Офіційно шість днів, а фактично весь минулий тиждень майже цілодобово у Великих Сорочинцях поблизу Миргорода вирував знаменитий ярмарок. За даними обласної міліції, відвідали його понад півмільйона осіб. Ті ж правоохоронці констатували: попри таке велелюддя, якихось серйозних правопорушень і НП на ньому не сталося. А от подій яскравих, веселих, зворушливих, кумедних, воістину непересічних було більш ніж достатньо. Спробуємо виокремити бодай найпомітніші родзинки неповторного дійства.
«Солом’яна родина» і вишиванка за 10 тисяч гривень
Передовсім впадала в око облаштованість підступів до ярмаркового майдану з боку центрального входу. Вже перед своєрідним «порогом» знакового торжища багатьом хотілося зупинитися, перепочити, сфотографуватися. Насамперед біля привітної «солом’яної родини». Чотирьох її представників — «батьків» і двох «діток» — цього року виготовили зі звичайнісіньких круглих тюків соломи. Вийшло справді оригінально, недорого і дуже красиво. Та ще й із глибокою символікою, бо ж здавна найвелелюдніші ярмарки влаштовували саме після обжинок, які уособлювало обмолочене жниво.
Ціни на вироби народних майстрів виявилися різні. Скажімо, традиційний «хіт» Сорочинського ярмарку — вишиванка — коштував від 100 до... 10 тисяч гривень. Щоправда, за сотню можна було придбати хіба що трикотажну футболку з машинною «набивкою» або позбавлений належного товарного вигляду секонд-хенд із бабусиної скрині. Натомість вишиванка за 10 000 гривень нагадувала, швидше, мистецький витвір художника. Довгу жіночу сорочку-сукню із суцільним «квітником» вище пояса майстриня з Буковини вручну вишивала бісером цілий рік.
Мандри крізь віки
Однак багатьом відвідувачів ярмарку такі ексклюзиви були, звісно, не по кишені. Тож підприємець—організатор виробництва з Опішні Михайло Задорожний, який традиційно привозить у Великі Сорочинці ще один національний бренд — тамтешні ужиткові гончарні вироби, — зізнався власкору «Голосу України» в тому, що ціни на свої горщики, глечики, макітри, миски та інший посуд вони залишили «минулорічними». Хоча за цей час майже всі складові їхнього виробництва на базі колись потужного, а тепер фактично «добитого» заводу «Художній керамік» подорожчали. Але ж «схудли» й гаманці потенційних покупців.
Про значно жорсткішу, в тому числі й недобросовісну, конкуренцію на ярмарку вже заговорили навіть полтавські пасічники. Маніпулювань назвами сортів, місцями медозбору або й відвертими підробками солодкого недешевого натурпродукту справді вистачає. Однак саме такі ярмаркування чи не найвиразніше засвідчують обов’язок справжніх хранителів наших традиційних ремесел, образно кажучи, не сидіти на печі, а шукати «свого» покупця, активніше просувати на всіх без винятку цивілізованих ринкових майданчиках власну якісну продукцію. З тим, щоб саме вона витісняла ті-таки підробки, а не навпаки...
Цікаво, що деякі майстри вирушали у своєрідні мандрівки крізь віки разом зі своїми юними «підмайстрами» на справжнісіньких возах. Щоправда, сідали туди не лише діти, а й дорослі (на знімку).
Власне, своєрідним величезним «майстер-класом» під відкритим небом стали й виступи численних фольклорних ансамблів. Бо ж їхні учасники, багатьом з яких «перевалило» за 70 чи навіть 80 років, укотре показували внукам і правнукам, як уміли веселитися наші предки. Пісні й танці — від найдавніших обрядових до найсучаснішого «Лісапета» — у виконанні завжди молодих душею бабусь і дідусів ставали справжніми «бомбами» ярмарку. Зрештою, пере-творювали його на мистецьку народну толоку. Певно, саме за такі миттєвості поєднання минувшини із сучасністю віце-прем’єр-міністр України Олександр Вілкул, відкриваючи Сорочинський ярмарок, назвав його «заходом нашої національної ідентифікації».
Полтавська область.
Фото автора.
