«Особливості правопису, відмінювання та походження імен» — нова книжка багаторічного літературного редактора, авторки багатьох мово-
знавчих праць, члена НСЖУ Марії Волощак. Поза сумнівом, це надзвичайно корисна і прикладна річ для вчителів, студентів, журналістів, державних службовців, політологів, рекламодавців і просто батьків, які вибирають своїй дитині ім’я. На жаль, особливо «грамотні» часто нарікають чад іменами-покручами, вважаючи що «Ніколай», «Міхаїл», «Артьом» чи «Данііл» звучить «какось культурнєє», ніж у традиційному українському варіанті. Культурніше не виходить, просто безглуздо.
Звичайно, як стверджує відомий мовознавець Олександр Пономарів у своїй книжці «Культура слова. Мовностилістичні поради», батьки мають право називати дітей бозна-якими іменами, але дуже бажано в цій «інтимній» справі усвідомлювати свою відповідальність перед ними і дбати не лише про свої міщанські уподобання, а й про доцільність вибору, про гармонійне поєднання затвердженого на сімейній раді варіанта з прізвищем та ім’ям батька. Інакше можна приректи свого нащадка на образливі прізвиська ровесників. Утім, не тільки в дитячому віці. Пам’ятаю, як глузували студенти з «титулів» свого викладача, непоказного, низькорослого чоловіка з величавим іменем «Річард». У поєднанні з «Івановичем» і прізвищем «Заднюк» — це було щось неперевершено-нісенітне...
Марія Волощак у новому посібнику не тільки подає правильне написання та відмінювання імен, а й докладно аналізує особливості їхнього походження, специфіку поширення в регіонах України та найрізноманітніші видозміни залежно від ситуації мовлення. Здатність імен до варіювання, наголошує авторка, не завжди береться до уваги під час оформлення документів, що викликає чимало небажаних явищ: у документи потрапляють повні імена у місцевій звуковій оболонці або замість повних імен фіксуються розмовно-побутові варіанти. Це неминуче призводить до юридичних ускладнень.
«Упродовж кількасотлітньої розкиданості нашого народу по різних державах українські прізвища зазнавали зросійщення, полонізації, мадяризації та іншої денаціоналізації, тобто втрати національного обличчя, — зазначає в передмові до посібника доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Т. Шевченка Олександр Пономарів. — Особливо інтенсивний цей процес був у Московській імперії до- і пожовтневих часів. Серед численних указів, циркулярів, ухвал про заборону української мови був і указ царя Олександра ІІІ 1888 року про заборону вживання української в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами...». На жаль, складається враження, що в нашій незалежній державі царське веління ще не зовсім втратило силу. Як правильно зауважує пан Пономарів, у нас тепер замість пристосованих до фонетико-морфологічних законів української мови християнських імен дітей часто називають на російський лад. А оскільки академічний «Словник власних імен людей» Лариси Скрипник та Ніни Дзятківської став уже бібліографічною рідкістю, то, наголошує професор, «правописному й вимовному впорядкуванню українського антропонімікону сприятиме пропонована нова книжка Марії Волощак «Особливості правопису, відмінювання та походження імен».
До речі, посібник побачив світ завдяки підтримці фракції Всеукраїнського об’єднання «Свобода» у Верховній Раді. Хоча правильне написання і вдалий вибір імені для своєї дитини не залежить від політичних уподобань батьків. Грамотність, вона або є, або її немає...