Хто є найбільш впливовим в нашій країні? Хто визначає зміст реформ чи обумовлює їх відсутність — Президент, прем’єр, парламент, олігархи? Чи, коли в країні не відбувається реальне подолання корупції, бюрократії та монополізації економіки, на перший план виходять кредитори — міжнародні фінансові донори, які разом з позиковими грошима надають обов’язкові до виконання «рекомендації» всім вищеназваним?

Чи погоджуємось ми з тим, що наша стратегія — це виживання та отримання чергового траншу МВФ? Чи віримо ми в те, що закордонні кредити, а не внутрішні радикальні реформи врятують нашу економіку та країну? Чи такими мудрими і до того ж україноцентричними є наші неоліберальні закордонні радники, яких інколи не хочуть бачити навіть у них на батьківщині?

Чи вчить нас чомусь досвід інших країн — Аргентини, Мексики, колишньої Югославії, Перу, Еквадору, які, отримуючи величезну фінансову «допомогу» від МВФ та інших поважних «донорів», відчули на собі гіркі плоди деіндустріалізації, технологічної примітивізації, втрати глобальної конкурентоздатності та, як наслідок, тотального безробіття, зубожіння населення, а то навіть і дефолту? 

Відповіді на ці питання залежать від світогляду, досвіду та компетентності. Насправді є два ідеологічні табори. В одному впевнені, що нові міжнародні позички — те, що має відбуватися поза обговоренням. Адже вони є необхідною умовою виживання країни. Це табір пристосуванців та тих, кому вигідна існуюча система. Табір псевдореформаторів, які прагнуть зберегти все майже, як є, і продовжити користуватися корупційними схемами попередників та заганяти падаючу економіку України за чужий рахунок далі в борги. Табір тих, хто прикривається «фасадами» реформ та порадами закордонних радників, виправдовуючи відсутність радикальних змін та власної національної економічної політики тяжкою ситуацією в країні.

В іншому таборі впевнені, що радикальні внутрішні реформи, направлені на детінізацію, деофшоризацію і демонополізацію економіки, а також реальне подолання корупції, контрабанди та бюрократії як джерело наповнення бюджету, здатні і мають замінити закордонні запозичення і забезпечити відродження національного виробництва, розвиток малого й середнього бізнесу, реальне поліпшення інвестиційного клімату. Радикальна партія послідовно обстоює саме такий підхід, діючи в інтересах населення, виробників, роботодавців, платників податків, а не олігархів, валютних спекулянтів чи закордонних фінансових інститутів.

Радикальна партія була одним з найактивніших учасників формування коаліційної угоди проукраїнської та проєвропейської парламентської більшості у Верховній Раді VІІІ скликання. Саме за нашим наполяганням у цій угоді передбачено механізми подолання безробіття, захисту малого бізнесу, створення робочих місць, залучення інвестицій і на цій основі — підвищення зарплат і пенсій та забезпечення цінової стабільності і стійкості гривні.

Базуючись на нашій економічній програмі, ми передбачили в коаліційній угоді підтримку і захист національної промисловості та створення кращих умов для українських виробництв та малого і середнього підприємництва — зокрема, включивши в угоду окремий розділ «Забезпечення прискореного економічного розвитку».

За нашим наполяганням коаліційна угода стала частиною програми дій уряду. Саме за цієї умови ми підтримали урядову програму. Ми передбачили відповідальність міністрів за виконання коаліційної угоди та механізм прийняття рішень радою коаліції консенсусом.

Сьогодні ж центральне питання — це інструменти втілення запланованих реформ і, передусім, формування державного бюджету. Ми надали офіційні пропозиції Прем’єр-міністру та уряду і беремо активну участь у робочих групах, щоб державний бюджет був сформований в інтересах людей та України, а не олігархів та закордонних організацій.

Ми наполягаємо, що держбюджет має стати не інструментом затягування пасків населення та малого бізнесу і залучення нових запозичень від міжнародних донорів, а антикризовим інструментом розвитку — відродження національної економіки, стимулювання власного виробництва та малого бізнесу, подолання безробіття і забезпечення зайнятості населення. Він має стати інструментом втілення в життя коаліційної угоди, інструментом стратегії та розвитку, радикальних реформ. Нам потрібен не «бюджет-бухгалтерія» чи «бюджет-інерція», а «бюджет-реформування» і «бюджет-стратегія».

Головне сьогодні — не скорочення видатків чи затягування пасків, а знаходження великих додаткових джерел наповнення бюджету не за рахунок населення та посилення податкового тиску на малий бізнес.

У Радикальної партії є 10 ключових пропозицій щодо наповнення бюджету без посилення фіскального тиску на простих людей і малий бізнес. Ми офіційно передали їх прем’єру та уряду та одночасно оприлюднили їх.

Наскільки вони будуть враховані і яка ідеологія візьме гору, ми побачимо в держбюджеті України на 2015 рік.

Серед наших головних пропозицій щодо наповнення державного бюджету: детінізація заробітної плати через радикальне зниження єдиного соціального внеску до 18%; реальна деофшоризація економіки; розширення податкової бази за рахунок звільнення від оподаткування прибутку підприємств, що реінвестується у національне виробництво; запобігання ухилянню від оподаткування при експортних операціях через трансферне ціноутворення; знищення контрабанди на митниці через запровадження інтегрованого з Євросоюзом митного оформлення товарів; запровадження податку на розкіш в складі податку на майно; перекладення тягаря воєнного збору найзаможніших шляхом зменшення ставки військового збору з заробітної плати населення та з одночасним обкладанням цим збором пасивних доходів (дивіденди, роялті, інвестиційний прибуток, відсотки на вклади); підвищення рентної плати за видобуток нафти, газу, використання водних, лісових та інших ресурсів з автоматичною індексацією на індекс промислових цін; реорганізація органів влади та радикальне скорочення кількості державних службовців та бюрократії; реструктуризація державного боргу тощо.

Реалізація цих пропозицій забезпечить додаткові надходження та економію видатків державного бюджету України, за самими скромними розрахунками, в загальній сумі понад 150 млрд. грн. на рік.

Вважаю економічним та соціальним злочином навіть обговорювати скорочення соціальних чи капітальних видатків бюджету до того, як вичерпані всі дійсно величезні резерви — корупція, тінізація та олігархізація економіки чи зовнішня боргова залежність!

Для прикладу — згідно з попереднім проектом держбюджету витрати на обслуговування державного боргу становлять близько 80 млрд. грн. Це одна з найбільших статей, яка, до речі, на відміну від більшості інших видатків вважається «священною коровою» і не піддається урізанню.

Минулого року ця стаття видатків становила близько 33 млрд. грн. Цього року щонайменше вдвічі більше. Це вже навіть не «десятина». Якщо так далі піде.... Потрібні радикальні зміни! Враховуючи воєнно-політичне та соціальне-економічне становище України, уряду доцільно було б ініціювати перемовини з ключовими кредиторами України щодо реструктуризації державного боргу шляхом призупинення нарахування та сплати відсотків і повернення основної суми запозичень до закінчення збройної агресії проти України і відновлення територіальної цілісності нашої держави.

Враховуючи унікальний історичний момент та смертельні виклики, які долає наша держава, постановка питання про реструктуризацію є політично виправданою та дипломатично прийнятною.

Досвід реструктуризації та списання державного боргу країн Паризьким клубом кредиторів свідчить, що з дати його заснування у 1956 роки було укладено близько 400 угод про реструктуризацію та списання боргів країн з усіх континентів на загальну суму майже 700 млрд. доларів США.

Показовим є приклад Польщі, якій у 1991 році було списано 50% боргів — 24 млрд. дол. США, чи Греції, якій у 2011 році було списано 50% боргів перед приватними інвесторами — 100 млрд євро.

Ми ж кажемо навіть не про списання, а про більш м’який формат реструктуризації — відстрочку, хоча, звісно, списання зіграло б значно позитивнішу роль.

Вивільнені за рахунок ініціативної реструктуризації держборгу кошти треба скерувати на відродження національної економіки та створення робочих місць. І ми подали уряду конкретні пропозиції щодо тих стратегічних видатків, які мають бути передбачені в бюджеті при будь-якому режимі економії і які дозволять запустити процес відбудови власної економіки.

1. Запровадження за рахунок держбюджету програм тимчасової зайнятості тимчасово переміщених осіб (біженців з Донбасу та Криму) та безробітних, які не здатні забезпечити собі мінімальний прожитковий рівень, для залучення їх до виконання будівельних, ремонтних робіт, надання соціальної допомоги літнім людям тощо. Видатки в сумі 12 млрд. грн. дадуть змогу залучити на тимчасові роботи до 500 тис. осіб, що є нагальною потребою з огляду на поточну соціально-економічну ситуацію в країні.

2. Підвищення мінімального розміру заробітної плати до рівня 2000-2500 грн. на місяць, який дасть можливість людині забезпечувати собі та своїй родині достатній життєвий рівень (харчування, одяг, житло) згідно з Конституцією України. Це забезпечить дієвий соціальний захист, зменшить соціальне навантаження у вигляді субсидій малозабезпеченим, підвищить купівельну спроможність населення та сприятиме розвитку внутрішнього ринку. А бюджетні видатки на реалізацію цієї пропозиції в державному секторі економіки будуть компенсовані доходами від збільшення податкових надходжень з приватного сектору економіки.

3. Розбудова індустріальної та інноваційної інфраструктури з залученням бюджетних коштів за моделлю державно-приватного партнерства за досвідом Польщі, Словаччини, Китаю, Туреччини, Малайзії дозволить спільно з приватними інвесторами створити по всій країні до десятка індустріальних та інноваційних парків — готових площадок для приходу інвесторів у виробничий та високотехнологічний сектор. Це дасть нові інвестиції, робочі місця, експортну виручку та стабільну національну грошову одиницю.

4. Створення базових державних інститутів розвитку: державного банку відбудови та розвитку, кредитно-експортної агенції та національного фонду кредитування малого бізнесу із додатковим залученням коштів міжнародних донорів та державним фінансуванням в сумі близько 3 млрд. грн. дозволять стартувати масштабне відродження національної переробної промисловості, реально інтегрувати її в Європейський економічний простір та забезпечити розвиток малого підприємництва як основи середнього класу.

5. Державне замовлення будівництва транспортної й інженерної інфраструктури, доступного житла, а також продукції військово-промислового комплексу, медичного обладнання національного виробництва тощо, добудова дитячої лікарні Охматдит. Спрямування 10—15 млрд. грн. на ці напрями дозволить стимулювати внутрішній попит на продукцію національної промисловості і будівельної галузі, задіяти за рахунок державних видатків позитивні мультиплікативні ефекти в економіці.

Безумовно, реалізація зазначених пропозицій потребує не консервативного «бухгалтерського» підходу, а справжніх радикальних реформ та політичної волі. І ми їх послідовно виборюватимемо!

Олег ЛЯШКО, народний депутат України, лідер Радикальної партії.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.