1991-го в Україні налічувалося понад 1 мільйон 460 тисяч донорів крові. За часи незалежності їх кількість істотно зменшувалась. Лише протягом останніх кількох років вдалося пригальмувати це «падіння». Нині, за офіційними даними, в країні трохи більш як 815 тисяч людей носять це почесне звання.
До Київського обласного центру крові (м. Біла Церква) щодня приходять близько півсотні осіб, які бажають поділитися своєю кров’ю. Переважна більшість із них — молоді чоловіки. Лікарі цьому факту не дивуються. Мовляв, за великим рахунком, донорство для чоловічого здоров’я корисніше, ніж для жіночого.
— Доведено, що люди, які регулярно здають кров, рідше хворіють на серцево-судинні захворювання, вони стійкіші до крововтрати. Донорство також стимулює довголіття, — пояснює головний лікар Центру крові Петро Вербіцький.
На самому вході до Центру — пам’ятка для тих, хто хоче здати кров. Вимоги до потенційних донорів, з одного боку, елементарні: вік від 18 до 60 років, наявність місцевої реєстрації, паспорта та ідентифікаційного коду. Та, з другого боку, лише бажання замало. Потрібно мати бездоганне здоров’я. Такі недуги, як ВІЛ, сифіліс, гепатити В і С, туберкульоз, токсоплазмоз і ще з чотири десятки інфекцій та хвороб є абсолютними протипоказаннями. Не менше і «тимчасових обмежень», таких, як видалення зубів, нещодавні татуювання чи ж прийом антибіотиків. Як результат, 10—15 відсотків українців, які наважилися здати кров і вважали себе абсолютно здоровими людьми, уже на першому етапі відбраковуються...
Сама процедура здачі крові забирає не більш як 10 хвилин. А от підготовка до неї — пару діб. Не можна вживати алкоголь, жирну їжу, натомість потрібно багато пити.
Попри те, що потенційні донори проходять ретельний відбір, а здана кров додатково перевіряється, «цілковитої безпеки донорської крові ми гарантувати не можемо. Жодний метод дослідження у світі не дає стовідсоткової гарантії», — зізнався Петро Вербіцький. А статистики захворюваності після переливання крові в нашій країні не ведуть. Хоча, на жаль, таке трапляється. Та у випадках, коли без донорської крові людина може просто загинути, уже «змагаються» між собою потенційна користь і можливі негативні наслідки...
В ідеалі на одну тисячу населення повинно припадати 30—40 кроводач. Ми ж маємо лише 18—20. «Це нас поки що влаштовує, але є шлях до росту», — каже Євген Мороз, начальник управління спеціалізованої медичної допомоги Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги МОЗ України.
Хоча слово «донор» походить від латинського «дарую», за здану кров людина може отримати грошову компенсацію: 16 гривень за 100 мілілітрів. Ці суми, звичайно, — мізерні. І свого часу Міністерство охорони здоров’я навіть намагалося їх підняти. Але...
— ВООЗ виступає за безоплатне і добровільне донорство. Вважається, що тільки тоді донор скаже правду, коли робить це не заради компенсації, а з надією врятувати чиєсь життя. Це — як додаткова гарантія безпеки, — каже Євген Мороз.
До слова, близько 92 відсотків наших донорів жертвують свою кров безплатно. Принаймні, в держави за це гроші не беруть.
Щоправда, нині у країні створився і функціонує так званий сірий ринок крові. Коли через посередника донори та ті, хто їхньої крові потребує, знаходять одне одного. Далі донори жертвують свою кров державі безплатно, не вимагаючи компенсації. Натомість родичі і близькі тих пацієнтів, на чиї імена здається кров, — цю «послугу» фінансують. Суми різні. «Мова може йти про 50—100 гривень. А може і до 50 доларів добиратися. Усе залежить від вимог, які висуваються перед донором (група, резус, порція), та матеріального статку сторін», — розповіла нам у приватній розмові на правах анонімності киянка Тетяна, яка кілька разів сама стикалася зі схожими пропозиціями.
Тим часом медики нагадують: кожному з нас будь-якої хвилини може знадобитись донорська кров. Та розуміють це, як правило, лише після того, як біда зачепила особисто.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
