Право кожного на правову допомогу є одним із фундаментальних прав людини, що не може бути обмежене чи скасоване навіть за умов надзвичайного чи воєнного стану (частина друга статті 64 Конституції України). 

Універсальний інструмент

Зміст конституційних положень про право на правову допомогу витлумачено Конституційним Судом України в рішенні від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, відповідно до якого положення частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі та формах, як вона того потребує.

На думку вчених, право особи на правову допомогу — це не тільки право особи як суб’єктивна можливість, а й певна гарантія реалізації усіх інших прав і свобод. Важливість права на правову допомогу зумовлена ще й тим, що воно є необхідним елементом механізму правового захисту в суді. Зважаючи на те, що вказане право належить до громадянських (особистих) прав і свобод, воно є невід’ємним і невідчужуваним правом особи, від якого вона не може відмовитися за будь-яких обставин.

Однак на практиці зазначене право не завжди реалізується, причому це залежить не від законодавця чи якості адвокатських послуг, а від посадових осіб органів влади, насамперед правоохоронних органів, які відповідно до закону мають охороняти права і свободи громадян, а нерідко перешкоджають їх здійсненню.

У теорії — одне, на практиці — зовсім інше

Гарантії реалізації та принципи забезпечення права на захист і кваліфіковану правову допомогу особі, яка підозрюється, а потім і обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, сформульовані в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи 1950 року (стаття 6) та Міжнародному пакті про громадянські та політичні права ООН 1966 року (стаття 9). Ці міжнародно-правові стандарти забезпечення права на захист та кваліфіковану правову допомогу в сукупності з нормами Конституції України та відповідними рішеннями Конституційного Суду України стали основою для суттєвого реформування кримінально-процесуального інституту захисту та надання правової допомоги під час внесення періодичних змін до Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК України) 1961 року та розробки і прийняття нового КПК України 2012 року.

Практична реалізація громадянами права на правову допомогу в кримінальному процесі породжує низку проблем і об’єктивного, і суб’єктивного характеру. Особливо важливою є та з них, що пов’язана з порушенням права на доступ до правової допомоги особі, зокрема в тих випадках, коли її затримали правоохоронці.

З 1 січня 2013 року в Україні почала функціонувати система безплатної правової допомоги за моделлю: 24 години на добу та 365 днів на рік. Згідно з новим правовим регулюванням органи правопорядку зобов’язані повідомляти в регіональні центри правової допомоги про кожне адміністративне чи кримінальне процесуальне затримання. Але 

вже виявлено десятки ситуацій, коли на веб-сайтах обласних управлінь внутрішніх справ повідомляється про затримання «корупціонера» чи іншого підозрюваного у скоєнні злочину, а центр правової допомоги про цей факт не проінформовано. 

Незрозумілою залишається логіка таких правопорушень, адже докази, отримані під час допиту затриманого підозрюваного без участі його захисника, повинні визнаватися незаконними і не можуть використовуватися у судовому процесі.1

Перешкоджання в реалізації права на правову допомогу, наприклад, на момент затримання громадянина правоохоронцями, завдає неабиякої шкоди суспільним інтересам та правам і свободам такого громадянина.

Суспільна небезпека порушення права громадянина на отримання правової допомоги при його затриманні може бути порівняна з небезпекою, яка існує для суспільства, коли в ньому порушуються або перешкоджається реалізація інших громадянських (особистих) прав: статті 121—128 Кримінального кодексу України (далі — КК України). Не кажучи вже про те, що порушення права на отримання правової допомоги нерідко супроводжується насиллям над особою, яку затримали правоохоронці.

Очевидно, що право на отримання правової допомоги потребує кримінально-правової охорони, оскільки без цього може завдаватися шкода не тільки іншим правам і свободам особи, а й здоров’ю та життю громадян.

Виходячи з викладеного, пропонуємо включити до розділу V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» спеціальної частини КК України норму такого змісту:

«1. Незаконне (або умисне) перешкоджання в отриманні правової допомоги особі, яка затримана правоохоронним органом, — карається штрафом до ___ мінімальних доходів громадян або арештом на строк від 6 місяців до 1 року». Можливо, треба ввести посилену відповідальність за системність таких порушень.

Нерідко перешкоджання в отриманні особою правової допомоги при затриманні правоохоронцями особи пов’язане з умисним заподіянням сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом завдання побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити затриманого вчинити дії, що суперечать його волі, в тому числі отримати від нього відомості чи визнання, або з метою покарати його за дії, скоєні ним, чи в скоєнні яких ця особа підозрюється, а також із метою його залякування чи дискримінації. Однак ці дії не включені до запропонованої редакції статті про перешкоджання в отриманні особою правової допомоги, оскільки в КК України вже існують склади злочинів, передбачені його статтями 121—128.

Висновки і пропозиції

Правопорушення представників правоохоронних органів у смт Врадіївка та інших населених пунктах, які призвели до масових виступів населення проти свавілля і тортур правоохоронців, фактично починалися з перешкоджання в отриманні громадянами правової допомоги, хоча про це ЗМІ майже не згадують2. Надання цієї допомоги своєчасно виключає будь-які форми насилля над особою, яку затримують правоохоронці. Саме тому вважаємо, що 

настав час для запровадження кримінальної відповідальності за перешкоджання в отриманні особою правової допомоги при її затриманні правоохоронцями. 

Це не тільки сприятиме утвердженню права кожного на правову допомогу в кримінальному процесі, а й забезпечуватиме встановлення більш чіткого і справедливого балансу прав та інтересів між правоохоронцями та адвокатами як рівними учасниками кримінального процесу. Беручи до уваги зазначене, пропонуємо:

1. Законодавцю закріпити в окремій статті спеціальної частини КК України склад злочину — перешкоджання в отриманні особою правової допомоги при її затриманні — та відповідну міру покарання.

2. Прокуратурі України запровадити спеціальний моніторинг щодо фактів перешкоджання правоохоронцями в отриманні особою правової допомоги при її затриманні.

3. Керівництву правоохоронних органів, які здійснюють затримання громадян за підозрою у скоєнні ними злочину, затвердити або оновити підзаконні акти, які регламентують безперешкодний доступ таких громадян до адвокатури для отримання правової допомоги на платній або безоплатній основі.

4. Академії адвокатури провести круглий стіл на тему: «Проблеми кримінальної відповідальності за перешкоджання в отриманні особою правової допомоги при її затриманні» за участі представників правоохоронних органів, адвокатури, правозахисних організацій та вчених, а також організувати наукову розробку цієї теми.

Володимир КАМПО, суддя Конституційного Суду України, кандидат юридичних наук.

Від редакції: 16 вересня Володимир Кампо відсвяткував своє 65-річчя. Редакція газети вітає ювіляра з цією подією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Володимир Кампо.