Тепер ти — ніхто

Два роки тому вбивство сімнадцятирічної мешканки Старокостянтинова на різдвяні свята сколихнуло весь райцентр. Дівчину знайшли на околиці міста посеред кукурудзяного поля. За офіційною версією слідства, ні пограбування, ні статевого насильства над жертвою, начебто, не було. Усе виглядало так: хтось чомусь так міцно стиснув її шию, що зламалась під’язикова кістка. 

 І тільки через три місяці за підозрою у вбивстві було затримано Олександра Галецького. Чи не єдиною підставою для цього стало те, що він знав брата загиблої. При цьому з самою дівчиною не тільки не був знайомий, а й ніколи не бачився.

— Жодних прямих доказів щодо причетності Галецького до вбивства у слідства не було як у той момент, так і по завершенні слідства після проведення низки експертиз, котрі мали засвідчити хоча б присутність його на місці подій, — розповідає адвокат Володимир Шкодяк. — Думається, ця кандидатура просто стала «прийнятним» варіантом для необ’єктивного 

розслідування.

Справді, репутація у Олександра не з найкращих: колишній десантник уже багато років офіційно був безробітним. Та, не маючи постійного заробітку, десь знаходив таки гроші на горілку. До того ж за плечима вже була судимість. А ще — вдома психічно хворі мати та брат, котрі не тільки не зможуть стати на захист свого родича, а й не підтвердять жодного його алібі. 

Та, окрім цього набору, практично жодного свідчення про причетність до вбивства. З такими фактами до суду не підеш. В такій ситуації потрібен чи то свідок, а ще краще — співучасник, котрий підтвердить заплановану версію. І диво — він справді знайшовся.

На свою біду ще до цих подій Микола Лисюк теж встиг засвітитись у міліції. Поцупив із чужого гаража зварювальний апарат. Та почувши, що господар звернувся із заявою до міліції, вирішив не жартувати із законом. Сам прийшов до потерпілого і повернув йому гроші, оскільки апарат практично одразу був проданий. За обопільною домовленістю, чоловік одразу написав заяву, що претензій до Лисюка не має. І з цим документом та своїм добровільним зізнанням останній з’явився у міліції. Справу закрили, але прізвище в інформаційній базі залишилося. Не виключено, що це й відіграло певну роль, коли в убивці з’явився співучасник.

Ні в самій справі, ні в судових матеріалах подальших фактів немає. Про них Галецький лише розповів адвокату. Навіть просив прокуратуру довести їх. Та факт знущання над затриманим досі так ніким не підтверджений і не визнаний. Тож наведемо лише його версію.

Поки в міліції визначали коло підозрюваних, кілька разів побував у слідчого і Галецький, та жодних фактів його причетності до злочину наведено не було. Тож він був добряче здивований, коли через три місяці після вбивства троє чоловіків у цивільному, в котрих він упізнав міліціонерів, близько третьої години дня запропонували йому сісти в неміліцейську машину, а там одразу накинули на руки кайданки. При цьому повезли не до відділку, а за місто. Там кілька годин його «вмовляли» взяти на себе вбивство дівчини. Окрім професійно виконаних ударів, котрі практично не залишали слідів на тілі, був ще один вагомий «аргумент». За словами Галецького, до пальців ніг йому прикріпили клеми від пристрою, котрий подавав електрострум. Біль був такий нестерпний, що колишній десантник погодився взяти вину на себе. До того ж був практично впевненим: слідство не матиме жодних доказів. Тому й сподівався, що, навіть попри зізнання, справа швидко розвалиться через відсутність аргументів, і його відпустять.

Того ж дня, але вже по опівночі був складений протокол про його затримання. І вже тут виникають перші сумніви щодо об’єктивності слідства. Якщо навіть відкинути події, що відбувались із обіду до опівночі, чому раптом знадобилось затримувати людину серед ночі? Адже не йшлося про розкриття справи по гарячому сліду чи втечу підозрюваного — всі кілька місяців він був перед очима у міліції.

Після цих подій розслідування вбивства значно пожвавилось. Швидко в камері опинився і співучасник Лисюк, котрий теж зізнався у всьому. Загалом, за версією слідства, все було приблизно так: два любителі алкоголю випили в кафе, потім сіли у таксі й рушили навмання вулицями містечка. Ось тут їм і трапилась на очі незнайома дівчина, котрій вони запропонували сісти в машину. Та одразу погодилась, і всі чомусь рушили за місто. Висадивши пасажирів, таксист одразу поїхав. Лисюка знудило, і він на хвилину відійшов. А коли повернувся, то побачив, що Галецький вже схопив дівчину за шию, після чого вона практично одразу ж упала нерухомою. Тоді чоловіки віднесли її в поле і кинули посеред кукурудзи. 

Не треба бути криміналістом, щоб засумніватись у цьому сюжеті. Не було знайдено жодного свідка того, що чоловіки справді зустрічались у кафе разом, хоча дехто із офіціантів швидко пригадав факти, що подібне було приблизно за місяць до вбивства. Не знайшовся також і водій таксіі.

А от те, що в убитої в крові знайшли алкоголь, — це факт. От тільки де і з ким дівчина була на вечірці в останні хвилини свого життя, слідство також не встановило. 

Мало того, коли стало відомо про вбивство, мешканка Старокостянтинова звернулась до райвідділу міліції із заявою про те, що до її доньки кілька разів із різних телефонних номерів дзвонив чоловік, домагаючись сексуальних стосунків і погрожуючи, що і з нею може статись те, що із загиблою. Однак для міліції цей факт виявився чомусь нецікавим. Ім’я власника телефонів так і не було встановлено. 

Та найбільшого клопоту у «чіткій логіці» справи, запропонованій слідством, міліції принесли несподівані показання в суді свідка, котра розповіла, що бачила дівчину живою на відстані чотирьох метрів 9 січня, тобто на другий день після того, як, за свідченнями звинувачених, вона була задушена. Причому в компанії чоловіка, та ще й у чітко визначеному місці. Про це вона також розповіла як матері, так і правоохоронцям ще на початку розслідування. Але й ця версія, очевидно, не вписувалась у процедуру звинувачення.

Адвокати називають інші «похибки» розслідування. Чомусь відтворення подій проводилось не на кукурудзяному полі, а на... місцевому стадіоні. Чи не тому, що звинувачені, та й слідчі могли просто не знати реального місця подій? І для чого в них брали аналізи сперми, коли у справі не йшлося про зґвалтування? Адже спочатку сперму шукають на тілі жертви. То ці сліди були чи ні? Чи, може, зразок не збігся з аналізами підозрюваних? І чому свідки говорять про те, що бачили на тілі жертви укуси та подряпини, котрих не видно у висновках судмедексперта. Можливо, спочатку було ґвалтування, яке завершилось убивством. Але пред’явити таке звинувачення просто «зручним» підозрюваним неможливо. А от із версією тільки про вбивство все значно простіше.

Старокостянтинівський районний суд визнав досудове слідство неповним і звільнив обох обвинувачених, замінивши запобіжний захід із ув’язнення на підписку про невиїзд.

Справа без належних доказів таки розвалилась у суді. Але що отримали її учасники? Убивця не знайдений досі. Через два з половиною роки після скоєння злочину відшукати його буде ще важче. Галецький хоча і звільнений, проте не виправданий остаточно. Із слідчого управління на адвокатський запит щодо статусу його підзахисного повідомили, що навіть після рішення суду при подальшому розслідування справи «помилково було вказано статус Галецького О. А. —  «обвинувачений». Хоча там же і визнано, що тепер «він не відноситься до сторони захисту та потерпілого». Але той так не вважає. Ще в березні Галецький подав заяву до прокуратури із проханням визначити його статус і визнати потерпілим від незаконних дій міліції. Але й досі цього не зроблено. Тільки після скарги його тітки до Генеральної прокуратури на дії міліції було порушене кримінальне провадження. Але в даному випадку потерпілим може бути визнаний скаржник, тобто родичка, але не сам Галецький. Тож поки що за ним міцно закріпилось тавро «ніхто».