Виклик, що не залишає часу на особисте

— Ні, звісно. Це були важкі дев’яності роки. Я студенткою шукала будь-яку роботу. Почула оголошення про те, що на радіо потрібні ведучі новин, і вирішила: оскільки вмію користуватися комп’ютером (а тоді це була дивина), то можна спробувати. Я завжди цікавилася політикою — це факт. Тому добре могла відбирати інформацію. Уявіть собі період, коли емейл тільки почав з’являтися, а інтернет-сайтів ще не було. Матеріали я виписувала з газет і робила новинні блоки на радіо. За таких умов думалося тільки про те, як заробити гроші, а не про журналістську кар’єру.

— Буду відвертою. На журфак я не вступила би, бо з простої родини. Хоча й закінчила школу із золотою медаллю, можливостей мала не так багато — зовнішнього оцінювання ще не існувало, а система вступу була дуже корумпована. Але я — щаслива, що отримала історичну освіту, бо це той фах, який дає уявлення про соціальні та політичні процеси. Він допомагає зрозуміти, що реально рухає суспільством, історичним процесом. Для журналіста такі глибокі знання, вважаю, корисні. Адже це ремесло, в якому можна знати стандарти, стилі і працювати в них. А от бачення формує якісна освіта в якійсь певній галузі.

— Нам потрібен плюралістичний медіапростір. Я все життя за це боролася, і знаю ситуацію і з позиції журналіста, і з позиції споживача, бо ми всі є споживачами. Нині просто необхідні різні джерела та якісна інформація. Ми живемо у світі, в якому вкрай важливо доносити до аудиторії не зайву інформацію, а те, що справді хвилює людей. Для цього треба мати конкурентний інформаційний простір і якісні ЗМІ, які зможуть самі заробляти на життя. Тоді в нас будуть якісні журналісти, які ефективніше доносять інформацію до народу, а не гнуться. Від цього виграють усі — і держава Україна, і кожен її громадянин. Бо незалежні ЗМІ — це реальний формат захисту кожного від свавілля держави і захисту держави від потрясінь.

— Передусім йдеться про суспільне мовлення. Важливо, аби державний канал був максимально незалежним, неконтрольованим олігархами чи державою. Нам треба зробити так, щоби в країні з’явилася кнопка номер один. Ми також почали працювати над іномовленням, аби представити Україну в світі. Неодмінно ведеться робота, яка забезпечить прозорість державних органів, дасть відкриту публічну інформацію, допоможе втілити в життя всі ті речі, що сприятимуть більшому порозумінню між людьми і владою.

— Думаю, кожен депутат нині намагається знайти своє місце. І насправді вітаю таку активність. По суті, нові парламентарії прагнуть більшої залученості до роботи в комітеті. Я прагну робити все сама, як то кажуть, тягнути на собі багато питань. Очевидно, якщо депутати при цьому почуваються так, ніби їх не чують, то треба до них прислухатися. І вже на наступних засіданнях це буде враховано. Таку ініціативу можна тільки вітати. Що більше ми зробимо разом, то краще. Не бачу жодних конфліктів, а лише активність нових людей, котрі не завжди розуміють інструментарій, який у них є.

— Що захоплює в роботі комітету і які моменти найбільше неприємні?

— Насправді тут отримуєш надзвичайно багато інструментів, які дозволяють встановити законодавчу рамку для формування інформаційного простору. Свої погляди і бачення можна викласти та зробити їх реальністю. Надихає, коли бачиш поле можливостей, цей простір, на якому твоя енергія і розум можуть прислужитися ідеалам, які сповідуєш, — це надихає. Проблем я не бачу. У нас — хороший комітет. У ньому — прекрасні й активні люди. Вони демократичні і мають такі цінності, як і я.

— Політикою. Не пригадаю, коли в мене були вихідні. Мабуть, із місяць тому їздила до своїх батьків. Політика в сучасних умовах вимагає дуже серйозного залучення на різних рівнях. Це виклик для нас усіх, який не залишає часу на особисте життя. Але це настільки цікаво! Намагаюся не думати про те, що мені майже 38 років, я не маю приватного простору і, можливо, ніколи його й не матиму. Бо потрапити в такий час у таку унікальну країну з таким народом і енергією, з таким історичним викликом — це, напевно, найбільше щастя, яке може мати людина.