Уявлення про унікальність природно-ресурсного потенціалу супроводжують Україну з перших років її незалежності. Багатства надр, продуктивні землі подавались як найбільш очевидна гарантія майбутнього економічного благополуччя країни. Такі уявлення були властиві не тільки політикам, а й ученим. Вони до того ж підігрівалися зарубіжними публікаціями. Однак зазначені сподівання виявилися значною мірою невиправданими. З початком ринкових трансформацій виникла потреба в суттєвій переоцінці природно-ресурсного потенціалу та перегляді шляхів його раціонального використання.
Відповідаючи на посталі виклики, пов’язані з потребами адаптації природно-ресурсної сфери до ринкового середовища та до нових еколого-економічних реалій, в Україні в 90-ті роки почала складатися своя наукова школа природно-ресурсного і екологічного регулювання. Її представники вперше поставили і вирішували фундаментальні завдання з розробки теоретико-методологічних засад платного природокористування, створення наукових і нормативно-правових основ раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища, а також з вирішення питань впровадження наукових розробок у господарську практику. Саме це коло науково-прикладних проблем у їх національній специфіці характеризує зміст і суть циклу наукових праць, що підбиває підсумок багаторічних досліджень за темою винесеного у заголовок цієї статті (презентує ці дослідження колектив учених у складі Івана Андрієвського, Михайла Коржнева, Марії Курило, Григорія Красовського, Володимира Міщенка, Володимира Павлишина, Валентина Радчука, Михайла Хвесика, Євгена Хлобистова).
Економічний розвиток нашої держави, оснований до останнього часу на екстенсивній експлуатації природних ресурсів, призвів до якісного і в багатьох випадках до кількісного виснаження відповідного потенціалу, до погіршення гірничо-геологічних умов розробок родовищ корисних копалин, до наростання екологічних обмежень щодо освоєння тощо. Формування структури промисловості, зміщеної у бік важких галузей виробництва, призвело до накопичення екологічних наслідків довготривалого характеру.
Сучасні структурні показники економіки України показують її вочевидь виражену сировинну спрямованість. Україна дедалі активніше стає сировинним придатком інших країн, спеціалізуючись на прискореному розвитку видобувних галузей, причому в структурі експорту переважає не готова, а проміжна продукція і сировина — понад 30%.
Економіка, деформована в бік важких галузей виробництва, потребує в 4—5 разів більше матеріальних, капітальних, енергетичних, мінеральних та інших ресурсів порівняно з економіками країн зі збалансованою структурою.
Крім того, погіршення екологічного стану територій у регіонах масового видобутку корисних копалин і техногенні зміни геологічного середовища спричиняють виникнення численних надзвичайних екологічних ситуацій і катастроф. Надмірне використання природних ресурсів економіка держави витримує дуже важко, особливо за відсутності дієвих ринкових механізмів саморегуляції.
Авторами зроблено значний внесок у розробку економічних оцінок природних ресурсів відповідно до ринкових умов, в обґрунтування економічних і екологічних пріоритетів розвитку і освоєння мінерально-сировинного потенціалу, розвитку водогосподарського комплексу, використання земельних ресурсів. Спираючись на базу рентного регулювання, визначено шляхи вдосконалення механізму раціонального природокористування, визначається комплекс пропозицій по удосконаленню системи природно-ресурсних платежів.
У діапазоні розробок перебуває також формування ресурсної стратегії України на перехідному та власне ринковому етапах розвитку економіки, що враховує регіональні особливості соціально-економічного та екологічного змісту.
У результаті зазначених досліджень в Україні, раніше ніж у Росії та інших країнах СНД, були розроблені та впроваджені інструменти платного природокористування, вперше встановлено платежі за надра, за водокористування, збори за геологорозвідувальні роботи, за забруднення навколишнього природного середовища. Методологічно вони засновувалися на рентних і еколого-орієнтованих принципах і на цей час відповідають європейським підходам. В Україні було також розроблено і прийнято перший серед країн СНД закон «Про відходи», який значною мірою став еталонним і склав основу рамкового закону СНД. Таким чином, поряд з розвитком теоретико-методологічної бази авторами подання на державну премію виконана низка прикладних розробок, зокрема у контексті формування податкової сфери і створення цільових природоохоронних фондів.
У процесі виконання досліджень авторським колективом пройдено шлях від розробки концепції платного природокористування і концепції рентної політики до створення системного еколого- і ресурсоекономічного регулювання природокористування.
За результатами аналізу сфери надрокористування обґрунтовано методологію реформування платежів за користування надрами. Оптимальним визначено механізм, за яким діяльність надрокористувачів буде регулюватися на базі єдиного платежу, наближеного до міжнародних стандартів (платіж «роялті»). Зазначені напрацювання лягли в основу спеціального розділу (ХІ) Податкового кодексу України та у розрахунки нормативної бази платежів за видами корисних копалин. Це дозволило більш надійно захистити інтереси держави як власника ресурсів надр, забезпечило більшу прозорість розрахунків і зростання надходжень до державного бюджету.
Завдяки цьому природно-ресурсна сфера стала дедалі зростаючим джерелом доходів державного і місцевих бюджетів.
Так, у 2013 році порівняно з 2012 роком зросла плата за користування надрами при видобуванні природного газу на 51%, збір за спеціальне використання лісових ресурсів зріс на 12%, води — на 7%.
Проведені дослідження дозволили створити науково-методичну базу для регулювання плати за землю з урахуванням її рентної і екологічної складової. Це послужило обґрунтуванням для поетапного збільшення розміру плати за землю та розширенням інших видів платежів за землю. Показано, що основним джерелом поповнення Державного бюджету України і важливою складовою рентних надходжень має стати податок на земельно-майновий комплекс, і саме цей підхід має бути покладено в основу подальшого реформування податкової системи.
Одним із напрямів удосконалення системи регулювання водоспоживання є встановлення більш детальної диференціації нормативів збору за регіонами.
В існуючій системі плати за використання поверхневих вод недостатньо врахована водозабезпеченість територій і дефіцитність водних ресурсів. Пропонується повернутися до детальнішої диференціації тарифів за регіонами.
Рентне регулювання віднесено авторами до ключових важелів впливу на раціональне, ресурсоощадливе природокористування. Вони виступили ініціаторами розвитку цього напряму досліджень і реалізували його як інноваційний проект НАН України. Поставлено питання про створення досконалішої податкової системи і реальніших джерел доходів на базі природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу. Показано регулюючу роль рентної політики у відтворенні природних ресурсів і формування на цій підставі фінансової бази для природоохоронної діяльності та надано відповідні пропозиції. Формування рентної системи оподаткування передбачає поетапне перенесення податкового навантаження на природокористування і поступове підвищення частки перерахування в дохід держави ренти від природоексплуатуючих галузей.
Авторами сформульовані нові концептуальні підходи до рентного регулювання в поєднанні його ресурсних і екологічних складових, що в умовах наростаючих ресурсних обмежень і техногенних впливів дало можливість обґрунтувати посилення державного контролю за використанням природних ресурсів, ініціювати дослідження питань стратегічної забезпеченості ними і розробити більш жорсткі рамки в експортно-імпортній політиці. «Концепція рентної політики в Україні» пройшла широке обговорення в усіх галузевих міністерствах, податкових органах, відомствах, а також у наукових колах. Низка положень зазначеної Концепції була врахована при формуванні системи природно-ресурсного регулювання в рамках Податкового кодексу України.
За проектними розробками авторів було прийнято 11 постанов Кабінету Міністрів України, низку змін до законодавчих актів у сфері природокористування (Водний кодекс України, Земельний кодекс України, Кодекс України про надра, Закон України «Про охорону земель» та ін.), подано проект закону «Про платежі за користування надрами». Виконані розробки були використані під час підготовки «Стратегії реформування податкової системи України», Податкового кодексу України, його нормативної бази, під час прийняття цільових постанов Верховної Ради України, указів Президента України, а також підготовки рішень РНБО України.
Підсумовуючи, в представленому циклі праць ми бачимо здобуток національної наукової школи, що склалася передусім у рамках Національної академії наук та Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Це школа з раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища, яка на європейському рівні вирішила і продовжує вирішувати базові теоретико-методологічні питання використання економічних, фінансових, інституціональних важелів на ресурсоощадливу і еколого-орієнтовану поведінку суб’єктів господарювання. Ця школа в умовах наростання екологічних обмежень та пошуку шляхів розв’язання відповідних проблем має всіляко розвиватися. Вважаємо можливим і доцільним підтримати зазначений цикл наукових праць і розглядаємо його вартим Державної премії в галузі науки і техніки за 2013 рік.
Володимир ЧУБ, голова підкомітету з питань державного моніторингу навколишнього природного середовища, формування та використання коштів фондів охорони навколишнього природного середовища, бюджетного процесу, екологічних інвестицій, страхування екологічних ризиків, народний депутат України.
