У селі Жуки поблизу Полтави вже місяць як відкрили скульптурний образ Покрови Пресвятої Богородиці. Вона здавна вважається заступницею українських козаків, тож саме її статуя на постаменті увінчує символічний курган пам’яті захисників Батьківщини. Композиція стала своєрідним центром Меморіалу козацької слави. Втім навіть у розташованому за півтора десятка кілометрів звідси обласному центрі про цей меморіал знають небагато людей. Чому? Спробуємо розібратися.

Із бур’янів безпам’ятства...

Донедавна тут, у селі за півтора десятка кілометрів од Полтави, на місці давньої Покровської церкви і прилеглого до неї цвинтаря був порослий бур’янами пустир. І це при тому, що у ХVІІІ сторіччі там поховали найвідомішого козацького літописця Самійла Величка, який доживав віку в рідних Жуках. Його переповідач сучасною українською мовою — відомий письменник Валерій Шевчук — свого часу нагадав «правнукам поганим» про необхідність ушанувати видатного земляка. За наполяганням В. Шевчука 1995 року на цьому пустирі встановили пам’ятний знак Самійлові Величку — кам’яну брилу з написом. І пообіцяли згодом поставити гідний видатного літописця пам’ятник...

Майже за півтора десятиріччя на ту місцину звернули увагу знову. Коли збиралися відзначати 300-річчя трагічної для України Полтавської битви, патріоти вказали на парадокс: на тому полі та довкола нього є пам’ятники росіянам, шведам, власне, всім учасникам баталії, крім... українців. Насамперед тим нашим козакам, які разом із гетьманом Іваном Мазепою та кошовим отаманом запорожців Костем Гордієнком воювали проти поневолювача Гетьманщини-України — російського царя Петра І. Однак пропозиції повернути бронзового Мазепу до Полтави та бодай пошепки нагадати про українців на полі «слави русского оружія» наражалися на затятий спротив тодішнього полтавського міського голови Андрія Матковського.

Навіть установлені патріотами на узбіччі того поля у межах міста саморобні дерев’яні хрести на честь козаків-«мазепинців» постійно викорчовували за вказівками міської влади. Активісти згадали, що напередодні Полтавської битви війська Мазепи та Карла ХІІ квартирували й у Жуках. А це вже — територія Полтавського району, куди міський голова-українофоб «не діставав»... Тамтешніх активістів підтримали «помаранчеві» керівники району, області та Президент Ющенко. Заговорили про необхідність спорудити в Жуках меморіал козацької слави. З відбудованою Покровською церквою, кількома пам’ятниками, окремим музеєм... Щоправда, намірам завадила фінансова криза.

Дорога до храму — крізь нові терни

За таких умов найшвидше впоралися з пам’ятним знаком, виготовленим і встановленим коштом... сусідньої держави. Ні, не Росії. Тут увіковічили словацького релігійного діяча і просвітителя Даніеля Крмана, що пройшов із армією Карла ХІІ шлях до Полтави й описав його у своєму щоденнику. Поруч із чималим гранітним обеліском, прикрашеним портретом іноземця, «Величків камінь» видається бідним родичем. До двох згаданих літописців тієї доби хотіли «присусідити» й третього — шведа Густава Адлерфельда (його нотатки також стали безцінними історичними документами). Та шведи передумали. Надто після того, як міська влада наплювала їм у душу, відмовившись прийняти у дарунок для музею Полтавської битви погруддя Карла ХІІ...

Зрештою, вже після відзначення ювілею, біля двох згаданих пам’ятних знаків з’явилася культова споруда. На повноцінну церкву коштів не нашкребли, тож збудували ошатну каплицю. В її відкритті 26 грудня 2009 року взяв участь Президент Ющенко. Тоді освятили і символічний курган пам’яті, увінчаний дерев’яним хрестом, який тепер «замінили» Пресвятою Богородицею. До підніжжя кургану лягла земля, привезена з Батурина та інших козацьких святинь. Невдовзі релігійна громада УПЦ Київського патріархату облаштувала в каплиці іконостас, тепер це храм, де правлять службу Божу.

А от про світське — головне — призначення меморіалу «біло-синя» влада, що змінила «помаранчеву», одразу забула. Не кажучи вже про відображені в ескізних проектах обіцянки попередників спорудити пам’ятники Пресвятій Богородиці, українським козакам, Самійлові Величку та звести тут музей історії наших лицарів волі. Один із рушіїв проекту — писар Українського козацтва Полтавщини Володимир Зайцев, котрий мешкає в Жуках, пригадує, з яким цинізмом говорили тодішні «батьки» району та області: мовляв, це ж ви, «помаранчеві», затівали те будівництво — ви і продовжуйте... Навіть районні козацькі свята можновладці влаштовували деінде. А у Жуки лише зрідка, переважно на «корпоративні» урочистості, навідувалися активісти козацького руху краю. Та й то не всі. Бо ті з них, які орієнтуються на УПЦ Московського патріархату, досі воліють «не світитися» у товаристві сучасних «мазепинців» і представників «чужої» для них церкви...

За яку «сільраду» воював Мазепа

Парадоксально, але й нинішня влада не поспішає «відкривати очі» на меморіал, який від початку претендував на статус всеукраїнського. Не йдеться про недоречні в умовах війни значні фінансові затрати (на кшталт будівництва музею). Але які кошти потрібні, щоб включити це знакове місце до переліку об’єктів бодай одного офіційно затвердженого туристичного маршруту Полтавщини? Щоб його відвідували школярі, студенти, гості краю. Хоча б ті, що постійно проїжджають трасою повз поворот на Жуки, поспішаючи у розташований за лічені кілометри звідси музей-заповідник «Поле Полтавської битви».

До речі, проїхати до нього допомагають вуличні покажчики, ними «заліплена» вся Полтава. А про козацький меморіал тут не нагадує нічого... І це при тім, що відкриття скульптури Пресвятої Богородиці, згідно з офіційними святцями, ознаменувало завершення будівництва його першої черги. Та про цю подію на сайтах обласної і районної влади не згадали ані словом! Нікого з цих владних структур на урочистостях не було. Чому? Та тому, що й скульптуру ту, яка вже кілька літ припадала пилом десь на задвірках, нарешті витягли звідти і поставили на виготовлений раніше постамент без будь-якої участі представників крайової влади. Козацькі активісти просто скористалися передвиборчими фінансовими щедротами місцевого політика і бізнесмена...

Через те у багатьох земляків склалося враження, що Меморіал козацької слави хочуть просто «спихнути» на Тахтаулівську сільраду, якій підпорядковані Жуки. Але ж і гетьман Мазепа, і кошовий отаман Гордієнко зі своїми побратимами-козаками воювали не тільки за згадані полтавські села. Вони боролися за Україну, землі якої сьогодні топчуть ті самі окупанти й загарбники. Невже знову забудемо про це років на 300?

Фото автора.

Пресвята Богородиця своєю Покровою оберігає «іменний» храм і пам’ять про наших козаків.

Пам’ятний знак Самійлові Величку.