* «Газпром» зробив знижку на газ, який закачується в українські підземні сховища (ПСГ), — про пропагандистський запашок.

* Перший блок Вуглегірської ТЕС під’єднали до мережі — про позаблоковість.

* У Київській міській держадміністрації розповіли, що нова концепція оплачування проїзду в громадському транспорті може запрацювати вже з 1 січня 2014 року — про єдиний електронний квиток.

Дешевий російський газ у приватні руки?

Неабиякий резонанс викликала заява Президента РФ Володимира Путіна про те, що буцімто природний газ для закачування у ПСГ обійдеться Україні у 260 доларів США з урахуванням знижки. Дехто навіть запідозрив, що Росія змінила батога на пряник. Якщо так насправді, то на це є щонайменше дві серйозні підстави з цілком ймовірним лукавим підтекстом.

Перша підстава: «Газпром» вирішує не так українські, як власні інтереси! Адже за безпечний і повноцінний транзит газу до Європи саме російський монополіст несе відповідальність. Друга: наші газосховища для «Газпрому» ще довго не матимуть рівноцінної заміни.

Разом з тим лаконічність російського президента багатозначна. Він не уточнив, у чию власність перейшов газ з такою принадною знижкою — НАК «Нафтогаз України» чи приватного холдингу «Ostchem» під орудою відомого бізнесмена Дмитра Фірташа. Хоч і без того зрозуміло. У вересні, нагадаю, цей холдинг висловлював намір до листопада накопичити у ПСГ 6—6,5 мільярда кубометрів газу і став посередником у переговорах між «Газпромом» та «Нафтогазом» щодо закупівлі газу для закачування у ПСГ. Якщо газ по 260 доларів за тисячу кубометрів відійшов приватному холдингу, то це красива комбінація: і ПСГ — з газом, і НАК «Нафтогаз України» на мідяку зекономила...

Навіть якби знижку дали НАК, то це помітно не посилило б її платоспроможності, яку ставлять під сумнів кредитори. Вона  зіпсувала нерви чиновників з Мінфіну й цього тижня. Компанія так довго зволікала з проплатою купона власникам п’ятирічних євробондів, що, фігурально кажучи, кредитори вже позирали в бік головного фінансового відомства країни, яке давало гарантію випуску цієї позики. Якби дійшло до дефолту НАК, то платив би Мінфін. Але, на щастя, з кредиторами розрахувалися вчасно.

Підсумую. Ще не вщух відгомін торговельних баталій на україно-російському кордоні, не відкликано низки, як на мене, безпідставних претензій до продукції наших виробників. Міждержавна довгострокова угода на постачання та транзит газу ще зберігає свою цнотливість з ласки обох країн. Отже, цифра «260» мала на меті справити чисто пропагандистський ефект, як добре відома реприза про вчорашні раки по п’ять. Тому і ставитися до неї, як на мене, слід з гумором.

Перший пішов. Далі буде

Тепер про серйозне. Приєднаємось до привітань на адресу наших енергетиків, які відновили і підключили до мережі цього тижня перший енергоблок Вуглегірської ТЕС у Світлодарську, що на Донеччині. Уряд пообіцяв так само запустити в роботу й четвертий енергоблок до 15 жовтня.

Нагадаю: пожежа на Вуглегірській ТЕС сталася наприкінці березня через займання вугільного пилу в обладнанні другого блока станції. Унаслідок чого вийшли з ладу чотири енергоблоки потужністю 1200 МВт — турбінне відділення, щитові, кабельне обладнання. Масштаб руйнування виявився серйозним і відновити роботу 1-го і 4-го блоків Вуглегірської ТЕС планували не раніше грудня цього року. Однак станція викликала такий потужний інтерес з боку великого бізнесу (часом — і «газпромівський»), що з її відновленням радив поквапитися навіть Президент країни Віктор Янукович. З одного боку, як і ложка до обіду, так і додаткові  потужності дорогі до опалювального сезону. З іншого — пожежа вдруге завадила приватизації найбільшого на Донеччині енергетичного активу (2012 року цьому перешкодили парламентські вибори). Переконаний, що саме приватизаційні інтереси стимулювали прискорений хід робіт на «Вуглегірці». І добре. Бо що швидше запрацює відновлена «Вуглегірка», то менше діятиме грошовий довісок до тарифу на електроенергію для споживачів, які, вважай, інвестують у відновлення її потужностей. А потім, не треба забувати, що торік станція виробила щонайменше 30 відсотків електроенергії від усієї генерації. Від неї неабияк залежить ділова активність в індустріально розвинених регіонах. Нагадаю: Вуглегірську ТЕС експлуатує «Центренерго», 78,3 відсотка акцій якого поки що належить державі в особі НАК «Енергетична компанія України». 

Підсумую: швидке відновлення потужностей Вуглегірської ТЕС ілюструє один із позитивних прикладів державно-приватного партнерства на галузевому рівні.

Ну, заєць, постривай!

У столиці з нового року пообіцяли втілювати нову систему оплати проїзду... з європейськими рисами. Маємо ще один приклад державно-приватного партнерства, але вже на комунальному рівні.

Передбачається кілька видів квитків. Окрім разових — на визначену кількість поїздок (карти з 10 до 100 з градацією у 10). І на певний період часу (1, 3, 5, 7 днів, місяць, 90 і 365 днів). Усі проїзні на певний проміжок часу мають бути персоніфіковані — фотосесію обіцяють кожному пасажиру на вузлових станціях метрополітену. Більше платиш — довше їздиш: за місячний проїзний обіцяють знижку у 8 відсотків, за річний — 20. «Родзинкою» стане одноразова тарифна карта з чіпом на проїзд у будь-якому виді транспорту упродовж 75 хвилин включно з однією поїздкою на метрополітені. Шкода, правда, що спеціалісти ніби зі стелі вписали цифру 75! Якби краще порахували або самі проїхалися, як я, — з Воскресенського масиву до станції метро «Шулявська», здивувались би, що ніяк вони не вкладаються у ці 75 хвилин!

Але, поза сумнівом, мета проекту — підвищити рентабельність послуг на міському транспорті. Торік комунальна корпорація «Київпастранс» зазнала збитків на 315 мільйонів гривень. Природно, що в центрі проекту — підземка, яка є найприбутковішим видом транспорту. Чи підніме вона платню за проїзд — не питання, як ще підняти рентабельність? До якої межі підніме, в управлінні цінової політики КМДА ще не знають. Кажуть, що порахують після того, як одержать цифри бюджету на наступний рік. Поінформовані джерела зазначають, що до 3,5 гривні.

Добре, що зміни запроваджуватимуть не всі разом одномоментно, а поступово. З огляду на те, як іноді легко наша сувора практика гальмує перспективні проекти. Особисто я послуговуюся автобусами, в яких видають квитки для електронних компостерів, а кондуктори дірявлять їх ручними. Отже, на остаточний перехід на електронне «обілечування» в кращому разі можна очікувати влітку наступного року.

Зрештою, це той випадок, коли влада не має права на помилку: цей проект обіцяє і економічний, і соціальний ефект. Він пов’язаний не лише з поліпшенням культури обслуговування і комфорту пасажирів, а і з покращенням транспортної інфраструктури, дорожнього руху і багато якими іншими важливими нюансами.