З наближенням Нового року в учительських частіше говорять не про свято, а про гроші. Точніше, про державний бюджет на наступний рік, — ще не ухвалений, проте вже затаврований учасниками масових пікетів.

Тим часом в експертному середовищі триває обговорення проекту Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років. «За його результатами документ буде доопрацьовано, і у січні наступного року ми плануємо розпочати роботу над Дорожньою картою освітніх реформ», — розповів про подальші плани один з її авторів, керівник стратегічно-дорадчої групи «Освіта» при МОН, директор БФ «Інститут розвитку освіти» Георгій Касьянов.

У цьому оптимістичному документі немає жодних фінансово-економічних обґрунтувань, хоча під час його першої публічної презентації доповідачі одразу наголосили: будь-яка реформа — річ недешева... 

Тим часом влада завжди сприймала освітній сектор як щось другорядне порівняно з економікою, як однозначно «витратну», а не інвестиційну частину державного бюджету.

«На жаль, після 1991 року ми не створили якогось нового погляду на завдання освіти. Наша держава і суспільство не дивляться на освіту з надією, не сподіваються, що вона створить якісь підстави для всебічного інноваційного розвитку суспільства і держави, — зауважує міністр освіти Сергій Квіт. — Крок за кроком ми це будемо змінювати».

Тим часом ідеологи реформи чомусь поставили воза поперед коня: ухваливши цього року реформаторський закон «Про вищу освіту», і досі не наважилися потурбувати спокій більш громіздкої та інертної за своєю суттю середньої школи. Такого шаленого спротиву, який можуть викликати зміни на її рівні, у вищій школі не очікувалося, — хіба що тихий саботаж. Але ж на старому фундаменті новий будинок зводити немає сенсу...

Нині у фокусі уваги — проблеми середньої освіти. «Сьогодні ми разом з профільним комітетом Верховної Ради працюємо над наступними трьома законами — це рамковий закон про освіту, який значною мірою буде стосуватися середньої освіти, це також закон про професійну освіту і закон про науку і науково-технічну діяльність», — каже Сергій Квіт.

За словами голови Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Лілії Гриневич, в законі про освіту мають бути відображені визначені Концепцією напрями реформування. Такі перетворення обов’язково мають бути обговорені в суспільстві та експертному середовищі.

Над новаціями у вищій школі, які цього року закріпили у законі, освітянська спільнота працювало давно: над концепцією університетської автономії — з 2005 року, а над текстом відповідного закону — останні три роки. А невдовзі після ухвалення документа Мінфін вже пропонував «пригальмувати» деякі його статті, що стосувалися фінансової автономії вишів...

Тим часом експерти радять забезпечити автономію й школам. «В основі проекту Концепції покладена ідея децентралізації і дерегуляції у сфері освіти», — каже Георгій Касьянов. Її автори пропонують реорганізувати райуправління та відділи освіти у сервісні центри, зробити школу розпорядником коштів та ширше залучати громадськість, батьківські комітети чи опікунські ради до участі в її житті. Водночас радять зменшити обсяги «паперової звітності» та заборонити державним органам вимагати від навчальних закладів виконання невластивих їм функцій.

З огляду на наші євроінтеграційні плани маємо орієнтуватися на західну модель освіти, що забезпечить входження до європейського освітнього і науково-дослідницького простору.

Проект Концепції розвитку освіти передбачає повернення до 12-річної школи (в європейських країнах вчаться 12-13 років) і зміну структури навчального року (в жодній іншій країні діти не відпочивають три літні місяці. «Розтягнутих» з міркувань економії енергоресурсів зимових канікул теж не передбачено).

Старші класи мають стати профільними, а початкова школа може бути шестирічною. З одного боку, це дозволить дітям уникнути стресу під час переходу до спілкування з великою кількістю вчителів-предметників (на етапі 5 класу можна буде залучити не 7—8 педагогів, а одного-двох), а з іншого — дасть змогу вихованцям сільських шкіл принаймні до 12 років отримувати знання за місцем проживання.

Мережа провінційних шкіл може зазнати змін: в Концепції передбачено, що початкова школа може працювати незалежно від кількості учнів, базова повинна мати як мінімум 100 вихованців, а старша — не менше 200. Тут важливо не вихлюпнути немовля  разом із водою: експерти радять зважити на те, що наша малокомплектна школа нерідко є єдиним центром науки, культури і громадського життя в окремому населеному пункті, а витрати на шкільний автобус та бензин для підвезення учнів до віддалених навчальних закладів співмірні з її утриманням. Щоб діти отримали якісну освіту за місцем проживання, можна використовувати й інші її форми — наприклад, дистанційне навчання. Автори Концепції радять легалізувати сімейну й індивідуальну освіту та чітко регламентувати процедури навчання в екстернаті.

Освіта має виконувати роль соціального ліфта та інструмента подолання бідності, що за наших умов означає збереження певних державних гарантій для здобуття освіти дітьми із соціально вразливих сімей. «Водночас ми маємо забезпечити свободу вибору для громадян, які вважають, що вони можуть дати своїй дитині кращу освіту у домашніх умовах. Тому маємо порушити питання про формальну і неформальну освіту (тобто освіту поза звичайними інституціями) та її визнання в Україні», — вважає керівник профільного Комітету Верховної Ради.

За кордоном керуються принципом «навчання впродовж життя», завдяки чому людина кілька разів, залежно від потреб ринку праці, може змінити професію. Ці принципи також мають бути закладені в Концепції та новому законі про освіту. «Маємо створити гнучку систему здобуття освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації», — наголошує Лілія Гриневич.

Інноваційні підходи в освіті можуть дати поштовх до якісних змін в інших сферах суспільної діяльності.