Священик отець Роман (Бобесюк) із міста Дубно (на знімку), прослухавши богословські студії у Ватикані, став не тільки щирим проповідником християнських істин, а й пристрасним фотомитцем.
Він — настоятель чи не наймолодшого в Україні та одного з найгарніших в усій окрузі храму Вознесіння Господнього Української греко-католицької церкви.
— Як створювалася ця краса, я можу засвідчити і документально, і візуально, — каже священик, — бо за час будівництва зробив тисячі фотознімків: коли закладали фундамент, коли толокою облаштовували територію, коли встановлювали куполи... Вийшов масштабний фотолітопис.
Фотографує Роман Бобесюк з дитинства. Захоплення перейняв від батька та двоюрідного брата, котрий працював у фотолабораторії. Саме в цій лабораторії Роман навчився проявляти плівки, пізнав ази створення чорно-білих світлин. А від батька, механізатора за професією та фотомитця за покликанням, — вловлювати для знімків найпривабливіші картинки.
Спочатку у Романа був найпростіший радянський фотоапарат «Смена», якого сільський хлопець (народився в селі Красносільці на Тернопіллі) брав із собою повсюдно: навіть коли пас корів... А перший «цифровик» — це подарунок від батька на день народження, коли Роман їхав до Рима на навчання в Папському Григоріанському університеті.
— Це були золоті роки мого життя як у науці, так і у фотомистецтві, якщо мою творчість можна так назвати, — каже отець Роман. — Проживав я на території Ватикану в українській колегії святого Йосафата, брав участь у зустрічі з Папою Римським. Часто бував в історичних місцях, таких, як площа Навона, бачив замок святого Ангела, Пантеон, фонтан Треві, найвищий (26 метрів) у Римі, милувався Колізеєм, не раз відвідував базиліку святого Петра....
Кожен із названих об’єктів — чудовий витвір мистецтва. Все це фіксував його фотоапарат.
— Як художник іноді хоче взяти в руки пензель, щоб зобразити щось красиве, так і в мене виникало і виникає бажання спинити неповторну мить на фотокартці. Загалом у фотосправі я не професіонал, радше — досвідчений любитель. Водночас не проти дослухатися до порад фахівців. Роблю це під час зустрічей зі справжніми професіоналами та через соціальні мережі. Навіть якби випала нагода досконало повчитися фотосправі, не відмовився б, бо нині, маючи хороший апарат «Nіkon», розумію: головне — не в технічному оснащенні, а в людському чиннику, в пізнанні можливостей, усвідомленні, наскільки те, чим ти займаєшся, має служити на благо добра та любові, — каже о. Роман.
Священик-фотомитець хоче організувати свою першу фотовиставку з духовної тематики, і, можливо, не одну. Принаймні тем для них дуже багато. Чого варті в цьому сенсі, приміром, паломницькі подорожі. Але навіть і без виставок він відкрив для себе одну просту істину: мова фотографій — одна на весь світ. Якось під час іспиту в Папському Григоріанському університеті професор запитав його, якою мовою будемо спілкуватися (а він їх знав щонайменше десять). Спробували українською, потім — польською, затим — італійською. На якійсь — краще, на якійсь — гірше, але порозумілися. А от гарна світлина дає змогу розуміти одне одного і без слів!
Млинів.
Рівненської області.
Фото автора.
