На виїзді — успішно, у Києві — як завжди...

Протягом першої половини зустрічі в Загребі футболісти «Чорноморця» здебільшого оборонялися. І, як наслідок, отримали гол «у роздягальню». Либонь, у перерві Роман Григорчук вказав підопічним на помилки. Адже у другому таймі вже була картина маслом: два влучні удари і підсумкова перемога.

Порадував і «Дніпро». Його помітно посилив Руслан Ротань, який зумів відновитися після ушкодження. Цікаво, що саме йому вдалося провести переможний гол. Капітан пробив, перебуваючи у воротарському майданчику господарів, після подачі кутового Євгеном Коноплянкою. Цей влучний удар став логічним втіленням територіальної переваги «Дніпра».

Тепер про неприємне. У першому таймі на «Олімпійському» ми побачили примітивні дії господарів та організовану й чітку гру скромних гостей, яких і наші футболісти, і їхні прихильники обіцяли шапками закидати. Та якщо б не самовіддана гра Максима Коваля, то бельгійці поклали б у ворота «Динамо» принаймні пару м’ячів. Адже оборона господарів влаштувала прохідний двір.

Знову ми стали свідками знайомої динамівської тактики: хто в ліс, хто по дрова. Без останньої гострої передачі, з повернутим спиною до воріт суперника Брауном Ідейє. Однак ми терпляче чекали. Мовляв, почнеться другий тайм, і «Динамо» неодмінно додасть у русі, загострить гру. І таки дочекалися... ганьби, бо забили нам. Черговий провал в обороні, і Горью поцілив у кут динамівських воріт.

Цього разу Олег Блохін, попри свій душевний стан, сам намагався розговорити журналістів. Зрозуміло, розмова вийшла сумна. А після неї кореспонденту «Голосу України» вдалося поспілкуватися з динамівським наставником ще й віч-на-віч.

— Так, психологічний стан тисне на всю команду. Якщо розібратися з нашими форвардами, яких у нас два, то на тренуваннях я їм усе розповідаю. Можливо, тут суто психологічний момент. Докладніше, мабуть, я пояснити не можу. Потрібно мати голеве чуття — раніше стартувати, раніше приймати рішення, вгадувати ситуацію. Хочу вибачитися перед уболівальниками...

— Українці — так, іноземці — не знаю. Можливо, мені так перекладають. Доведеться, напевно, французьку опановувати. Запитую у футболіста: готовий відіграти, усе розумієш? Відповідає, що готовий і розуміє. А коли виходить на поле, то не виконує завдання...

— Я вірю, що ця команда гратиме. Але всім постійно чути, що треба чекати, звичайно, набридло. «Динамо» — рідний для мене клуб, і мені неприємно програвати, як неприємно і президентові, і глядачам. Мене можна стратити, але я розумію, де перебуваю і що роблю. Вихід повинен бути. Просто результату поки що немає. Запхали б сьогодні якийсь м’яч — було б набагато легше...