Кілька років тому на шпальтах «Голосу України» була надрукована кореспонденція, приурочена до 106-ліття з дня народження великого українського співака минулого століття Бориса Романовича Гмирі (на знімку). У ній ішлося про недостатню увагу різних органів влади до збереження його безцінної музичної та епістолярної спадщини. І, зокрема, про спорудження пам’ятника нашому знаменитому земляку.
Скажете, мовляв, у Києві на будинку, де він мешкав, встановлена меморіальна дошка, його іменем названа вулиця, діє Фонд Бориса Гмирі. Це все так. Але досі не доходять руки до встановлення йому пам’ятника, незважаючи на те, що кілька десятиліть тому навіть місце для цього визначено — біля будинку Київської філармонії.
Немає потреби ще раз розповідати про цю визначну особистість, про важкий і водночас блискучий шлях, який він пройшов. Борис Гмиря, без перебільшень, — національна гордість України. А його музична спадщина — це неоціненний скарб: сотні виконаних камерних творів, десятки провідних партій в операх європейських, українських, російських, радянських композиторів-класиків, записи сотень народних пісень.
Нині в Києві мало не щотижня встановлюють якусь скульптуру — літературним чи мультяшним персонажам, просто цікавим типажам — ознакам минулої епохи чи сьогодення. Що, звичайно, похвально. Але й гірко: чому так міцно суспільство забуло про таку видатну особистість, як Борис Гмиря? Нема-таки пророка у власній Вітчизні?
Що з цим вдіяти? Можливо, варто спробувати залучити до цієї справи громадськість — шляхом збирання коштів на спорудження пам’ятника Борису Гмирі за принципом: «Хто скільки може?». Цю акцію могла б очолити улюблена газета багатьох читачів «Голос України», тим паче що редакція вже має такий досвід. У такому разі можна було б сподіватися, що провідні українські діячі науки, культури та мистецтва, інші представники інтелігенції відгукнуться і нададуть посильну допомогу в цьому благородному починанні.
