Місяць тому на полігоні під Києвом пройшли випробування вітчизняного протитанкового ракетного комплексу нового покоління «Корсар». Його розробку планують завершити вже цього року.
«Ми будемо першими, хто запропонує ринку готовий комплекс такого рівня. Поки що аналогів у «Корсара» немає. Хоча відповідні розробки за кордоном ведуться. За низкою параметрів він перевершує комплекси провідних світових виробників», — прокоментував виріб КБ «Луч» генеральний директор держконцерну «Укроборонпром» Сергій Громов.
Як сьогодні справи у вітчизняної «оборонки» і якими досягненнями вона може пишатися? Із цим запитанням «Голос України» звернувся до директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентина БАДРАКА.
— Останній рік був досить успішним для українського оборонного комплексу. І ці успіхи переважно зумовлені інтересом до нашої зброї з боку інших держав.
Насамперед, слід виокремити авіаційну та бронетехніку. Цього року на міжнародному авіасалоні в Ле-Бурже експерти зазначили, що український літак Ан-70 нині має найкращі технічні характеристики у світі.
Крім цього просунулася розробка легшого транспортного літака — Ан-178, експериментальний зразок якого має піднятися у небо наступного року.
Ще один позитивний момент у тому, що виконання Україною бронетанкових контрактів (з Іраком, Таїландом) закріпило за нею статус держави, яка практично з «нуля» створила школу розробок і виробництва легкої бронетехніки.
На світовому збройовому салоні «Айдекс» наша країна презентувала вдосконалений зразок БТР-4МВ.
Нині у вітчизняному виробництві військової техніки активно просувається ідея модульного принципу складання. Це означає, що і на бронетехніці, і на танках можуть використовуватись як українські, так, скажімо, й німецькі двигуни. У нашої бронетехніки посилено мінний захист, що зробило її цілком адекватною порівняно з найкращими світовими аналогами.
Можна з упевненістю сказати, що українські танки і легка бронетехніка нині успішно конкурують на світовому ринку озброєнь. На мій погляд, це дуже важливе досягнення.
У цій обоймі позитиву, безумовно, і випробування нового протитанкового ракетного комплексу «Корсар».
— У вітчизняному ОПК досить значний сегмент займають недержавні компанії. Чи є їм чим пишатися на тлі держпідприємств?
— Безумовно. Сьогодні відстежується тенденція динамічного розвитку і посилення впливу приватних компаній. Наприклад, запорізька «Мотор Січ» уже цього року має намір розпочати виробництво гелікоптерів подвійного призначення. Це серйозна заявка для країни, в якій народився перший розробник вертольотів Ігор Сікорський, але досі не було свого «цільного» виробництва.
Приватне підприємство «Укрспецтехніка» створило радіолокаційну станцію «Малахіт». Незабаром дві такі розробки мають передати на озброєння нашій армії.
Захистом від високоточної зброї займається науково-виробнича фірма «Артрон». Тут роблять системи захисту для літальних апаратів, якими вже зацікавилися країни НАТО.
Також приватними компаніями розвивається тренажеробудування. Це важливо, бо до 30% усіх завдань керування технікою нині вирішуються через тренажери.
На території України ще за радянських часів була створена інфраструктура ремонту та модернізації військової техніки. Нині наша «оборонка» освоює нові технології. Так, підприємство «Укроборонсервіс» досягло успіхів у комплексному ремонті систем протиповітряної оборони. Доказом високого професіоналізму в цій сфері є той факт, що підприємство виграло тендер на ремонт техніки для Казахстану в розробника — Росії. Системи С-300 вироблялися на її заводах.
Згідно із заявами міністра оборони України, цього року на озброєння армії має бути прийнято 12 зразків техніки. І це показник працездатності оборонної промисловості.
— Але не таємниця, що лише 5% продукції оборонно-промислового комплексу призначено для потреб ЗС України. Вітчизняні підприємства ОПК здебільшого працюють на експорт. Чому?
— Це правда. Наша армія одержує одиниці нової або модернізованої техніки та озброєння. Бувають ситуації, коли прийняті на озброєння зразки довго не поставляють... Однак у такий спосіб виробник привертає увагу іноземного замовника. Це своєрідний піар-хід.
У 2013 році на розвиток військової техніки з держбюджету планували виділити 1,5 млрд. грн. Та якщо зважити, що армія довго не переозброювалася, це невелика сума для її глобальних потреб. На мій погляд, вона має бути вчетверо більшою.
Тоді б основні національні програми переозброєння (йдеться про «Корвет», «Сапсан» і Ан-70. — Авт.) не перетворювалися на довгобуди.
Цього року міністр оборони своїм рішенням відмовився від однієї із них — ракетного комплексу «Сапсан». Тож цілком резонно, що підприємства ОПК вирішують проблему свого розвитку за рахунок зовнішніх ринків.
Презентація Ан-70 на ДП «Антонов».
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА (з архіву «Голосу України»).
