До заступника начальника Східного регіонального управління — начальника оперативно-військового відділу «Краматорськ» полковника Валерія Вавринюка звернувся давній друг прикордонників волонтер Павло «Комар» із проханням допомогти доставити цінний гуманітарний вантаж на передову, адже рух цивільного автотранспорту на деяких ділянках дебальцевського напрямку небезпечний. Разом із Павлом приїхала інструкторка з тактичної медицини — представниця волонтерської організації: застосування привезених медпрепаратів та лікарських засобів потребувало спеціального інструктажу.
Під завісою темряви автомобіль вирушив до лінії фронту. Там у польовому пункті управління передали привезене лікарю одного з підрозділів ЗСУ. На жаль, завершити вказівки не вдалося. З поля бою привезли поранених. Військовослужбовець, до речі, сам контужений, під артилерійським обстрілом встиг витягнути з підбитого танка двох товаришів. В одного з них осколок застряг у хребті, почалася конвульсія. З теорії потрібно було негайно переходити на практику, діяти блискавично й правильно. Інструктор, не розгубившись, встановила діагноз, разом із лікарем підрозділу ввели необхідні медикаменти і перенесли поранених у «Кугуар». Хлопців за будь-яку ціну треба було довезти до лікарні живими.
Для водія, старшого сержанта Григорія Острова, це далеко не перший нічний виїзд на війну. Він уже півроку водить автомобілі небезпечними дорогами в зоні АТО, відмінно несе службу, мужньо проявляє себе в екстремальних та бойових ситуаціях, за що його неодноразово заохочувало керівництво Державної прикордонної служби України.
Біля лінії фронту — свої правила дорожнього руху. Григорій Остров уже звик до того, що їздити доводиться без фар, але при цьому треба вчасно помічати інші військові автомобілі, які також їдуть, в основному, без жодних світлових знаків (терористи «ДНР» вночі стріляють по будь-якому транспорту, а по гуманітарному та медичному — з особливою старанністю, тому світло й не вмикають, щоб зайвий раз не видавати своєї присутності на фронтовій дорозі). Проте цього разу завдання ускладнювалося: «Кугуар» — чудовий засіб пересування. Але це військовий броньований джип: за м’якістю ходу він поступається більшості автомобілів швидкої допомоги. Необхідно було не просто їхати швидко — летіти. Але летіти так, щоб поранені не відчували всіх «принад» розбитої фронтової траси. Сержант Григорій Остров не мав права на помилку: кожна хвилина, протягом якої в десантному відділенні лікарка-інструктор не давала хлопцям померти, без медичного обладнання стаціонарної клініки, могла стати для них фатальною; кожна дорожня вибоїна, різкий маневр, не кажучи вже про ДТП, коштували б хлопцям життя.
І він помчав так швидко і так акуратно, як міг, вдивляючись через товсте броньоване вікно на дорогу з підйомами і спусками, що бігла кудись у сіріючий горизонт.
На високій швидкості доводилося згадувати та вгадувати інтуїтивно, де на шляху розбиті військовою технікою та мінометними попаданнями вибоїни, з-за якого підйому може вискочити зустрічний транспорт і куди можуть вдарити в цей момент артилерійські системи залпового вогню противника. Звертати увагу на вибухи за кілька сотнень чи навіть кілька десятків метрів не було часу — легка броня захистить. Вся увага — на дорогу.
Перший прикордонний КПВВ перед Артемівськом. Коротка зупинка. Хвилинна розмова зі співробітниками міліції (на прикордонній бронетехніці сирени та мигалки не передбачено) — і такий самий скажений політ, але вже з міліцейським супроводом, через весь Артемівськ до лікарні.
Як писав Іван Багряний, удача любить хоробрих. Поранені на полі бою військовослужбовці потрапили до лікарні живими. Безстрашний екіпаж імпровізованої «швидкої» — цілим. Однак розслаблятися, як з’ясувалося, було зарано. Павло «Комар» дізнався, що поранили ще трьох військовослужбовців. Старший сержант Григорій Остров та волонтери, які щойно виїхали з рукотворної філії пекла, не вагалися жодної хвилини: зв’язок з командиром частини (відмовити, знаючи що на кону життя людей, полковник Валерій Вавринюк не міг), коротка доповідь про ситуацію — і «Кугуар» полетів назад, на фронт.
«За водія — окреме спасибі, — сказав офіцерам оперативно-військового відділу «Краматорськ» Павло «Комар». — Долетів. Навіть за критеріями мирного часу і спокійної дороги це було дуже швидко. Не вдарив у яму, не зробив жодного різкого маневру. Двічі чи тричі виникали аварійні ситуації. Машину з боєприпасами, яка їхала назустріч, ми побачили надто пізно, як і її водій нас. «Феєрверк» міг бути на піврайону. Але Григорій не просто зумів вивести важкий, незграбний у швидкісному повороті броньовик із лобового зіткнення, він ще й зробив це дуже акуратно, розрахував маневр так, щоб його не відчули всередині».
Гуманітарну місію вдалося завершити успішно. Успішно завдяки високій майстерності, самовідданості, професіоналізму та героїчній стійкості представників волонтерських організацій — жінки-інструктора з тактичної медицини, Павла «Комара» та водія мобільної прикордонної застави «Ізмаїл» старшого сержанта Григорія Острова.
Володимир ПАТОЛА, капітан ДПСУ.
