Перспективи Хмельницької атомної

У зоні спостереження станції, яка охоплює понад двісті населених пунктів і у Хмельницькій, і в сусідній, Рівненській, області, живуть близько двохсот тисяч людей. Переважно це мешканці невеликих поліських сіл, котрі добре знають про безробіття та соціально-економічний занепад територій. Тому, хоч би що там казали про небезпечність такого сусідства, практично всі громади дали свою згоду на розширення АЕС. 

Порівняно з вартістю будівництва (близько 40 млрд. грн.), гроші не такі вже й великі, але для районних бюджетів —  вкрай потрібні.

Тоді ДП «НАЕК «Енергоатом» повідомило, що близько вісімдесяти відсотків запланованого бюджету надасть російська сторона, яка оплатить товари, роботи і послуги, що постачатимуть з РФ. Решту двадцять відсотків мали зібрати в Україні за рахунок тарифу на електроенергію.

Підписання кредитної угоди з Росією планувалося ще до кінця минулого року, а там — успішний старт. Адже у 2017-му третій блок уже мав дати перший кіловат. Однак не все сталося так, як планувалося. Досі конкретні строки початку будівництва на місці ніхто назвати не може. Обласна влада не має не те що впливу на такі важливі процеси для життя краю, як зведення ядерних реакторів, а навіть будь-якої інформації щодо цього. На запитання кореспондента, що відомо про добудову ХАЕС, голова ОДА Василь Ядуха відверто зізнався: «Про строки кредитування і можливі зміни в планах нам поки що нічого не відомо. Хоча ми зацікавлені в розширенні станції. Адже сьогодні двадцятитисячне місто Нетішин потерпає від безробіття. А будівництво і пуск блоків дали б можливість створити не одну тисячу нових робочих місць. Та й на розвиток самого міста і навколишніх територій це мало б позитивний вплив».

Поки що погляд із тридцятикілометрової глибинки на ці масштабні процеси — не надто оптимістичний. 

Так, у селі Романини дожилися до того, що могли вже просто залишитися без електрики. Колись село освітлювалося завдяки місцевому цегельному заводу. Але підприємство пішло у небуття, районний РЕМ відмовився брати на баланс тамтешнє електричне господарство, і в результаті селяни самотужки почали обслуговувати електромережі над своїми дворами. Навчились лазити на стовпи, латати розірвані дроти... 

Коли увірвався терпець, самі зібрали кошти і виготовили проектно-кошторисну документацію на нові мережі. А як їх звести, якщо проект коштує близько двох з половиною мільйонів гривень? Таких грошей ні Романинам, ні навіть Славутському районному бюджету не знайти. 

Однак на станції краще майбутнє пов’язують саме із розширенням. Директор ХАЕС Микола Панащенко не втрачає оптимізму і на одній із останніх прес-конференцій повідомив, що чималі обсяги підготовчих робіт, серед яких — проведення громадських слухань та доопрацювання техніко-економічного обґрунтування проекту, вже було зроблено. Після аварії на Фукусімі провели ще й позачергову цільову переоцінку безпеки. Тепер впроваджуватимуть заходи комплексної програми підвищення безпеки ХАЕС, і ці роботи триватимуть чотири найближчі роки.

Немає сумніву, що все це — доволі затратні проекти, які потребуватимуть нових і нових фінансових вливань. Понад те: за нормами, визначеними під час будівництва першого енергоблока, строк його експлуатації вже наближається до завершення і за чотири роки він взагалі мав би припинити свою роботу. Це стосується і другого енергоблока, попри те, що вік його — молодший.

Але як зупиняти, коли немає ні заміни, ні будьякої іншої енергетичної альтернативи? Оскільки відповіді не знайшлось, її відшукали у технічній площині. Експерти і фахівці в галузі атомної енергетики повідомили, що строки експлуатації блока можна просто продовжити. Принаймні на п’ятнадцять років.

Наразі про добудову 3-го та 4-го енергоблоків до 2017 року навряд чи можна говорити. Якщо досі під сумнів початок будівництва ставило так і не розв’язане фінансове питання, то тепер додалися ще й інші. Зокрема, з’явилися нова концепція добудови блоків ХАЕС.

Новий проект, начебто, гарантує вищу безпеку. І це позитивний момент. Та викликає пересторогу те, що виникла дискусія, чи можна його здійснити на вже закладених фундаментах енергоблоків.

Цікаво, що донедавна саме ці основи і витрачені на них кошти вважались одним із найголовніших аргументів на користь розширення станції. Тепер концепція змінилась. Уже не йдеться про реконструкцію старих підвалин. Вірогідно, їх доведеться знести і розпочати все з початку. А це — вже зовсім нова історія, котра потребує нових експертиз, проектів, техніко-економічних обґрунтувань і, зрозуміло, витрат.

За попередньою інформацією, на роботи з консервації та відновлення вже існуючих конструкцій третього енергоблока раніше вже було витрачено 35 мільйонів гривень. Але хто рахуватиме мільйони, коли загальний кошторис вимірюється мільярдами? 

Для країни, де на тлі загальнодержавних бюджетних проблем залишаються нерозв’язаними питання енергозабезпеченості та енергобезпеки, просто неприпустиме таке «вільне» використання коштів. Адже сумніви зовсім не в тому, чи потрібна нам справді сучасна і безпечна атомна енергетика. Тут є лише одна відповідь — так. А в тому, чому нові плани та пропозиції з’являються хаотично, просто на ходу. 

Залишається лише порадіти, що проголошення дедалі нових і нових концепцій відбувається швидше за їх реалізацію. Вочевидь, усе це не так через бажання встигнути за технічним прогресом, через те, що галузь і державний бюджет не готові до втілення таких великомасштабних проектів. В такому разі, чи варто робити перші кроки, що коштують надто дорого?

 

Хмельницька область.