Волинська область розташована на північному заході нашої держави. Вона межує з Білоруссю і Польщею, яка є членом Євросоюзу. Не дивно, що багато новацій область запозичує у своїх сусідів. Чимало повчального є і в самих волинян. Як живе сьогодні цей поліський край, які проблеми вирішує — про це наш кореспондент розмовляє з головою облдержадміністрації Борисом Клімчуком (на знімку).
— Борисе Петровичу, закінчився третій квартал, рік наближається до завершення, напевно, можна підбивати і якісь попередні його підсумки. Тож яким є 2013-й для Волині, що вдалося вже зробити, що плануєте втілити в життя за три місяці, які залишилися.
— Продовжуємо, не вживаючи слів «криза», «проблеми», працювати. Крок за кроком. Зараз підбиватимемо підсумки за дев’ять місяців. Очевидно будівельна галузь за об’ємами наблизиться до минулого року, але буде менше, ніж у 2011-му. Там колір маячка, як я кажу, ще жовтий, не зелений. По промисловості мали за вісім місяців плюс 4,4 відсотка, в аграрному секторі теж є приріст. Тобто, головні галузі в позитивній динаміці.
— Які перспективи на наступний рік, що очікується в області зробити, щоб високими темпами розвивалася її економіка.
— Очікуємо подальшого притоку іноземних інвестицій. Завершуються погоджувальні процедури стосовно земельної ділянки для заводу бортових автомобільних кабельних мереж «Кромберг енд Шуберт». Це ще тисяча нових робочих місць. Десь близько дев’яти мільйонів інвестицій буде вкладено в розвиток підприємства. У цьому році майже на 11 мільйонів євро реалізують інвестиційні наміри на СКФ (колишній Луцький підшипниковий завод) шведи. Розширює гаму продукції промислова група «Модерн-Експо». До речі, вона придбала завод холодильного обладнання в Дніпропетровській області. Тобто, ми очікуємо наступного року комплектацію нашого торговельного обладнання, яке робить «Модерн-Експо», ще й холодильним устаткуванням.
— Традиційно потужним на Волині залишається аграрний сектор і переробка сільськогосподарської продукції. Ця галузь має тенденцію до динамічного розвитку. Чи збережеться вона і в наступному?
— Хороші наміри має агропромгрупа «Пан Курчак» з поглиблення переробки курятини, а також ПАТ «Володимир-Волинська птахофабрика». Вони теж дістали землю і будують великий забійний цех. За моїми даними, це приблизно двадцять мільйонів гривень інвестицій. Потужність цього цеху становитиме забій 12 тисяч курей за годину з подальшою обробкою і переробкою тушок.
Чому я на цьому акцентую? Тому що Україна цього року мала серйозні квоти в Європейському Союзі на експорт курятини, і ці квоти на наступний рік будуть потроєні. Про це знають виробники, і вони туди теж орієнтуються. І це здорово, і це правильно. Бачите, як у нас, в Україні, все змінюється. Від лапок чи ніжок Буша, чорного, сірого і білого імпорту курятини, від якого ми плювалися всі, до серйозного її виробництва.
— На Волині, напевно, як ніде в Україні, підтримують малі фермерські господарства, котрі в нас ще називають сімейними. Чого варте лише безплатне виділення родинам, які утримують в своїх господарствах по три і більше корів, майже трьох тисяч доїльних апаратів, допомога їм в племінній справі...
— 26 вересня я зустрічався з Прем’єр-міністром Миколою Азаровим. Мова йшла в розвиток тієї теми, про яку ми мали розмову з Президентом Віктором Януковичем під час його вересневого візиту на Волинь і до якої він схвально поставився. Відновлення роботи обласного лізингового фонду в складі обласного бюджету для придбання малої сільськогосподарської техніки і обладнання. Що маю на увазі? Сьогодні на Волині, як ви вже казали, є понад три тисячі сімейних ферм, котрі мають по три і більше корів. Є певне число ферм, які мають по п’ять і більше корів. За хорошої постановки ветеринарної і санітарної справи ці ферми мають добрі шанси на майбутнє. Але для цього мало лише доїльних апаратів (з ними на Волині питань немає), потрібне невеличке холодильне обладнання, требао отримувати товарне молоко. А ще краще, його переробляти.
Продукція із незбираного молока, яку ми зараз даємо школярам у ряді районів, хто б там що казав, вона себе виправдала. Скляночка незбираного молока нікому не завадить. Робимо це потихеньку, без кампаній, без галасу.
— Цього року в області добре вродили полуниці, сливи, яблука. Однак часто ця продукція не має належного збуту. Як вийти з цієї ситуації? Як підтримати традиції Волині, де люди завжди охоче займалися садівництвом і ягідництвом?
— Треба організовувати переробку на малих підприємствах, робити джеми, соки. Полуниці, гриби, яблука, смородина, малина... Сьогодні все це в русі. В області налічуються сотні невеличких плантацій ягід: по два гектари, по три, по півгектара. Цим людям треба підставити плече, їм треба дати через лізинг в користування малу і середню техніку для переробки і зберігання вирощеного врожаю.
А «сушка»? Соромно казати, в супермаркетах вона майже вся китайська. Як і часник, до речі. Поцікавився статистикою. Дев’ять господарств на Волині цього року посадили часник. Об’єм вирощеного в області часнику нині може покрити більше половини українського внутрішнього ринку. Тож, товариші китайці, ми вас любимо, будемо брати у вас кредити, працювати з вами, але часник їстимемо свій. Це бізнес зорієнтувався, ми лише підсобили їм: допомогли із землею, порадою, і все — процес іде. Ринок є ринок.
— Сільські жителі області, особливо її північних поліських районів, традиційно заробляли на вирощуванні та продажу картоплі...
— Ось зараз, якби ажіотаж такий по Україні піднявся щодо картоплі. В нас вона вродила. На жаль, на піщаних землях, там, де вона гарна, чиста й суха, урожай набагато нижчий за минулорічний. Але на торф’яниках завжди є урожай картоплі, і багато на Поліссі людей зараз мають її вдосталь. Нині вони потирають руки, бо закупівельна ціна більше двох гривень за кілограм.
Знову ж таки тема зберігання. Ми не маємо сьогодні типових картоплесховищ. Це затратний бізнес — зберігати картоплю. І цей бізнес ще не прийшов, його немає. Супермаркети працюють практично з коліс. Сказати, що немає картоплі на прилавках? Є. Але того запасу амортизаційного, такого резерву на півроку картоплі, який гасила б коливання цін на ринках, немає. Це не лише волинська проблема, а загальнодержавна. Розумію, що в цей ланцюжок має ввійти серйозний бізнес із потужними картоплесховищами. Якщо знайдуться люди, які захочуть вкласти в цю справу свої кошти, ми їх підтримаємо.
— Зараз багато селян здають в оренду свої земельні паї, сподіваючись поліпшити матеріальний стан. Чи відстежує обласна влада, як розраховуються за паї орендарі, чи є в цьому питанні позитивні тенденції?
— Звичайно це питання ставимо досить принципово і маємо позитивні зрушення. Якщо в 2010 році плата за оренду земельних паїв становила 79 мільйонів гривень, в 2012-му — 100 мільйонів, то прогнозована плата за землю цього року очікується у розмірі 112 мільйонів.
— Борисе Петровичу, в багатьох областях зменшують площі під цукровими буряками. А як с цим питанням на Волині?
— Показував Миколі Яновичу цю діораму. Це площі посіву і об’єм збирання цукрових буряків. Волинь в цій справі стабільна: 611 тисяч тонн коренів накопали в 2011 році, 652 тисячі — в 2012-му, і прогноз на цю осінь — майже 690 тисяч тонні. До речі, в цих 690 тисячах тонн добра частина дядьківських буряків з двадцяти соток, з півгектара. Це нормальна польська практика, коли цукроварні мають там по п’ять—сім тисяч здавачів. І дають собі раду. Розумію, що цей рецепт не годиться для Вінниччини, зовсім не годиться для малозаселених областей, а в нас він працює.
Цього року виростили хороший врожай зернових, валовий збір яких буде майже мільйон тонн. Чималі прибутки мають аграрії області від вирощування ріпаку. На експорт відправимо його понад 100 тисяч тонн. А це додаткові надходження валюти в державу.
До речі, зарплата штатних працівників у сільському господарстві за три останні роки зросла більш як удвічі.
— В області багато робиться щодо скорочення витрат газу, переходу на традиційні для Волині види палива.
— Добре, що в Україні вже всі зрозуміли, що для нас альтернатива — це газ, як вичерпне джерело енергії, котре рано чи пізно закінчиться. За час мого перебування послом у Литві туди тричі приїжджали наші міністри сільського господарства. І коли я їм розповідав, що в литовському лісі хмиз коштує 15—20 литів, або 60—70 гривень за кубічний метр, вони не вірили. Тепер і в нас серйозна конкуренція за відходи деревини між тими, хто виготовляє ДСП і ДВП, і тими, хто виробляє місцеве паливо. Зараз у всіх районах області переводять котельні на торф, деревну тріску, вугілля. І це правильно. Нарешті ми починаємо розуміти ціну ресурсу як такого. Ідуть нормальні процеси, які мені подобаються. Вони динамічні, мудрі.
— І на завершення, Борисе Петровичу, хочу побажати вам наполегливості в здійсненні наміченого. Будемо сподіватися, що Волинь і надалі радуватиме нас цікавими ідеями і здобутками в економіці.
— Дякую. Постараємося, щоб так і було.
Інтерв’ю взяв Микола ЯКИМЕНКО.
Фото прес-служби Волинської облдержадміністрації.
