А чорне золото — єдиний ресурс, яким ми забезпечені на 400 років
1721 рік — історична дата відкриття Донецького вугільного басейну. Ця подія назавжди змінила пейзажі краю, додавши до них рукотворні гори-терикони, вплинула на уклад життя та характер населення. Ураховуючи величезне значення шахтарської праці для розвитку економіки СРСР, у важкому післявоєнному 1947 році з ініціативи Міністерства вугільної промисловості у країні було затверджено професійне свято — День шахтаря. Уперше його відзначали вже наступного року, й відтоді воно отримало статус загального у вугільних регіонах, у тому числі й у Донецькому.
Упродовж 22 років незалежності України вугільна промисловість її залишається однією з найважливіших і водночас проблемних галузей. Третя частина електроенергії країни виробляється на вугіллі. Передбачається, що в найближчі 20 років роль цього палива тільки зростатиме. Особливо враховуючи високі ціни на природний газ. Але умови розробки, що дедалі ускладнюються, та застаріле обладнання підвищують вартість вугілля, роблячи його неконкурентоспроможним порівняно з імпортним, а галузь — дедалі залежнішою від бюджетних дотацій. Щоб знизити витрати, державою вже передано в оренду або концесію 49 шахт, частка яких у загальному видобутку торік становила 71 відсоток (61 мільйон тонн вугілля). Із 99 вуглевидобувних підприємств, що залишилися в держсекторі, 66 виставлено на приватизацію в найближчі два роки.
За даними головного управління статистики в Донецькій області, за сім місяців поточного року на шахтах регіону добуто 21,7 мільйона тонн вугілля, що менше на 6,3 відсотка торішнього рівня. Це — результат спаду виробництва в металургії та енергетиці.
За традицією, напередодні професійного свята гірники, згадуючи досягнення вуглерубів-новаторів Олексія Стаханова та Микити Ізотова, влаштовують трудові вахти. Саме в цей період нинішнього року на одному з найстаріших об’єднань галузі — державному підприємстві «Артемвугілля» — 14 серпня було поставлено рекорд: видано на-гора 3 523 тонни вугілля. Останнього разу такого видобутку тут вдавалося добитися в 2002 році, і є надія, що це не буде одиничним досягненням на честь знаменної дати. А загалом сумарний видобуток шахт протягом трудової вахти тримається на позначці в понад 3 тисячі тонн на добу.
«Голос України» писав наприкінці минулого року про введення в дію нового горизонту 1 190 метрів на одному з підприємств об’єднання — шахті імені Леніна. Відкритий горизонт дасть змогу збільшити тут видобуток до 1000 тонн, а 23 липня на чотирьох добувних ділянках шахти цей рубіж було навіть перевиконано — на-гора видали 1 021 тонну коксівного вугілля. Директор з виробництва ДП «Артемвугілля» Олександр Деружинський не без гордості повідомив газеті, що всі шахти держпідприємства за підсумками липня перевиконали план, добувши 54,7 тисячі тонн палива замість наміченої 51 тисячі. На всіх рудниках «Артемвугілля» розраховують підняти виробку до 1000 тонн на добу, що, за словами головного економіста технічної дирекції Михайла Пєшкова, дає можливість виходу підприємств на рівень фінансової збалансованості.
В «Артемвугіллі» працюють 6,5 тисячі осіб. Кадрова служба підприємства повідомила для «Голосу України», що напередодні свята заробітна плата в ДП учетверте за рік підвищилась, виплачується вчасно: за підсумками липня у високопрофесійних забійників у середньому вона становить 9 500 гривень, у прохідників і гірників очисного вибою — близько 8 300 гривень, в інших трудящих уперше перевищить 6 тисяч гривень. Це найвищі заробітки у промисловому виробництві підприємств міста. Добитися їх удалося завдяки переходу на нарахування за тарифними ставками і посадовими окладами з розрахунку мінімальної заробітної плати в 1 147 гривень. Величезну допомогу у використанні прогресивних даних для розрахунків оцінки праці гірників надав народний депутат, у недалекому минулому гендиректор держпідприємства «Артемвугілля» Анатолій Гончаров.
На жаль, такий стан справ далеко не на всіх вугільних підприємствах України.
Голова Конфедерації вільних профспілок України Михайло Волинець вважає, що держава не повинна повністю йти з вугільної галузі. «Вугілля — це єдиний ресурс, яким ми забезпечені на 400 років. Тим паче не треба нічого будувати: шахти вже є! Тож якщо нині віддати у приватні руки всі кращі вуглевидобувні підприємства, а решту закрити, то через два-три роки Україна залежатиме від імпорту вугілля так само, як тепер залежить від поставок нафти і газу», — підкреслив народний депутат четвертого—шостого скликань.
На думку Михайла Волинця, якщо сьогодні, в період кризи, допустити закриття шахт, то потім відновити їх буде неможливо: «Багато підприємств у нас закривалися з величезними запасами. На-
приклад, шахта Центральна мала 40 мільйонів тонн запасів, шахта імені Стаханова — 100 мільйонів тонн. Але якщо вкладати у вуглевидобувні підприємства невеликі інвестиції, то через 2—3 роки можна продовжити їхню роботу на 20—30 років і зробити рентабельними».
Лідер конфедерації вільних профспілок зазначив, що в Україні є шахти з повністю відпрацьованими запасами, але їх продовжує підтримувати держава: «Такі шахти чомусь не закривають. Очевидно, щоб не спровокувати страйку гірників. А причина в тому, що не було створено нових робочих місць і шахтарям просто нікуди буде йти».
У вісімдесятих роках минулого століття Велика Британія закрила більшу частину своїх шахт. Але то був час дешевих нафти й газу. В Україні сьогодні зовсім інші внутрішні умови й зовнішні виклики, тому хотілося б, щоб перетворення, котрі відбуваються у вугільній промисловості країни, стали її другим народженням, а не занепадом.
ЦИТАТА
Голова Конфедерації вільних профспілок України Михайло ВОЛИНЕЦЬ:
«За останні два десятиліття інвестиції в розвиток вугільної галузі державою вкладалися незначні. Але навіть у складному економічному стані шахти треба зберегти, тому що це легше, ніж будувати нові і, крім того, це енергетична безпека й незалежність країни на багато десятиліть. І вугілля нині добувається завдяки ентузіазму інженерних кадрів, керівників галузі та мужній і самовідданій праці шахтарів».
Гірники дільниці №114 ГРОЗ шахти імені Гайового ДП «Артемвугілля».
