Розлучити сім’ю  через рішення суду про закриття дитбудинку сімейного типу можуть у Мелітополі 
Не проста, коли не дивна історія розгортається у Мелітополі. Там місцевий міжрайонний суд продовжує розгляд справи за позовом прокуратури про ліквідацію дитячого будинку сімейного типу. Представник міської служби у справах дітей не змогла назвати «Голосу України» дату чергового судового засідання — мовляв, буде повістка, буде й дата. А ось на попередньому, що відбулося 
5 серпня, були присутні всі «винуватці» — сім’я Дем’яненків у складі 16 осіб. До речі, діти горою стоять за батьків-вихователів. Хоча їх офіційно в дитбудинку всього п’ятеро, ще стільки ж — уже «випускники» закладу, які продовжують жити з прийомними батьками, і четверо таких, що перебувають в сім’ї під опікою.
Водночас і висунуті прокуратурою аргументи на користь закриття дитбудинку досить вагомі. Адже це і несвоєчасні постановка дітей на квартирний облік, оформлення і отримання ними паспортів, систематичний пропуск занять у школі, ігнорування щорічних медичних оглядів. І останній факт: діти не поїхали влітку на безплатне оздоровлення, хоча мали на це повне право. Коли читаєш усе це, то й кулаки стискаються: скільки порушень виявлено під час двомісячної перевірки! Хоча в сім’ї кажуть, що про останню дізналися після повістки до суду... А ось усе інше можуть пояснити. До речі, на відпочинок до Кирилівки молодші з сім’ї Д. не поїхали, бо хотіли всім, так би мовити, «кагалом» бути присутніми саме на суді. Щоб не лише послухати, а й висловити свої контраргументи. А вони такі: цьому дитячому будинку сімейного типу вже 23 роки! За цей час через нього «пройшли», коли можна так сказати — бо всі тут є сім’єю назавжди, понад 30 дітей. Скажіть на милість: три факти затримки в одержанні паспортів — за постійного дефіциту бланків та, наприклад, лікування дітей поза Мелітополем (що можна легко встановити) можливі чи ні? А аргумент, що мати «неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за допущення проживання без паспорта» — такий уже вбивчий чи трохи притягнутий за вуха? І ще: у вас одна дитинка, і вона щодня відвідує школу? Тобто, не хворіє, не ходить до того ж паспортного столу, військкомату тощо, і так усі, наприклад, 23 роки? До того ж це ми довідками не запасаємося, а мати-вихователька має їх пакунками і на всі випадки життя, бо її те саме життя змусило...
До слова сказати, серед аргументів прокуратури чи не найвагоміший такий: троє дітей із дитячого будинку мають умовні судимості. У сім’ї, як повідомив адвокат Анатолій Хомутський в інтерв’ю газеті «Індустріальне Запоріжжя», погоджуються лише з одним фактом. Так, дівчинка, котра страждає на епілепсію, якось вибігла із класу і начебто прихопила при цьому мобілку вчительки. Досить поверхове розслідування справи, вважає адвокат, призвело до суду і вироку у рік умовно. Щодо інших випадків з двома дітьми, то підозри на крадіжку підозрами і залишилися, до суду справа так і не дійшла, а відтак вони судимості не мають.
І останнє: більшість виявлених порушень у дитбудинку вже з добрячою «бородою». Після того, як вони, наприклад, у 2007 році мали місце, Клару Дем’яненко нагороджували і званнями, і орденами (у 2010-му — орденом княгині Ольги). І аж раптом почали, як в народі кажуть, «копати».
У сім’ї бачать дві причини того «копання». Перша — квартирне питання. У них приватизована п’ятикімнатна квартира (адже у сім’ї шестеро власних дітей) і плюс — дві комунальні. Ось за останні, вважає мати-вихователька, зараз і йде битва — бо утримувати 14 дітей на власних «метрах» ніхто не забороняє. Другим є вік. Матері ось-ось виповниться 60 років, а її чоловік ще старший. Закон же передбачає, що такі заклади можуть утримувати лише люди не старші від пенсійного віку. Як виняток, їм на п’ять років можуть продовжити угоду. Але як в нашому випадку різати по-живому? Тому все мало (це вже наша думка) відбутися по-хорошому — батьки самі мали відмовитися від утримання дітей. А вони — ні! І тепер люди за свою 23-річну працю пішли під суд...
Чи не дивно?
Запорізька область.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.