Буряків мало, залишається сподіватися на цукристість

Як вже повідомляла наша газета, в Україні стартували «бурякові жнива». Врожайність радує — на Волині з гектара у середньому копають по 587 центнерів, на Черкащині — по 434, Вінниччині — по 412, Львівщині — по 291 центнеру. За прогнозами, масове збирання солодких коренів розпочнеться десь наприкінці вересня. Нині на багатьох полях коренеплоди все ще набирають вагу. Цьому процесу сприяє й дощова погода. Якщо торік середня маса буряків була 485 грамів, то нині дорівнює 510. Обнадіює і цукристість. Вона вища, ніж торік — 15,4 відсотка.

Про площі з ностальгією

Попри оптимістичні новини з бурякових ланів, головний показник — площі під буряками — значно програє минулорічному. Офіційно навесні їх насіяли 292,6 тис. га (можна лише з ностальгією пригадати, як років двадцять тому ця цифра сягала 1,4 мільйона га!). До збирання залишилося 287 тисяч. Тому, у підсумку, меншим, ніж торік буде і вал  коренеплодів (в межах 11 млн. тонн), і кількість звареного цукру — 1200—1350 тисяч тонн.

Щоб окреслити наше солодке майбутнє, тут треба навести ще одну цифру. Українці за рік з’їдають 1,8 мільйона тонн цукру. Але дефіциту можна не боятися. На внутрішньому ринку залишилося чимало солодкого піску з минулих років. Тобто загальної кількості до наступної осені має вистачити. Але не більше, про значний експортний потенціал вже не йдеться.

Бажаючих варити знов поменшало

У нинішньому сезоні переробляти буряки планують 42 цукрові заводи. Таку інформацію озвучив заступник голови правління асоціації «Укрцукор» В’ячеслав Котков під час міжнародної конференції «Цінові стратегії на ринках зернових, олійних та цукру», яка відбулася минулого тижня у Києві (захід організувала інформаційна компанія «ПроАгро»).

Торік працювали 63 підприємства, а за часів Союзу було 192. Тобто охочих варити цукор з кожним роком стає дедалі менше. Скажімо, цукровики Сумщини ще навесні заявили, що цього року не запускатимуться. Тепер один із заводів, ніби, збирається включитися у сезон переробки. Та що йому переробляти, коли область практично не посіяла буряки. Втім, транспорт у нашій країні працює непогано, за великого бажання можна привезти сировину і з інших регіонів, приміром, з Полтавщини. Це, звісно, додаткові витрати, які ляжуть на собівартість цукру.

На Миколаївщині завод  стояв давно — цього року   буряки там вирощують на поливі. Відновили зрошувальну систему. Якщо у південних районах це зробити, кажуть фахівці, буряк даватиме і по 1000 центнерів з гектара. Але на богарі на півдні вирощувати коренеплоди — марна справа, рослини всихають через брак вологи.

Покупці, готуймо гаманці!

Тим часом, переробники небажання запускати потужності пояснюють передусім дешевизною солодкого піску на внутрішньому ринку. Так, в останні три роки, йшлося під час згаданої конференції, витрати на виробництво цукру на окремих підприємствах перевищували виручку за його реалізацію. Приміром, середні оптово-відпускні ціни на цукор з осені минулого року коливалися в межах 4900 — 5250 гривень за тонну з урахуванням ПДВ, а в окремих випадках реалізація здійснювалася і за нижчою ціною. Тоді як середні витрати на виробництво тонни солодкого піску в 2012-му (за вартості цукрових буряків 431 грн./т), за словами В’ячеслава Коткова, — в межах 6850 гривень за тонну.

А тут ще й газ. На заводах скаржаться, що цукровиробництво одне з найенергоємніших серед підприємств харчової промисловості. Частка палива та енергії в собівартості переробки буряків становить 45—50 відсотків.

Як розповіли під час конференції, підвищення цін на природний газ для промислових споживачів та на інші складові, що формують собівартість цукру, зокрема, на вапняковий камінь, дифузійні ножі, мішкотару, хімпрепарати (формалін), сірку, фільтрувальну тканину, металопрокат, кальциновану соду тощо, також здорощає  виробництво солодкого продукту. А відсутність кредитних ресурсів поглиблює демпінгові процеси на ринку цукру, оскільки заводам і товаровиробникам необхідно гарячої пори ледь не щоденно поповнювати обігові кошти для забезпечення стабільної роботи (оплата сировини, природного газу, вугілля, збирання цукрових буряків, перевезення тощо).

Нині оптова ціна на цукор коливається в межах 5613 — 5620 грн. за тонну з урахуванням ПДВ. На заводах бідкаються, що у сезон масової переробки буряків (жовтень—листопад), через відсутність кредитування з одного боку, й невідкладну потребу в обігових коштах з другого, вони змушені будуть продавати солодкий пісок в умовах його сезонного надлишку на внутрішньому ринку за ціною навіть нижче від витрат на виробництво і зазнавати значних збитків. За прогнозами, цукор в опті може подешевшати до 5 гривень за кіло. І ціни на нього, вважають у галузевій асоціації, почнуть зростати після закінчення сезону переробки, тобто у січні-лютому, але, запевняють, різкого підвищення не очікується.

Втім, у експертів ринку прогнози менш оптимістичні для споживачів — на липень-серпень наступного року вони називають оптову ціну на солодкий пісок у 7—7,1 гривні. Тобто у роздрібній торгівлі найдешевший цукор коштуватиме 8—9 гривень за кіло. А для виробників це перспектива перейти на стабільно рентабельне виробництво. Звісно, якщо ринок не переб’є ввезення цукру-сирцю в рамках квоти СОТ — на пільгових умовах. 

З історії питання

А ось колись...

За часів Союзу цукрова промисловість України мала чи не найпотужніші у світі сировинну та виробничо-технічну бази (площі під буряками перевищували 1,8 мільйона гектарів, працювали 192 цукрові заводи, які за добу в змозі були переробити понад 500 тисяч тонн коренеплодів). З 45 млн. тонн буряків варили понад 5 млн. тонн цукру (13—14 % світового виробництва бурякового цукру), 60% якого вивозили до РФ, Казахстану та інших республік Союзу.

Втрата Україною російського та інших зовнішніх ринків є одним з чинників скорочення виробництва солодкого піску.

 

Проте і сьогодні галузь має потужності, на яких можна зварити такі обсяги цукру, що значно перевищують внутрішні потреби країни.

Тим часом

Натомість прогнози радують

 

В Україні тривають осінньо-польові роботи, зокрема підготовка площ під цукрові буряки. За прогнозами Мінагрополітики, у 2014 році вони займатимуть 400 тисяч гектарів, що дасть змогу виробити 1,8—1,85 мільйона тонн цукру — тобто кількість, достатню для внутрішнього споживання. Про оптимістичні прориви на експортні ринки вже не йдеться.

Потужності галузі й тепер дають змогу виробити обсяги цукру, що значно перевищують внутрішні потреби країни.

Фото з архіву «Голосу України».