: «Куди сунешся, своїх вистачає». Не захотів слухати жодних аргументів.
Розізлився Орест Краєвський і... свого часу переміг на виборах голови міста Бібрки. Спрацювався з людьми. Спільно воювали з іноземними інвесторами, що намагалися в містечку запустити шкідливе виробництво, разом вирішували проблеми громади. Досі згадують Ореста Краєвського в Бібрці хорошими словами.
Можна навести ще один приклад. Сергій Сторожук після одинадцяти років керівництва районом спробував бізнесових хлібів, а коли вийшов на пенсію — переміг на виборах міського голови Мостиськ. І у Мостиськах за три роки зробив більше, ніж попередники за десятиліття. Дороги відремонтував, освітлення провів. Колишній бізнесмен живе рідним містом. Від підприємництва відійшов і може себе присвятити громаді. Колись був наймолодшим головою колгоспу в області, а згодом наймолодшим керівником райвиконкому в Україні.
Нині про таких кажуть: «Стара школа». Що розуміють під цими словами? По-перше, керівник на своєму місці — професіонал; по-друге — людина, не зациклена на збагаченні будь-якою ціною; по-третє — мораль, а не особиста вигода є визначальною.
До керівної посади колись рухалася поступово, через усі щаблі. Доводилось у резерві трохи почекати, набратися досвіду і терпіння. Випадкові люди були рідкістю. Нині — все навпаки. Деяких керівників районів соромно не тільки слухати, на них дивитися гірко.
Партійна перепустка
Умовно керівників районів на Львівщині можна поділити на три групи. Перша — кар’єрні чиновники, що роками терпеливо очікують на нові призначення. Друга — партійні функціонери, яким після перемоги роздають посади у вигляді бонусів. Третя — бізнесмени і підприємці, що мають свої фірми чи підприємства і шукають владну парасольку.
З першими двома ніби все зрозуміло. Не одягають на себе ангельські шати — вони роблять кар’єру і отримують нові призначення. Особливо не виділяються, для них головне якомога довше протриматися на теплому кріслі.
Третя група — бізнесова — найбільше покрита туманом. Послухаєш — немов діти матері Терези, все турбуються про народне благо. На богослужіннях — у перших рядах, на презентаціях — приносять дари, тільки не кажуть, за чиї кошти. На зустрічах з людьми — хоч до рани прикладай. Тільки їм чомусь не вірять. На виборах вони часто зазнають поразки. Рідко який керівник району наважиться виборювати депутатський мандант, бо, як правило, тільки сорому набереться.
Останніми роками стало ледь не закономірністю заможним бізнесменам доручати керівництво районними партійними організаціями. Дуже вигідно, бо не потрібно вкладати кошти в партійне будівництво. Заможний партійний лідер сам вирішить фінансові питання. А згодом, після виборів, як бонус він отримає посаду керівника районної ради чи райдержадміністрації.
Щодо рад, там більше сито, за будь-кого депутати не проголосують. З посадами у виконавчих структурах простіше. Ще не було жодного випадку, щоб кандидата на голову райдержадміністрації «зарубали» в Києві. Тому у виконавчих структурах більше випадкових людей, аніж в органах місцевого самоврядування.
З партійною перепусткою райони очолили цілий ряд випадкових керівників, які згодом зникли з горизонту й опинилися на задвірках. Це закономірний фінал, тільки чому від таких призначень повинні страждати жителі районів. У нас ніхто без відповідної освіти та практичної підготовки не сяде керувати літаком, хоча на ньому летить кілька сотень пасажирів. З’ясовується, районом можна керувати без будь-якої підготовки, хоча там ризик значно більший. Йдеться про благополуччя і безпеку близько 100 тисяч мешканців.
Кому ж доручили керувати райдержадміністраціями в Львівській області? У Мостиському районі — голові райспоживспілки, Турківському — банкіру, Самбірському — фермеру й бізнесмену, Перемишлянському — бізнесмену, Пустомитівському — бізнесмену, Яворівському — митнику і бізнесмену, Жовківському — колишньому директору спиртзаводу.
Ці керівники багато досягли на своїх попередніх посадах. Жителі сподівалися, що прийдуть заможні чиновники і змінять їхнє життя на краще. Ми поспілкувалися з депутатами Львівської обласної ради. Спробували знайти хоч один район, де колишній бізнесмен добився вагомих результатів. На жаль, нас чекало розчарування. Ніхто не навів жодного прикладу, коли багатий керівник району зміг допомогти бідним. Лише розповіли забутий сільський анекдот.
Кому доручити владу
Найпоширеніша технологія призначення керівників районів приблизно виглядає так. Новий голова облдержадміністрації через друзів і знайомих, прислухаючись до партійної еліти, шукає нові кадри. Найактивніше себе лобіюють бізнесмени, яким потрібна владна парасолька для прикриття. Тут у хід йдуть зв’язки, гроші та щедрі обіцянки. Потім такі керівники протягом року-двох відбивають затрачені фінанси. Жоден бізнесмен не вкладе копійки, якщо не зможе на цьому заробити. Тому нічого дивуватися, що три голови райдержадміністрацій на Львівщині притягнуті до кримінальної відповідальності й засуджені за хабарництво. До речі, були небідними людьми.
Після консультацій, часто формальних, голова ОДА привозить в райцентр нового керівника. Добре, коли це місцевий виходець, а коли чужак, який зовсім не знає району?
— Щоб вивчити район і кадри, новій людині потрібно, як мінімум, рік, — каже міський голова Мостиськ Сергій Сторожук (на знімку). — Ще рік піде, щоб чогось навчитись. Але більше двох років рідко хто на посаді протримається, бо керівники ОДА на Львівщині міняються мало не щорічно.
— Тож який вихід?
— Не потрібно вигадувати велосипед. Треба приїхати в район і зібрати господарський актив. Поспілкуйтеся з людьми і наприкінці проведіть рейтингове голосування: кого із запропонованих кандидатур хочуть бачити головою РДА. Повірте, ніхто не проголосує за випадкову людину. Вкажуть саме на того, хто може робити конкретні справи, а не перетворювати посаду керівника району на додаток до свого бізнесу, — радить він.
Виникає ще одне запитання: чому багаті змушені шукати захисту для свого бізнесу під владною парасолькою? Значить, щось негаразд у нашому царстві, не ті віють вітри і не ті закони приймають.
Похід бізнесменів та підприємців у владу останніми роками перетворюється на пошесть. Гляньте на сесійні зали. Хто там сидить? Молоді, розумні та енергійні. Залишають свої заводи і фірми, контори і кабінети. Для чого? В розвинутих країнах у муніципалітетах засідають відставники і пенсіонери, а в нас найактивніша, найпрогресивніша частина суспільства протирає штани і думає, як від бюджету шматок відгризти.
Останніми роками в райцентрах можна спостерігати ще одну тенденцію. Життя у невеликих містечках немов крутиться на двох орбітах. На одній владна і бізнесова еліта — це керівники району, правоохоронних органів, державних установ, партійні функціонери, підприємці й просто грошовиті люди. Вони у своєму середовищі можуть швидко порозумітися і вирішити будь-які питання. На другій орбіті — середньостатистичні українці, які оббивають пороги, стоять в чергах до управління земельних ресурсів, до банків, яких обирають на кожному кроці до нитки, починаючи від лікарні й закінчуючи моргом. Вони не можуть прогодувати свої сім’ї, у відчаї кидають все й у пошуках кращої долі їдуть за кордон. Такі реалії нашого життя.
Львівська область.
Анекдот
Зібралися люди й думають, кому доручити владу в районі. Одні кажуть:
— Давайте знову оберемо Миколу!
— Так він обібрав район до нитки, тільки сидить і думає, що ще можна продати.
— Зате в нього нова хата, дорогий джип, діти вивчились і квартири мають....
— І що?
— Прийде новий і почне все з нуля. А той вже накрався...
