У виграші — торгівці

Два роки тому окремі господарства саме на качанистій досягали навіть 100-відсоткової (!) рентабельності. Тепер більшості виробників «не світять» й набагато скромніші показники. Страшить не лише обвал цін «раннього» й «пізнього» зерна, а диспропорційність із затратами на вирощування, збирання, зберігання та збут урожаю, які постійно зростають. Попри те, що урядовці цьогоріч особливо щедро обіцяють і зелене світло для експорту, і спрощення дозвільних процедур, і зниження цін на послуги контролюючих служб, елеваторів, Укрзалізниці...

Та чи справді у «рай» для селянина вимощують дорогу їхні слова? Днями на нараді в «аграрного» заступника голови облдержадміністрації Володимира Замикули, де зібралися представники провідних «гравців» зернового ринку, начальник сільськогосподарської інспекції в області Анатолій Пащенко згадав про зовсім іншу «державну підтримку» виробників. За його словами, якщо за зберігання тонни зерна приватні елеватори беруть із аграріїв по 15 гривень, то на деяких державних (!) за ту саму послугу «луплять» удвічі більше. Причому для перевірки останніх в інспекції немає жодних повноважень. Такий різнобій чи, власне, хаос на ринку цих послуг якщо комусь і вигідний, то тільки не селянам. Однак чимало з них сьогодні готові переплачувати тим же елеваторам тільки заради того, щоб узимку чи навесні дочекатися прийнятних цін і бодай покрити витрати на вирощене.

За словами директора департаменту агро-промислового розвитку ОДА Сергія Фролова, собівартість тонни кукурудзи в області сягає 1170 гривень. 

Однак і зернотрейдери не згодні з тим, щоб на них, як то кажуть, вішали всіх собак. Вони нагадують, що цього року саме через перевиробництво ціни на зерно знизилися загалом у світі. Причому досить суттєво (за оцінками експертів, приблизно на чверть). Наївно було б сподіватися, що планетарні «вітри» оминуть Україну, яка стає одним із найбільших експортерів збіжжя. На згаданій нараді в ОДА керівник підрозділу закупівель у Полтавській області компанії «Кернел-Трейд» Максим Винокуров зазначив, що вважає малопродуктивними численні поради сільгоспвиробникам, зокрема і з владних кабінетів, «притримувати» ледь не все зерно до  кращих цін. І налаштовувати їх проти тих таки трейдерів, які, мовляв, тільки й хочуть обдурити аграріїв, скупити сьогодні зерно за безцінь, а потім «зірвати куш» надприбутків і збагатитися за їхній рахунок. «Хочеться, щоб на таких нарадах людям розповідали і про світові ціни, і про те, що в нас просто немає закупок», — наголосив він.

Звісно, важко заперечити проти необхідності враховувати у досить довгому зерновому ланцюзі інтереси всіх його ланок. Особливо зважаючи на гіркий досвід, коли саме «притримування» вітчизняного зерна до «кращих» цін і часів призводило до того, що нас випереджали з контрактами із потенційними покупцями закордонні конкуренти. Тож українська пшеничка ставала просто «зайвою» на світових ринках і гнила в наших портах...

Але при цьому, вочевидь, не варто забувати й про інше. Зокрема, про, м’яко кажучи, неспівмірні можливості для маневрів на зерновому ринку того самого «Кернела» чи інших потужних трейдерів і більшості наших сільгосппідприємств, особливо невеликих, а також фермерів. Якщо для «акул» вітчизняного агробізнесу несприятлива цінова кон’юнктура означає лише недоотримання планових прибутків у черговому маркетинговому році, то пересічних полтавських селян вона вкотре ставить на межу виживання. Бо ж не колись, а вже зараз треба гасити кредити, розраховуватися за оренду земельних паїв, виплачувати зароблене, сіяти озимину...

Однак у нас втрати від «надлишкового» збіжжя зазвичай перекладають на плечі таких «гречкосіїв». Хіба це справедливо? Зрештою, чи не пора від взаємних звинувачень перейти до реального партнерства та спільного пошуку оптимальних рішень. І владі, і сільгоспвиробникам, і зернотрейдерам. З усвідомленням того, що всі вони «сковані» одним ланцюгом відповідальності й за долю врожаю, і за тих людей, які його виплекали. 

Полтавська область.