Якщо взяти першу частину положень, то ситуація за цей час помітно змінилася. Якщо на Хмельниччині в 2000-му було зібрано трохи більш як 1,2 мільйона тонн зернових, то минулого року — понад 2,7 мільйона тонн. І хоча нині урожайність та вал ранніх зернових дещо відстають від торішніх цифр, проте у переважній більшості господарств на зібране не скаржаться. Тож можна припустити, що президентський указ виконаний і може бути скасованим. Однак суттєвою залишається ще одна його складова — стабільність цін на хлібному і зерновому ринку. А тут про високі досягнення вести мову ранувато.
Немає заставних закупівель, зате є форвардні контракти
В обласному департаменті агропромислового розвитку називають нинішню ціну на пшеницю третього класу — близько півтори тисячі гривень за тонну. Але в господарствах, куди навідуються скупники, вже кажуть про 1,4 тисячі гривень за тонну, а подекуди — ще менше. Доки експерти намагаються пояснити причини такого різкого, порівняно з минулим сезоном, здешевлення збіжжя, господарники починають підбивати баланс. Сказати, що всі враз збанкрутують — значне перебільшення. Але те, що втратять багато — факт. Саме тут і важлива державна підтримка, незалежно від того, в яких указах її задекларовано.
Шкодувати за скасованим, щоправда, нічого. Адже одним із головних його моментів було те, що він визначав систему заставних цін на зерно, котра і мала убезпечити виробників від ринкових коливань, а заодно спрацювати як кредитний механізм. Та, як з’ясувалось, на Хмельниччині протягом трьох останніх років ніхто такими пропозиціями не скористався жодного разу.
Зате весь час діяла і залишається дотепер практика форвардних закупівель через Аграрний фонд. По суті, вона практично дублювала заставу. Та охочих укласти форвардні контракти, виявилось, небагато. Так, навесні документи підписало лише одинадцять господарств області. Причому лише одна компанія зобов’язалась поставити в Аграрний фонд доволі велику партію збіжжя — 12 тисяч тонн. Решта ж не надто відхилялась від допустимої мінімальної планки у тисячу тонн. А одному з господарств навіть дозволили обмежитись 600 тоннами. Чому ж форвардні контракти, котрі до певної міри можна сприймати як вигідне кредитування, так і не пустили глибоке коріння?
Із проблемами сам на сам
Герой України, один із найдосвідченіших господарників краю, керівник хазяйства у селі Летава, що в Чемеровецькому районі, Михайло Шаповал не думав, що потрапить у таку халепу. У зерновому ділі ні він, ні його господарство — не новачки. Вже стало історією те, що саме там була написана відома картина Тетяни Яблонської «Хліб». І не випадково. В Летаві завжди вміли вирощувати гарне збіжжя.
Сподівались, що і нинішній рік не підведе. Але погода зіграла з господарством злий жарт — втратили посіви, а з ними і врожай.
Ось тут і потрібна була б підтримка. Особливо зважаючи на те, що господарство уклало форвардний контракт на поставку до АФ двох тисяч тонн збіжжя. Обов’язковою його умовою є те, що хазяйство страхує свої посіви. У разі неврожаю мало би повне право на компенсацію. Та вийшло все навпаки: не господарству допомога, а ще й з нього гроші деруть.
Ситуація така: замість записаних у контракті двох тисяч тонн віддати тепер можуть лише 1,2 тисячі. Ну, не вродило більше, не купувати ж зерно на ринку, щоб розрахуватись із АФ. До того ж хазяйство заплатило близько 130 тисяч гривень за страхування посівів, а тепер отримати компенсацію від страхової компанії не може. І наостанок: ціна на зерно так впала, що порівняно з минулим роком тепер на кожній тонні доведеться втрачати до 300 гривень. Від таких «заробітків» у керівника господарства голова обертом йде. Та найгірше те, що ці проблеми — начебто, його особисті. І більше ніхто — ні страхова компанія, ні АФ, ні будь-яка інша структура чи то не хочуть, чи то не можуть підставити своє плече.
У схожій ситуації опинилися ще два «господарства-контрактники», котрі тепер також не можуть розрахуватись зерном за вже отриману частку форвардних грошей. Причина та сама — неврожай. І тепер обидва сподіваються, що замість пшениці їм вдасться віддати сою і кукурудзу.
Витрати «з’їдають» більше, ніж негода
Відчутні проблеми із форвардними контрактами мають не тільки ті, хто постраждав від кліматичних умов та неврожаю, а всі, хто погодився на їх укладання. Сама ідея є дуже привабливою. Адже господарство може ще до посівної отримати п’ятдесят відсотків від вартості того врожаю, що восени віддаватиме в АФ. Ось тобі і той безвідсотковий короткостроковий кредит, про який так мріє село. І надійність розрахунків — адже держава бере на себе відповідальність за це.
Але це теоретично. На практиці ситуація починає обростати додатковими перешкодами і ускладнюючими чинниками. Ось кілька розрахунків на прикладі державного підприємства «Пасічна», яке уклало угоду на поставку тисячі тонн пшениці. Перший транш оплати було здійснено за розцінками минулого року, тобто з розрахунку 1,8 тисячі гривень за тонну, і становив 900 тисяч гривень. А що тепер з другою половиною? Адже її вартість визначається за цінами, що склались на трьох останніх сесіях торгів на товарній біржі. А там ціна впала до 1,5 тисячі гривень за тонну. Тобто автоматично господарство втрачає 125 тисяч гривень.
І це ще не все.
Авансування не таке вже й дармове: за користування кожною тисячею гривень потрібно віддати 122 гривні, що в підсумку виливається більш як у сто тисяч гривень.
Ще — плата за страхування посівів, яка обійдеться у 60—70 тисяч гривень. Усе це чималі фінансові втрати. Але, окрім них, є ще й інші, переважно бюрократичні перепони. Приміром, майже півтора десятка різних довідок і документів, котрі необхідні при укладанні контракту. Чи особиста присутність керівника у столичному представництві АФ, бо підписати документи в обласному відділенні не можна.
Чи ось така проблема. Як правило, контракти починають укладатись у квітні, а гроші за них надходять у травні, тобто тоді, коли господарства якщо не завершили посівну, то вже давно закупили все необхідне для неї. Тобто про завчасне кредитування посівної говорити не доводиться. Авансове кредитування на кілька місяців відстає від потреб сільгоспвиробників.
Та сама картина спостерігається і після жнив, коли господарства віддають в АФ обіцяне збіжжя. Тоді протягом кількох днів вони мають отримати повний розрахунок. Та коли мова заходить про бюджетні кошти та казначейські платежі, все знову затягується на тижні й місяці.
Така ось гра...
Чи можна ситуацію змінити так, щоб усі ці проблеми зникли? Адже, судячи з того, який вал зернових вдається вирощувати останніми роками, хлібороби сповна виконують свої зобов’язання перед державою. Тож і їм хотілося б мати якщо не певні преференції, то хоча б тверді права. Тут варто повернутись і до тих, що втратили чинність, і до чинних законів та указів у цій сфері. Проблема не в тому, що скасовуються старі. Біда в тому, що погано діють нові. І навіть попри те, що навчились вирощувати щедрі врожаї, від стабільних цін і чітких правил гри на аграрному ринку ми залишилися такими ж далекими, як і десять років тому.
Хмельницька область.
Виробництво зернових та зернобобових на Хмельниччині (тис. ц)
За даними обласного управління статистики. * — прогноз
ІНФОРМАЦІЯ ДО РОЗДУМІВ
Загалом по області в коморах господарств, на переробних та хлібоприймальних підприємствах на початок липня зберігалась 291 тисяча тонн зернових, що майже на чверть менше, ніж тієї самої пори торік.
Факт
Протягом першого півріччя на підприємства Хмельниччини, які зберігають та переробляють зернові культури, надійшло майже 358 тисяч тонн зерна, що на 12 відсотків більше, ніж торік. Однак серед обсягів зернових культур пшениця становить лише дев’ять відсотків. Зате майже половину — кукурудза і понад третину — ячмінь.
ДО РЕЧІ
За даними обласного управління статистики, до липня ціни на зернові культури були вищі, ніж торік. Загалом зернові закупляли в середньому по 2077 гривень за тонну (на 11 відсотків дорожче від минулого року). Зокрема, пшениця — по 1831 гривні за тонну (на 24 відсотки дорожче), кукурудза — 1612 гривень (на 18), жито — 1435 гривень (на один відсоток). Однак з початком другого півріччя ситуація змінилася не на користь зерновиробників.
