Маленьким господарствам — велика допомога,

Господарству з Менського району «Авангард» (очолює його Володимир Прищепа) з 2001 року було передано шість одиниць техніки майже на два мільйони гривень. У «Левоні» (Чернігівський район, директор — Василь Левицький) з 2005 року взяли одинадцять одиниць майже на два мільйони. У «Колосі» (Козелецький район, керівник — Петро Макаренко) одержали дві одиниці вартістю 700 тисяч гривень. Усе це свого часу значно допомогло підприємствам у їх становленні. І вони радо діляться досвідом.

Приватно-орендне сільгосппідприємство «Колос» — одне з типових клієнтів компанії, яка має рядок у держбюджеті, закуповує за ці гроші техніку вітчизняного виробництва і передає її таким господарствам у лізинг. «Колос», що обробляє 500 гектарів землі, не можна назвати великим. Таким велетам, як «Дружба-Нова», угіддя якої розкинулися неподалік, і мають понад сто тисяч гектарів, точно не конкурент. 

— До речі, «Дружба-Нова» також є клієнтом «Украгролізингу». За час свого становлення вони взяли у нас техніки на 12 мільйонів гривень, — розповідає директор Чернігівської філії компанії Євген Лисиця. — Але тепер міцно стали на ноги (у тім числі, і завдяки лізинговій техніці!). Мають можливість купувати й високовартісну імпортну техніку, ще й за повну ціну. Та продовжують експлуатувати і ті механізми, які отримали свого часу від «Украгролізингу». Ми пишаємося, що долучилися до їхнього зростання. Тепер співпрацюємо з іншими, малими та середніми господарствами, для яких лізинговий механізм стає чи не єдиною підтримкою і можливістю придбати сучасну техніку.

У «Колосі» того дня нас приймала заступник керівника агропідприємства (а за сумісництвом — дружина) Ольга Макаренко. Її чоловік головує тут вже 26 років. Взятий господарством у лізинг комбайн «Славутич» зустрічав автобус з журналістами біля траси. «Дощі якраз пішли, землі важкі, до поля можете не проїхати», — пояснила господиня.

— Свого часу ми разом з чоловіком закінчували сільгоспакадемію, — розповідає співрозмовниця. — Він був одним з кращих учнів. Його на кафедрі залишали, а він вагався: погоджуватися чи ні. А я страшенно люблю землю, щоб квітів було море, і коло хати... Та й на базар усе життя бігати не хочеться, аби купити ту картоплину чи морквину. Вирішили, що маємо жити на землі. Тут і Десна поруч. Чоловік прийшов у господарство простим електриком. Два роки лазив по стовпах, на велосипеді їздив. Потім його поставили у хазяйстві головним інженером, бо не було кого. А далі — обрали головою колгоспу. Доріc і до начальника сільгоспуправління району. Спробував, але вирішив, що чиновнича робота не для нього. Взялися за агробізнес.

— Про лізинг дізналися, підглянувши нову техніку у тій же «Дружбі-Новій», — продовжує жінка. — Та боялися: чи потягнемо? У них — великі обсяги, а ми так — виживаємо потроху. Адже з комбайнами мучилися. Їх вісім, усі старезні: «Нива», «Колос», «Єнісей». Буквально на очах розсипалися. Треба було багато запчастин. Позаминулого року ризикнули у повторний лізинг взяти херсонський «Славутич». Умови виявилися цілком прийнятні. Якщо брати кредит у банку — треба закладати майно: худобу або будівлі. Споруди у нас геть ніякі, як у будь-якому колгоспі. А так вигідно -у заставі той таки комбайн, поквартально сплачуємо. Знаємо, на яку дату скільки треба — є чіткий узгоджений графік погашення. Виходить сім відсотків річних від залишкової суми — нас це влаштовує. У банку, якщо позичати, здеруть мінімум 22 відсотки і то — спробуй взяти. А тут усе швидко вийшло. Приїхали до Чернігівської філії, уточнили, які комбайни пропонують, яка вартість, які платежі, поспілкувалися з бухгалтером — через місяць був у нас комбайн. Покористувалися рік, наступного придбали у лізинг ще й сівалку. За неї поквартально платимо 6,4 тисячі гривень. За комбайн — 20,3 тисячі. Цілком прийнятно, й зацікавлені виплатити якнайшвидше, бо хочемо взяти ще техніку. Якщо порівняти, приміром, нашу стару «Ниву», то «Славутич» значно продуктивніший. Зі збиранням усього врожаю справляються два комбайнери, що теж важливо. Адже з людьми у нас проблеми, як і скрізь по селах. Усі стараються їхати по містах, до Києва, туди, де більше платять.

Звісно, коли обирали комбайн, то розглядали з чоловіком можливість купити й високопродуктивного імпортного. Але не з нашими фінансовими можливостями. Дочка навчила: каже, мрій про реальне, воно й збуватиметься. Про недосяжне не треба. Тепер спостерігаємо за сусідами, які придбали «Джон Дір». Різниця в ціні — чи не у чотири рази. А ми свого взяли за залишковою вартістю у 450 тисяч гривень. Купили, так би мовити, з рук, ним вже користувалися в іншому господарстві. Тож з’їздив чоловік з комбайнером у те господарство, подивилися — добрий комбайн. І з запчастинами немає проблем. Хоча поламок майже не було — дріб’язкові. За весь час лиш раз вийшов з ладу, довелося міняти запчастину — торік, коли почали молотити кукурудзу. Подзвонили на Херсонський завод. Там пообіцяли деталь передати «Новою поштою», через два дні, мовляв, отримаєте. Але чоловік вирішив, що й два дні задовго, адже жнива. Скочив увечері в «Жигулі» й змотався туди-назад без відпочинку.

Навряд чи з «Джон Діром» так само швидко впоралися б. Мало того, що вартісний і сам комбайн, а ще й запчастини. У Бобровицькому районі фермер узяв «американця». Щось там зламалося, і цілий сезон той комбайн простояв, бо важко було знайти деталі до нього. І по грошах, бідкався, коли купував — не влазив ніяк. А з відстрочкою виплат ніхто не хотів йому давати й чекати.

Вважаю, що ми знайшли вигідний варіант придбавати техніку. Адже лізинг — один із способів пристосуватися до наших непростих умов. Я часто повторюю: «Чому вимерли мамонти? — Бо не змогли пристосуватися до нових погодних умов. Треба вміти пристосовуватися. Для нас це секрет виживання», — посміхається господиня.

Розмову продовжили у дещо затісній для столичного «десанту» конторі господарства. За словами директора департаменту лізингу Національної акціонерної компанії «Украгролізинг» Олександра Ціомальчука, дістатися до лізингової компанії звичайному фермеру дуже просто:

— У нас в кожному регіоні є філія, — розповів він. — Щоби ніхто не штовхався там у столичних пробках, не шукав. А так до нас, справді, вільний доступ, у кожній філії працюють досвідчені фахівці. Вони орієнтуються, що потрібно господарствам саме цього регіону.

Правда, часом трапляються і недобросовісні клієнти. По-варварськи ставляться до техніки та обладнання.

— Більшість клієнтів порядні, дбають про отриману техніку, — продовжує Олександр Ціомальчук. — Але є й такі, які працюють на виснаження. Сподіваються, що рік-другий вона поробить, а потім нам скажуть: «Забирайте!». А там і забирати нічого. На жаль, є така проблема. Цю техніку вилучаємо з експертною оцінкою, доводиться судитися з несумлінними господарствами за відшкодування. Але намагаємося таких випадків не допускати. Тому наші фахівці постійно, за спеціально розробленим графіком, їздять по Україні, слідкують, як експлуатується техніка. Адже є, приміром, ґрунтообробні агрегати. Достатньо розвернутися у полі, не піднявши їх робочі органи, і одразу виходять з ладу. Одна помилка тракториста -й агрегат можна «вбити».

За словами Олександра Ціомальчука, фінансовий лізинг зручний у всіх відношеннях, адже залишається єдиною бюджетною програмою з оновлення машино-тракторного парку сільгоспвиробників. Особливо така допомога важлива для невеликих агроформувань та фермерських господарств, оскільки техніка передається під 7 відсотків річних у гривнях без прив’язки до долара. Жоден банк таких умов не дає! До того ж існує гнучка система лізингових платежів. Вони можуть проводитися поквартально або раз на півроку. Адже, як відомо, життя сільгосппідприємства залежить від сезону. Багатьом платити кожен місяць накладно.

Чимало запитів від господарств до компанії надходить з приводу забезпечення іноземними тракторами та комбайнами. Ця техніка високопродуктивна, на неї є попит. Водночас передавати хазяйствам «Украгролізинг» може лише машини та агрегати вітчизняного виробництва. І це логічно, адже національна акціонерна компанія створювалася не тільки для підтримки селян, а й українських заводів, які від «Украгролізингу» одразу отримують кошти за реалізовані, приміром, комбайни чи сівалки і можуть їх освоювати. Зрозуміло, якщо спрямовувати ці гроші на придбання іноземних машин -потерпатиме вітчизняний виробник.

Разом з тим, в Україні виробляється не вся лінійка аграрної техніки. Приміром, на вітчизняних заводах так і не навчилися складати важких тракторів — потужністю понад 300 к. с., хоча вони є, скажімо, у сусідів — білорусів. З комбайнами також проблеми. Той же «Славутич», як стверджує директор Чернігівської філії Євген Лисиця, непоганий за технічними характеристиками, але програє за якістю металу. Вихід вбачається у створенні в Україні спільних підприємств, як це, приміром, планують зробити на херсонському заводі, щоб разом з німецьким «Клаасом» випускати комбайни. І доречно було б, наголошували під час прес-туру, й такі машини все-таки пропускати через лізинг, адже вони доволі вартісні. Також, вважають в «Украгролізингу», було б добре поставляти на умовах лізингу техніку й іноземного виробництва — ту, аналоги якої поки що не складають на вітчизняних потужностях.