Зміна клімату до ощадливого зрошення довела

Заступник директора Інституту водних проблем і меліорації НААН України Андрій Шатковський із прикрістю зазначив, що для багатьох наших сільгосппідприємств хтозна якою дивиною досі залишаються навіть примітивні датчики для вимірювання вологості грунту. А вже про сонячні батареї для насосів, «розумну» апаратуру для зрошення, яка сама визначає інтенсивність і частоту поливів, годі й мріяти — дорого. В умовах тривалої посухи аграріям, здавалося б, потрібно збільшувати площі під економніше крапельне зрошення, але через ту ж фінансову скруту виходить навпаки — площі під «крапельку» в країні почали зменшуватися.

— Площі під крапельне зрошення у перспективі є сенс довести найближчим часом до 50—75 тисяч гектарів. Та якщо в 2012-му системи крапельного зрошення працювали на 35,7 тисячі гектарів, то нинішнього року відведені під них площі скоротилися до 31,9 тисячі гектарів. До того ж селяни часто використовують найдешевші синтетичні трубопроводи вартістю 37—39 копійок за погонний метр, які через рік вже можна викидати на сміття. Але їх ніхто не утилізує, і вони розкладаються по полях та лісосмугах, отруюючи довкілля продуктами розпаду пластику. Українським хімікам конче треба подумати над розробкою трубопроводів систем крапельного зрошення з більш дружніх до навколишнього середовища матеріалів, техніки для механізації вилучення зіпсованих шлангів з поля. Такі розробки вже ведуться в Австралії та Ізраїлі, а ми чим гірші? — поставив на конференції аж ніяк не риторичне запитання кандидат сільськогосподарських наук Андрій Шатковський.

Втім, степовикам півдня найближчим часом доведеться міняти не тільки підхід до режиму зрошення. Не виключено, що вони змушені будуть відмовитися і від суперпродуктивних за нормальних умов, але не адаптованих до екстремальних ситуацій затяжної посухи імпортних сортів кукурудзи, овочів, баштанних, паралельно переглядаючи ще й деякі звичні прийоми агрономії. Науковці кажуть, що вже сьогодні розхвалені імпортні культури в Таврії втрачають 40—50 відсотків свого потенціалу. І як тут не втратити, якщо три роки поспіль продуктивної вологи у грунті тут заледве набігає на дві третини норми — у ліпшому разі, а можливості для подачі води з каналів є далеко не всюди. Тож учасники форуму дійшли логічного висновку: аграріям держави найближчими роками конче знадобляться нові, посухостійкі сорти та гібриди культурних рослин та обладнання для прискореного збирання врожаїв, поки вони не «попеклися» на палючому сонці без дощу.

«За всі роки незалежності в Україні не розробили і не налагодили серійне виробництво жодного зразку техніки для полегшення праці на вітчизняних баштанах, хоча дідівськими методами з такими площами впоратися дедалі важче. Адже тільки на Херсонщині збирають близько чотирьохсот тисяч тонн кавунів та динь щороку! Наші баштанні стали брендом, який вже по заслугах оцінили від Росії до Англії, але собівартість продукції, хоч і нижча, ніж у сусідніх країнах, все ще надто висока через надмірну частину ручної праці, — наполягає директор Південної державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України, кандидат сільськогосподарських наук Володимир Лимар. — Протягом останнього десятиріччя на нашій станції створили понад десять нових посухостійких сортів кавунів, динь, томатів, баклажанів та кубоподібного солодкого перцю, на кшталт суперраннього сорту «Злато скіфів», про який уже писав «Голос України». Однак розробка одного сорту нині обходиться у мільйон гривень, а з фінансуванням селекціонерам важкувато. Потрібна принаймні регіональна програма «адаптації» сільського господарства до роботи в часи глобальної зміни клімату, що включала б стимулювання виробництва техніки, виведення нових сортів, впровадження енергоефективних та водоощадних технологій. До речі, однією з таких технологій можна скористатися коли завгодно — особливих витрат вона не потребує і полягає у збільшенні міжрядь на баштанах із звичних 1,4 до 2,8—4,2 метра. Тоді рослини отримують більше поживних речовин з грунту, і нормально розвиваються навіть без зрошення. Експеримент на землях сільгосппідприємства «Лідія» Скадовського району Херсонщини показав: на ділянці з ширшими міжряддями десять тонн баштанних з гектара, а на звичайній — трохи-трохи до чотирьох тонн «дотягли». От і порівнюйте».

Звичайно, попросити у держави грошей на чергову програму боротьби з посухою було б найлегше. Але аграрії півдня кажуть, що гроші й самі заробили б, якби влада посприяла у збільшенні обсягів експорту їхньої продукції за кордон, надавши суто організаційну, юридичну й технічну допомогу в створенні впізнаваних брендів та кооперативів (не одноосібникові ж з митницями перемовини вести й іноземних покупців вишукувати), розгортанні рекламних кампаній. А вже кошти, отримані від збуту оптових партій садовини й городини, знаменитих херсонських кавунів, можна було б вкладати в нову техніку й виведення посухостійких сортів. І, мабуть, часу на розкачку природа не дасть, оскільки балувати нас небесна канцелярія не збирається — іспит у селян вона прийматиме суворо.

На вищезгаданій конференції озвучили й тривожні спостереження синоптиків. Починаючи з 1980-го, на долю України вже випало 19 років з літніми температурами понад середню норму. І, схоже, двадцятий подібний рік також не забариться.

 

Херсонська область.