Першого вересня в Полтаві ми з учнями, батьками і вчителями школи №12 провели «свято» першого дзвоника під стінами міськради (на знімку), бо міський голова Мамай хоче закрити цю школу.
Абсурд. Навчальний заклад працює понад 100 років, навіть фашисти його не закрили. Але нинішня влада, і центральна, і на місцях, як з’ясувалося, ще гірше фашистської. Як ці діти зможуть підняти Україну з колін, якщо їх змалечку позбавляють права на освіту?..
Знання — це сила. Знання — це те, що шліфує алмаз, яким є кожна людина, роблячи його діамантом. Це те, що допомагає нам жити і рухатися до перемог. Без розумної освіченої молоді в країні не буде змін. Тому Радикальна партія, яку я очолюю, виступає за повністю безкоштовну освіту. Бо більшість розумних і талановитих українських дітей не мають можливості вчитися у вищих навчальних закладах або витрати на освіту стають надто важким матеріальним тягарем для їхніх родин.
А моя донечка Владислава пішла вже у 5-й клас. Запитую: «Хочеш до школи?», і вона чесно відповідає: «Не хочу!». Як і більшість школяриків, яким ніяк не хочеться рано вставати і збирати рюкзачок, щоб іти гризти граніт наук. Згадую роки свого навчання... Як я вступав до школи-інтернату, пам’ятає весь дитбудинок у Прилуках, де я виховувався до семи років. Пам’ятаю, дуже плакав, не хотів їхати до школи. Мені навіть розказували, що я на дах цього дитбудинку забрався і заховався, щоб мене не відвезли до школи. Але мене відвезли. Та недаремно я не хотів там навчатися — в 6-му класі мене таки вигнали з того інтернату.
Я перечитав усі книжки у шкільній бібліотеці і тому ставив багато запитань вчителям, і дехто з них захотів мене позбутися. Та я зла не тримаю: коли вже став народним депутатом, школу газифікував, до села дорогу зробив, шкільну їдальню відремонтував.
По поведінці у мене завжди було «незадовільно», але не тому, що шибки бив чи чубився з кимось, а тому що був незручний. Наприклад, у 14 років мене з комсомолу виключили — за те, що видав шкільну газету, де розкритикував комсомольський райком. Та я все життя був такий, як сьогодні, — незручний, справедливий і наполегливий.
Я з 9-го класу почав писати до місцевої районної газети. І перша моя публікація була про те, як на полі ми разом із хлопцями середньої школи збирали буряки. Вони розкидали хліб на полі. І я про це написав — як неохайно ставляться до хліба. То вони мене втрьох чи чотирьох перестріли біля інтернату і побили. У мене обличчя було в синцях. Тож такий у мене досвід початку журналістської діяльності.
Але загалом спогади про школи, в яких я навчався, залишилися приємні. З багатьма вчителями я й сьогодні підтримую стосунки... Дякую їм щиро за все добро, що вони для мене зробили!
Олег ЛЯШКО, лідер Радикальної партії, народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності.
