Задушливий вагон, стукіт коліс, під який засинали зморені очікуванням, метушня на перонах, вибухи, які ставали дедалі голоснішими... Чотирирічний малюк зі страхом і тривогою виглядає з потяга: куди нас привезли? Де моя мама? Чиїсь сильні руки підхоплюють його і ставлять на землю. На станції вже чекали підводи. Усіх дітей, яких привезли того дня до Кам’янця-Подільського, посадили на цей повільний транспорт. Знову дорога... Коли вона скінчиться?!
Цей спогад дитинства багато десятиліть не давав спокою Михайлу Савенку. Жодна людина не хоче бути безбатченком, воліє знати, де її коріння. У Михайла Савенка це було прагненням усього життя. Спочатку він жив у родині кам’янецького фельдшера Федора Волошина на Підзамчі. Його перший опікун помер у 1947 році. Із 1944-го Михайло опинився у дитячому будинку в селі Лісоводи на Хмельниччині, де його зігрівали теплом сердець вихователі. Вони зуміли вкласти в його душу велику любов до людей, своєї країни, вміння вірно служити Вітчизні, відповідальне ставлення до всього, що робив у житті. Доля закидала Михайла в різні куточки великого Союзу і навіть за кордон, у Гвінею. У роботі швидко збігали роки, та коли траплялася вільна хвилина, Михайло Савенко щоразу згадував дитинство і намагався знайти відповідь на запитання про своє походження. До кінця днів так і не знайшов. У його біографії вказано: сирота, батько загинув на фронті, мати померла в роки війни. Невідомо, чи прізвище Савенко — його справжнє, чи імена батьків не записані в Лісоводському дитбудинку зі слів самого хлопчика... Цей осколок у батьковому серці не залишив байдужим його сина Дмитра. «За кілька місяців до своєї смерті в 2011 році, — розповідає син Дмитро, — батько попросив поїхати з ним на Хмельниччину, до Кам’янця, який він вважав своїм рідним містом, хоча офіційно місце народження батька невідоме. Усю дорогу він співав, радів так, ніби повертався до своїх витоків. Я дав собі слово продовжувати батькові пошуки й творити добро на землі, яку він вважає своєю малою батьківщиною».
Лань, випущена з добрих рук
Із Поділлям і Кам’янцем Михайла Михайловича постійно єднали мости — справжні й незримі. З київським мостозагоном він приїхав сюди споруджувати міст «Лань, що біжить». Унікальна, до речі, інженерна споруда. Найвищий міст в Україні, висота — 70 метрів. Будівництво розпочалося 1966 року, а відкрили його в листопаді 1973-го. Під час будівництва «Лані» вперше у світі застосовано біо-
стальні конструкції. Саме тоді Михайло зустрів своє вірне кохання — дівчину Альбіну, і це його ще міцніше духовним мостом пов’язало з древнім містом... Дружина подарувала йому двох діток — Тетяну і Дмитра. Батько, дарма що весь час мусив бути у відрядженнях, зумів вкласти в їх голови золоте правило: «Ти на землі людина. Твори добро!».
Пошук триває
Син каже, що таких людей, як батько, на світі не так уже й багато. А хотілося б, щоб їх ставало більше. Михайло Михайлович, уже будучи пенсіонером, допомагав іншим. Особливо хотів підтримувати подолян, яких вважав рідними. Хоч давно немає дитбудинку, в якому виріс, та Михайло Михайлович часто навідувався в Лісоводи, в інші заклади освіти на Хмельниччині, розпитував, які в них потреби, за власні кошти купував потрібне обладнання. Колектив закладу, дізнавшись про смерть благодійника, сумував, люди думали, що тепер ниточка обірветься. Але син Михайла Савенка, столичний підприємець, не забув про них. Дмитро Савенко заснував благодійний фонд імені свого батька, який назвав символічно — «МіСт». Президентом його став журналіст, керівник спеціальної пошукової групи Хмельницького обласного осередку «Меморіал» імені Василя Стуса Сергій Ісаєнко. Пошуки родового коріння Михайла Савенка тривають. Можливо, хтось із наших читачів щось знає про його батьків чи виховувався разом із Михайлом у дитбудинку, нехай обізветься.
До Кам’янця-Подільського прибув вантаж від фонду «МіСт» — дитячі та багатофункціональні ліжка для важкохворих. До акції долучилися відома спортсменка Аліна Шатернікова з чоловіком. Добро-творці передали подарунки в інтернат №2, у дитячий притулок при дитсадку №17, міську лікарню. Вихованці інтернату подарували їм ікону, вишиту своїми руками. Хай добрих людей Господь береже на довгі-довгі роки!
Засновник благодійного фонду «МіСт» імені Михайла Савенка — Дмитро Савенко (ліворуч) та президент фонду Сергій Ісаєнко з директором ДНЗ «Світлячок» Лесею Беспалою та вихованцями цього закладу.
Фото надано благодійним фондом «МіСт».
