Ім’я Богдана Гаврилишина добре відоме. До його порад прислухаються багато сильних світу цього. Він народився у жовтні 1926 року в селищі Коропці (нині Монастириський район) і пройшов непростим життєвим шляхом. Гімназист, біженець, лісоруб, інженер, професор, радник президентів і прем’єр-міністрів багатьох країн, в тому числі України, керівників міжнародних корпорацій... 18 років Богдан Дмитрович очолював Міжнародний інститут менеджменту в Женеві, був членом Римського клубу. Нині — член ініціативної групи «Першого грудня», метою якої є становлення вільного народу України. Зрештою, у нього багато регалій і відзнак. Важливо те, що власним прикладом сільський хлопчина продемонстрував, як можна посісти гідне місце у світовій еліті. Хіба не взірець для сучасної української молоді? На неї він покладає великі надії. Часто зустрічається з тернопільськими студентами, пластунами (Богдан Гаврилишин — почесний голова крайової Пластової ради). За його концепцією у Тернополі організовано школу молодої еліти, перший випуск якої відбувся нещодавно. Ці нотатки я зробила під час одного з відвідувань відомим вченим своєї малої батьківщини. Ось деякі його думки.

Про українські реформи. Щоб стати нормальною країною, де є повна політична свобода, певний рівень економічного добробуту для всього населення, а не для кількох мільярдерів, де є соціальна справедливість, гармонія з природою, потрібна тотальна трансформація. Зробити цю трансформацію може тільки молодь, якій нині від 17 до 35. Вони вже дещо знають про світ, використовують сучасні методи та інструменти праці, можуть подорожувати. Розуміють, що треба створити дві партії, але для цього мають бути гідні ідеології і добрі плани, а не виборчі програми.

Маємо шанс. Процеси трансформації можуть розпочатися через 6—7 років, а результати отримаємо років через 15. Варто створити групи з п’яти—шести осіб (оптимальне число), які б вивчали досвід зарубіжних країн, передусім Норвегії, Швеції, частково Німеччини і взяли найкращі елементи конституції, судівництва, економічної системи, спілкування між профспілками й урядом тощо. І ще: не треба надмірно політизуватись.

Капіталізм, який тепер існує, — жахлива система. Людина для неї — лише ресурс, який, використавши, викидають на смітник. Ідею соціалізму також було спотворено. Україна має шанс знайти нові ідеології, більш людяні.

Про ЄС і Митний союз. Якщо йти в Митний союз, то це поверне нас у минуле. У Європейському Союзі є певні традиції. Не слід вимагати від ЄС негайного членства. Набагато важливіше стати настільки кваліфікованими, щоб опинитися серед цих країн.

23 роки тому. Вибори до Верховної Ради у березні 1990-го — найдемократичніші, хоч ще був Радянський Союз. Третиною депутатів стали колишні політв’язні, дисиденти, письменники... Ідеалісти і мрійники, вони хотіли правової демократичної держави. Хоч кількісно вони були меншістю, але де-факто — моральною більшістю. Все, що вони ініціювали, комуністи підтримали. Декларація про суверенітет, прийнята 16 липня, — чудовий документ. Там були ключові думки — якою має бути закордонна й внутрішня політика, економіка, інші сфери.

Він залишається українцем і вірить в Україну. Усі надії щодо трансформації суспільства Богдан Гаврилишин покладає на молодь і прогнозує, що станеться це років через п’ятнадцять. Більшість його передбачень збувалися. Дай, Боже, щоб і на цей раз наш земляк не помилився.

Записала Любов ЛЕВИЦЬКА.

Тернопільська область.

Богдан Гаврилишин під час зустрічі зі студентами.

Фото автора.