Майбутнє підписання угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом — це не лише результат послідовної реалізації геополітичного вибору держави, а й своєрідне визнання високого рівня розвитку її політико-економічних інститутів за два десятиліття незалежності. Більш глибока наукова оцінка трансформаційних процесів в Україні представлена у циклі монографій «Політико-правові засади становлення Української державності», висунутому на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2013 року. Авторський колектив представлений такими відомими вченими-дослідниками, як: Ірина Кресіна, Олександр Батанов, Анатолій Коваленко, Олександр Скрипнюк, Михайло Теплюк, Володимир Шаповал, Олексій Ющик та ін. Цей цикл став результатом майже десятилітніх досліджень, які проводилися ученими Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України. Протягом цього часу вони аналізували особливості процесу розбудови політичних, правових, економічних та соціальних інститутів Української держави, з’ясовували проблеми у тій чи іншій сфері, порівнювали їх з аналогічним зарубіжним досвідом та давали рекомендації щодо покращення ситуації. Завдяки тому, що проблематика державотворення об’єднала фахівців різних суспільних наук, у кінцевому підсумку їх робота оформилася у комплексне дослідження найактуальніших проблем державотворення в Україні.

Зважаючи на важливість законодавчої гілки влади у процесі становлення інститутів незалежної держави, у кількох монографіях особлива увага приділяється вдосконаленню діяльності законодавчого органу. Так, на думку авторів, основним напрямом парламентської реформи має стати розширення та посилення конституційних основ реалізації законодавчої функції Верховної Ради України, демократизація законодавчого процесу, підвищення якості й ефективності законодавчої діяльності, побудова раціональної правової системи. Відповідно, основними розділами концепції парламентської реформи мають бути: загальні положення; формування та організація парламенту; удосконалення законодавчого процесу; удосконалення установчих функцій та організації парламентського контролю; етапи здійснення та забезпечення парламентської реформи.

Побудова раціональної системи управління парламентом як державною установою складається з трьох основних елементів. По-перше, це удосконалення системи управління власне законодавчим органом — Верховною Радою України, а саме: склад керівних і робочих органів парламенту, чіткий розподіл функцій та організації ефективної взаємодії між ними, підвищення якості рішень, що приймаються парламентом, тощо. По-друге, це реформа підсистеми управління апаратом Верховної Ради України, що стосується насамперед його підпорядкування, організаційної будови, порядку взаємодії між структурними частинами апарату. Останнім елементом є налагодження взаємодії парламенту з підпорядкованими йому структурами, щодо яких він є вищим органом управління, оскільки ці відносини потребують відповідної внутрішньої організації самого парламенту.

Що стосується першого елементу, то вчені слушно вказують на відсутність наукової теорії законодавчого процесу, що негативно позначається не тільки на розвитку правових досліджень, а й на якості вітчизняного законодавства. Як результат, практична законодавча діяльність позбавляється чітких орієнтирів, здійснюється стихійно, методом спроб і помилок; непродуктивно витрачаються зусилля багатьох політиків, фахівців, учених, не кажучи про значні матеріальні втрати у цій сфері діяльності та негативні соціальні наслідки існування недосконалого законодавства. Кілька монографій цього циклу, зокрема, «Введення в дію законів України: питання теорії та практики» та «Теоретичні основи законодавчого процесу» зробили значний внесок у розробку теорії законодавчого процесу.

Важко переоцінити важливість цього монографічного циклу для розвитку і становлення вітчизняної конституціоналістики. Так, авторами було здійснено грунтовний аналіз функцій Основного Закону та процесу їх реалізації, що дає змогу ліквідувати розбіжності між Конституцією, як формальним правовим актом, та реальною практикою розвитку суспільних відносин, між юридичною конституцією та фактичними реаліями державо- та правотворення.

Загалом у циклі монографічних праць представлено широкий спектр підходів і до суто наукових, теоретичних питань (таких, зокрема, як трансформація державного суверенітету в умовах глобалізації, нові виклики, що стоять перед демократією, пошук нової концепції взаємовідносин між державою та громадянським суспільством, зміст національної ідеї у сучасних умовах, минуле, сьогодення і майбутнє концепції соціальної держави, моделі формування багатонаціональних держав тощо), і до розв’язання суто практичних проблем (реформування місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою, здійснення адміністративної реформи як необхідної умови підвищення ефективності управлінської системи тощо).

Представлений доробок вирішує низку завдань політико-правового характеру. Насамперед він свідчить про високий рівень науково-теоретичних розробок у сфері суспільних наук та необхідність широкого використання практичних рекомендацій учених для удосконалення діяльності законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, взаємовідносин між державою та громадянським суспільством. По-друге, він дає змогу порівняти розвиток державотворчих процесів в Україні зі світовими процесами, визначити її місце і роль у цих процесах та вказати шляхи подальшого розвитку країни. По-третє, представлені монографії знайомлять широкий загал та усіх, кого турбує доля України, зі станом справ у найбільш важливих суспільних сферах. І, нарешті, цикл стимулює широкі фахові й громадські дискусії щодо пошуку найоптимальніших шляхів розвитку України, оскільки його автори не претендують на істину в останній інстанції, а прагнуть допомогти державним діячам, політикам, громадянам зробити усвідомлений, науково обгрунтований вибір.

Василь ТАЦІЙ, президент Національної академії правових наук України, академік НАН України.